04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" листопада 2017 р. Справа№ 920/464/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Чорної Л.В.
Майданевича А.Г.
за участю представників сторін
від позивача: Каліон А.А. - представник, дов. № 1044 від 30.11.2017;
від відповідача: не з'явилися;.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017
у справі № 920/464/17 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна"
до Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод"
про стягнення 532 450,74 грн.
Сільськогосподарський споживчий кооператив "Ярославна" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 13 від 30.01.2017, з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, в розмірі 597 110,68 грн., з яких 499 035,88 грн. сума основного боргу, 63 001,23 грн. пені, 27 772,61 грн. інфляційних втрат та 7 300,96 грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" на користь Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" 499 035,88 грн. основного боргу, 63 001,23 грн. пені, 27 772,61 грн. інфляційних втрат, 7 300,96 грн. 3% річних та 8 956,66 грн. судового збору.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 відновлено Дочірньому підприємству "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" строк подання апеляційної скарги. Прийнято апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17 до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.11.2017.
24.11.2017 до відділу документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Враховуючи те, що фактично вказане клопотання було отримано колегією суддів лише 27.11.2017, а також присутність у судовому засіданні 30.11.2017 представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2017 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Представник відповідача у судове засідання 30.11.2017 не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином. Після обговорення, враховуючи, що в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників в засідання судової колегії, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.01.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 13, відповідно до п. 1.1 якого позивач, за договором продавець, зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідачу, за договором покупцю, сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97 (товар), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до п. 1.4 договору перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) відповідача, підписання усіх необхідних документів та наявності відмітки відповідача про прийом товару на товарно-транспортній накладній.
Факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару згідно із договором на загальну суму у розмірі 2 354 035,88 грн., підтверджується підписаними позивачем та відповідачем зведеними видатковими накладними, а саме: № 114 від 28.02.2017 на суму у розмірі 2 164 256,06 грн. та № 158 від 31.03.2017 на суму у розмірі 189 779,82 грн., належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.
Факт постачання позивачем відповідачу товару на вказані вище суми також підтверджується доданими до матеріалів справи прийомними квитанціями № 55 від 01.03.2017 (за період з 01.02.2017 по 28.02.2017) та № 74 від 03.04.2017 (за період з 01.03.2017 по 31.03.2017).
Згідно із п.п. 2.1, 2.4, 2.5 договору оплату за товар відповідач проводить за договірними цінами, що визначається у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного договору. Ціна на товар встановлюється відповідно до ринкової вартості та може змінюватись лише за погодженням сторін відповідно до п. 2.1 договору. Розрахунки за договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами.
В додатку до договору сторони погодили протокол на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока згідно ДСТУ № 3662-97.
Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк даного договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 договору та діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Як вбачається із акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2017, підписаного обома сторонами, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, за період з 01.03.2017 по 31.03.2017, у розмірі 499 035,88 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).
Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 920/1782/13 від 15.04.2014.
Відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем за поставлений позивачем товар згідно із договором, доказів сплати позивачу заборгованості у розмірі 499 035,88 грн., відповідачем не надано.
Також відповідачем не надано доказів відсутності заборгованості на спірну суму.
В постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-78гс14 зазначено, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Отже, Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у відповідача виникло з моменту отримання ним обумовленого сторонами товару та підписання відповідних видаткових накладних, а саме: за зведеною видатковою накладною № 114 на суму 2 164 256,06 грн. з 28.02.2017, а за зведеною видатковою накладною № 158 на суму 189 779,82 грн. з 31.03.2017, а прострочення оплати вартості поставленого товару у відповідача, з урахуванням положень ст. 253 ЦК України виникло з наступного дня, тобто з 01.03.2017 та 01.04.2017, відповідно.
Доказів повної оплати за поставлений позивачем товар за вказаними вище зведеними видатковими накладними, відповідачем не надано.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 499 035,88 грн. заборгованості за переданий товар згідно із договором, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.
Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно із п. 4.2 договору за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи положення ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 ГК України, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми пені у розмірі 63 001,23 грн., 3% річних у розмірі 7 300,96 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 27 772,61 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.
Київський апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
В матеріалах справи наявні зведені видаткові накладні, а саме: № 114 від 28.02.2017 на суму у розмірі 2 164 256,06 грн. та № 158 від 31.03.2017 на суму у розмірі 189 779,82 грн., а згідно із ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", із змінами, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Така обставина, як відсутність реквізитів довіреності на особу, що приймала товарно-матеріальні цінності згідно із зведеними видатковими накладними, свідчить лише про неналежне оформлення відповідного розділу накладних про одержання товару, що покладається на особу, яка одержує товарно-матеріальні цінності.
Слід зазначити, що відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки) товарів.
Зазначена правова позиція узгоджується із судовою практикою, про що свідчить постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2009 у справі № 31/178.
З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17 та для задоволення апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод", відсутні.
Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17.
Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Аромат" в особі Філії "Сумський молочний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 у справі № 920/464/17 залишити без змін.
3. Справу № 920/464/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 14.12.2017.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Л.В. Чорна
А.Г. Майданевич