ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
19 грудня 2017 року Справа № 923/1030/17
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінтелтехнології", м.Гола Пристань Херсонської області
про стягнення заборгованості в сумі 28 683,41 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: уповноважений представник ОСОБА_1, дов. № 18-15/4 від 04.01.2017;
від відповідача: уповноважений представник ОСОБА_2, дов. №б/н від 09.11.2017, директор ТОВ "Екоінтелтехнології" - ОСОБА_3
Державне підприємство "Херсонський морський торгівельний порт" (позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінтелтехнології" (відповідач) заборгованості в сумі 28683,41 грн.
Провадження по справі було порушено 06.11.2017 року.
В судовому засіданні 21.11.2017 року було розпочато розгляд справи по суті.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017р. N2147-VIII (який набрав чинності 15.12.2017р.) Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Пунктом 9 частини 1 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р. установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечує, стверджує, що 22.10.2015 року відбулась поставка партії піску у кількості 700 тон на суму 33 810,00 грн., в тому числі ПДВ, яка була сплачена на підставі рахунку № 2447 від 19.10.2015 року, одночасно відбувся перехід права власності на пісок від позивача до відповідача, на підставі видаткової накладної № 1532 від 22.10.2015 року.
Одночасно відповідач вважає за необхідне зазначити, що не погоджується посиланням позивача на додаткову угоду № 1 до Договору, яка датована 22.10.2015 року за якою вартість 1 тони піску збільшена з 48,30 грн. (сорок вісім гри. 30 коп.), з урахуванням ПДВ (20%) до 82,00 грн., з урахуванням ПДВ (20%), оскільки вказана додаткова угода підписана відповідачем фактично пізніше, 23.10.2015 року та направлена на врегулювання господарських відносин між позивачем та відповідачем по укладеному договору, що стосувалось поставок піску, після 22.10.2015 року. На думку відповідача, вищевикладене підтверджується тим, що:
1.Наступна заявка на поставку піску за Договором, оплачена з розрахунку вартості 1 тони піску у розмірі 82,00 грн., з урахуванням ПДВ (20%), про що свідчать належним чином завірені копії документів, які додаються до даного відзиву (заявка № 143 від 23.10.2015 року; видаткова накладна №1537 від 24.10.2015 року; коносамент від 24.10.2015 року; навантажувальний ордер від 24.10.2017 року; акт заміру від 24.10.2015 року; прийомо-здавальна відомість від 24.10.2015 року).
2.Відповідно до п.4.2. Договору остаточні розрахунки за пісок та надані послуги здійснюються Покупцем за рахунками постачальника (з додатком підтверджуючих документів) протягом 5-ти банківських днів з дати передачі піску на підставі рахунків. Протягом 5-ти банківських днів з дати передачі піску (22.10.2015 року), позивачем не виставлялись рахунки на остаточні розрахунки, не виписувались додаткові видаткові накладні, а також не реєструвались податкові накладні згідно з ПКУ.
3.В період з 23.10.2015 по 28.12.2015 року відбувались поставки піску за новою ціною 15 разів у загальній кількості 14580 тон. Якби була заборгованість за умовами договору відвантаження піску не здійснювалося б.
4.В період з 22.10.2015 (дата поставки) по 03.11.2017 року (момент звернення з позовною заявою до суду) позивач не мав будь-яких претензій щодо неналежної оплати за поставку піску, яка мала місце 22.10.2015 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, суд
Між Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт» (далі - ДП «ХМТП», Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоінтелтехнології» (далі - ТОВ «Екоінтелтехнології», Покупець, Відповідач) було укладено договір поставки піску №42Д від 12.03.2015 року (далі - Договір) та Додаткову угоду № 1 від 22.10.2015 року до зазначеного договору.
Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.
Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.
В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що визначаються законами, а також із дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.
За умовами Договору сторонами було узгоджено, що вартість 1 тонни піску з відвантаженням із кар'єру с. Рибальче на судно складає 48,30 грн. з урахуванням ПДВ (п.3.1. Договору).
Згідно заявки №140 від 19.10.2015 р. ТОВ «Екоінтелтехнології» орієнтовна дата підходу судна в кар'єр 20.10.2015 р. о 20:00 год.
