Справа № 2-а-125/11/0208 Головуючий у 1-й інстанції: Каращук О.Г.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
27 лютого 2012 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Залімського І. Г.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Білоуса О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області про перерахунок пенсії,
В січні 2011 року Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області про зобов'язання провести перерахунок та виплатити державну та додаткову пенсію, відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 08.07.2010 року та виплачувати її в подальшому.
Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2011 року позов задоволено: визнано дії Відповідача протиправними; зобов'язано Відповідача провести перерахунок та виплатити Позивачу пенсію з урахуванням вимог ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 08.07.2010 року.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Калинівського районного суду Вінницької області, як таку, що винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, прийнявши нову постанову про відмову у задоволенні позову позивачу.
Згідно зі ст.ст.183-2, 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи та отримує пенсію та часткову доплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до статтей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до статті 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, віднесеним до постраждалих 1 категорії, що є інвалідами 3 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У частині 3 статті 54 цього Закону, передбачено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів 3 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6-ти мінімальних пенсій за віком.
Всупереч статтей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” Позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та Постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 року, а не в розмірі, як того вимагає вказаний Закон.
З огляду на те, що Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, Постановою Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та Постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року Відповідач неправомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено статтями 50, 54 зазначеного Закону.
Своїми діями Відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод Позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення частини 3 статті 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації Позивачем конституційної гарантії, встановленої статтею 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтями 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Проте, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне вказати на те, що суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про законність вимог Позивача на перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, помилково застосував норми процесуального права, а саме: задовольняючи позов в частині проведення перерахунку та виплати пенсії суд першої інстанції невірно визначив період часу, за який порушене право Позивача підлягає відновленню, задовольняючи здійснити перерахунок та виплату додаткової та державної пенсії за період з 08.07.2010 року.
Враховуючи строки звернення до суду, визначені ч. 1, 2 ст. 99 КАС України, право Позивача на перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії, як інваліду 3 групи, підлягає захисту з 14.07.2010 року, оскільки позов подано до суду 14.01.2011 року.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого Законами пенсійного віку. Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсії, не має підстав обмежувати відповідача за здійснення її нарахування і виплати, певним часовим проміжком.
В той же час, колегія суддів звертає увагу, що судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Як вбачається з матеріалів справи позивач просить захистити його порушене право відповідно до діючого законодавства в подальшому, тому колегія суддів дійшла висновку, що правильним способом захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам чинного законодавства є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу державної та додаткової пенсії по день припинення такого права.
Окрім того, суд першої інстанції не вірно здійснив розподіл судових витрат присуджуючи стягнути державне мито з відповідача, чим допустив порушення ч. 1 ст. 94 КАС України, де чітко визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Як встановлено матеріалами справи позивач є постраждалим від ЧАЕС, інвалідом 3 групи та відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» №7-93 від 21.01.1993 року звільнений від сплати державного мита, тому суд першої інстанції не повинен був взагалі вирішувати питання про стягнення державного мита.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 201 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду з підстав: правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області задовольнити частково.
Постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2011 року змінити.
Абзац третій резолютивної частини постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2011 року викласти наступним чином: «Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_2 державну пенсію по 3-й групі інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, згідно із Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру не менше 6-ти мінімальних пенсій за віком; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно із Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 14.07.2010 року з урахуванням проведених виплат та по день припинення права позивача на таку виплату.»
Абзац четвертий резолютивної частини постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2011 року вилучити.
В іншій частині постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2011 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий /підпис/ ОСОБА_1
Судді /підпис/ ОСОБА_3
/підпис/ ОСОБА_4
З оригіналом згідно:
секретар