Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" грудня 2017 р.Справа № 922/3779/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків
про стягнення 337091,30 грн. збитків
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 (дов. № 08-11/2819/2-17 від 13.09.2017)
відповідача - не з'явився
Позивач, Харківська міська рада, 10.11.17 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ФОП ОСОБА_1, про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 337091,30 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги вмотивовано відсутністю реєстрації речових прав на земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Пушкінській, 106 у м. Харкові, на якій розміщено об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 299,8 кв.м., що є спільною частковою власністю відповідача та ОСОБА_3; користуванням відповідачем земельною ділянкою в період з 01.05.2015 року по 30.09.2017 року без оплати за користування землею у встановленому законодавчими актами розмірі; збереженням відповідачем коштів через несплату орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутністю укладеного договору, чим фактично відповідачем збільшено вартість власного майна, а позивачем втрачається належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається безпідставне збереження коштів відповідачем у розмірі орендної плати за рахунок позивача (неодержані грошові кошти у розмірі орендної плати за землю) та нормами ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 14 (п.п. 14.1.125, 14.1.136, 14.1.72), ст. 288.5 Податкового кодексу України, ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 листопада 2017 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/3779/17, яку призначено до розгляду у судовому засіданні на 28 листопада 2017 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2017 року розгляд справи № 922/3779/17 було відкладено на 12.12.2017 р. об 11:30.
Відповідач у судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, відзив на позов суду не надав, вимоги ухвали суду не виконав, з приводу чого суд зазначає наступне.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвали суду у даній справі, направлялись на адресу відповідача, що вказана у позовній заяві - 61166, м. Харків, вул. Авіаційна, 77, що співпадає з адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Ухвала суду від 13.11.2017 р. про порушення провадження у справі, була повернута поштовим відділенням разом з поштовою довідкою, в якій зазначено причини повернення "за незапитом".
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Так, процесуальні документи у даній справі (ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи) направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідної ухвали.
Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але відповідач не з'явився у засідання суду та не скористався своїми процесуальними правами, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами в порядку приписів ст. 75 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради 24 жовтня 2017 року проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0898 га (частка 0,06735) по вул. Пушкінській, 106 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Б-1" (магазин та кафе) без оформлення документів на право власності або право користування земельною ділянкою та без державної реєстрації цих прав, про що свідчить акт обстеження земельної ділянки Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради від 24 жовтня 2017 року (арк.спр. 23-24).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 101299133 від 24 жовтня 2017 року нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 299,8 кв.м. є спільною частковою власністю відповідача та ОСОБА_3, а саме з 17.04.2015 за ОСОБА_1 зареєстровано: 1/2 частка будівлі на підставі договору дарування 1/2 частки нежитлової будівлі від 14.12.2012 № 1708 та 1/4 частка будівлі на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 28.01.2008 № 119; за ОСОБА_3 зареєстровано 1/4 частка будівлі на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 14.04.2012 у справі № 2018/2-2013/11 та заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2016 у справі № 640/18486/15-ц.
Як вбачається з листа Управління Держгеркадастру у м. Харкові № 19-20,08-3-3488/20-16 від 05.08.2016 року та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради № 5919/0/225-16 від 19.08.2016 речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Пушкінській, 106 у м. Харкові не зареєстровані.
З листа Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС У Харківській області від 02 серпня 2016 року № 9838/10/20-31-13-03 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) за 2016 рік сплачено земельний податок у розмірі 3405,00 грн.
Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач з 01 травня 2015 року по 30 вересня 2017 року не сплачував за користування земельною ділянкою, площею 0,06735 га, яка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова та розташована за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 106, плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти. Зазначені обставини й стали для позивача, підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами 1-3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільний кодекс України). Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності. При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки. Крім того, за приписами пункту 4 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також статтею 22 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 224, статтею 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, як норми статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, так і статті 1212 Цивільного кодексу України унормовують відшкодування шкоди, зокрема, у вигляді неодержаних потерпілою особою доходів, що завдана як внаслідок неправомірних дій/бездіяльності, так і внаслідок безпідставного збагачення іншої особи за рахунок безпідставного збереження нею коштів, які належать (мають бути сплачені) цій потерпілій особі.
При цьому, правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення коштів має дати саме суд, виходячи з обставин справи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Матеріали справи свідчать, що відповідач правомірно володіючи нежитловою будівлею, користується земельною ділянкою під вказаним об'єктом нерухомого майна.
При цьому, відповідач не вчинив дій, спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вищевказаними земельними ділянками, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельних ділянок, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Відповідач у період з 01.05.2015 по 30.09.2017 не сплачував за користування земельною ділянкою орендну плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.
Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на вищезазначену земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.
Відтак, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).
Отже, за розрахунком позивача, розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна склав 337091,30 грн. за період з 01.05.2015 по 30.09.2017.
Суд погоджується з вказаним розрахунком, оскільки він здійснений на підставі: Земельного кодексу України; Податкового кодексу України; Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13; Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08; Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013".
Суд також зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права ґрунтується на вищенаведених положеннях чинного законодавства та узгоджується з постановами Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15 та від 04.10.2017 у справі №922/210/15.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
Враховуючи викладені обставини та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 337091,30 грн. обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61166, м. Харків, вул. Авіаційна, 77; ідент. номер НОМЕР_1) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243, р/р 31419611700002, банк: ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 337 091,30 грн. та 5 056,37 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 14.12.2017 р.
Суддя ОСОБА_4