Відповідно до умов Договору та на підставі вищевказаної заявки Постачальником було виставлено рахунок №2447 від 19.10.2015 р. на попередню оплату ТОВ «Екоінтелтехнології» вартості 700 тонн піску у сумі 33 810,00 грн. з ПДВ (по ставці 40,25 грн. без урахування ПДВ (48,30 грн. з ПДВ) за 1 тонну), який було сплачено Покупцем до підходу судна під навантаження.
Фактичне ж відвантаження піску на баржу «Р-773» в кількості 700 (сімсот) тонн по заявці ТОВ «Екоінтелтехнології» №140 від 19.10.2015 р., відбулось пізніше, через несвоєчасну подачу Покупцем судна під навантаження 22 жовтня 2015 року.
22.10.2015 р. було укладено Додаткову угоду № 1 від 22.10.2015 року до Договору, згідно умов якої вартість 1 тонни піску з відвантаженням із кар'єру с. Рибальче на судно складає 82,00 грн. з урахуванням ПДВ, яку Покупець підписав без зауважень.
У відповідності до пункту 3.4. Договору, вартість партії піску визначається, виходячи з ціни за одиницю на дату поставки. Пунктом Договору 1.5. передбачено, що датою поставки є дата, вказана у накладній, при цьому датою видаткової накладної № 1532 є 22 жовтня 2015 року.
Матеріалами справи підтверджується, що в квітні 2017 року ДП «ХМТП» було виставлено відповідачу рахунок №873 від 06.04.2017 р. на доплату ТОВ «Екоінтелтехнології» вартості 700 тонн піску (по ставці 82,00-48,30=33,70 грн. за 1 тонну) у сумі 23 590,00 грн. за пісок у кількості 700 тонн, відвантажений 22 жовтня 2015 року на баржу «Р-773» згідно Договору №42Д та Додаткової угоди № 1 від 22 жовтня 2015 року до нього.
Підприємством на адресу Відповідача було направлено претензію за вих.№ 18- 08/272 від 01.08.2017 року (а.с.27), але відповідач залишив її без відповіді та реагування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно приписів ст..632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до ст..180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Частиною 3 ст.180 ГК України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч.3 ст.632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Судом встановлено, що на підставі узгоджених домовленостей за Договором, відповідачем направлена позивачу заявка № 140 від 19.10.2015 року про відвантаження піску з кар'єру с. Рибальче в кількості 700 тон на баржу «Р-773», буксир «БТ-435», орієнтовна дата підходу судна в кар'єр під навантаження 20.10.2015 року о 20:00 год. (далі-Заявка). На підставі Заявки, позивачем виставлений рахунок № 2447 від 19.10.2015 року на суму вартості піску у розмірі 33 810, 00 грн. в тому числі ПДВ. На виконання п.4.1. Договору, відповідачем була сплачена 100% попередня оплата партії піску у розмірі 33 810, 00 грн., в тому числі ПДВ за поданою ним Заявкою.
22.10.2015 року відбулась поставка партії піску у кількості 700 тон на суму 33 810,00 грн., в тому числі ПДВ, яка була сплачена відповідачем на підставі рахунку № 2447 від 19.10.2015 року, одночасно відбувся перехід права власності на пісок від позивача до відповідача, на підставі видаткової накладної № 1532 від 22.10.2015 року.
Суд звертає увагу сторін, що після 22.10.2015 року відповідач у заявках посилався та укладену додаткову угоду №1 до договору (а.с.95, 126-140). В період з 23.10.2015 по 28.12.2015 року відбувались поставки піску за новою ціною 15 разів у загальній кількості 14580 тон.
Відповідно до п.4.2. Договору остаточні розрахунки за пісок та надані послуги здійснюються Покупцем за рахунками постачальника протягом 5-ти банківських днів з дати передачі піску на підставі рахунків.
Суд констатує, що протягом 5-ти банківських днів з дати передачі піску (22.10.2015 року), позивачем не виставлялись рахунки на остаточні розрахунки, не виписувались додаткові видаткові накладні, а також не реєструвались податкові накладні згідно з ПКУ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 23590,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки суд відмовив в задоволенні вимог щодо стягнення основного боргу, суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення пені, річних та інфляційних як безпідставних.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1.Відмовити в задоволенні позову у повному обсязі
Повне рішення складено 21.12.2017 р.
Відповідно до ст. 241 ГПК України Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Литвинова