Справа № 743/1471/17 Головуючий у І інстанції: Жовток Є.В. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
18 грудня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мацедонської В.Е.,
суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,
при секретарі Горяіновій Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року (дата складання повного тексту 03 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України до громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_4 про затримання іноземця до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні,-
27 жовтня 2017 року Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» Державної прикордонної служби України звернувся до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_4, в якому просив затримати відповідача, який поміщений до Чернігівського пункту перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України ДМС України, на строк 3 місяці, до 10 лютого 2018 року.
Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОКПП «Київ» ДПС України відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що затримання відповідача відбулось із дотриманням всіх норм чинного законодавства у зв'язку з вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.2041 КУпАП, а саме за використання паспортного документу, що містить недостовірні відомості про особу. Крім того, постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 10 травня 2017 року задоволено адміністративний позов начальника ОКПП «Київ» Матусяка Е.В. та затримано громадянина Ізраїлю ОСОБА_4 з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, але не більше ніж на шість місяців.
Представником відповідача подано заперечення на апеляційну скаргу, в яких остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на те, що на даний час порушення відповідачем законодавства України з прикордонних питань у встановленому законодавством порядку не підтверджене, оскільки постанова Солом'янського районного суду м.Києва від 10 травня 2017 року не набрала законної сили, а справа щодо вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.2041 КУпАП Солом'янським районним судом м.Києва до цього часу не розглянута і рішення про наявність або відсутність у діях відповідача ознак адміністративного проступку у сфері прикордонних питань не винесено, що є обов'язковою умовою для застосування затримання до іноземця.
Позивач про дату, час і місце слухання справи в розумінні вимог КАС України повідомлений належним чином, до суду апеляційної інстанції представник позивача не з'явився.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 10 травня 2017 року Солом'янським районним судом м.Києва у справі №760/8109/17 задоволено позов ОКПП «Київ» та винесено постанову в порядку ст.1837 КАС України про затримання громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, до вирішення питання про визнання відповідача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, але не більше ніж на шість місяців.
Підставою для прийняття вказаного судового рішення став факт спроби незаконного перетинання ОСОБА_6 державного кордону України 06 травня 2017 року в пункті міжнародного повітряного сполучення «Київ» (Жуляни), який на напрямку «Відліт» пред'явив на паспортний контроль закордонний паспорт громадянина Держави Ізраїль НОМЕР_1, котрий містив недостовірні відомості про особу.
06 травня 2017 року відповідач залишив територію України авіарейсом сполученням «Київ-Рим» та 08 травня 2017 року, повернувшись в Україну, він був затриманий представниками прикордонної служби по прибуттю за незаконне перетинання державного кодону України, яке мало місце 06 травня 2017 року
08 травня 2017 року начальником 3-го відділення прикордонної служби впс «Жуляни» старшим лейтенантом ОСОБА_7 складено протокол про адміністративне затримання громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_4 у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч.1 ст.2041 КУпАП, а саме 06 травня 2017 року о 03:20 год. у пункті пропуску «Київ» (Жуляни) у напрямку «Відліт» незаконно перетнув Державний кордон України, а саме під час оформлення пасажирів рейсу 599 «Київ-Рим» пред'явив на паспортний контроль закордонний паспорт громадянина Ізраїлю НОМЕР_1, виданий 07 вересня 2015 року на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та містить недостовірні відомості про особу, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.2041 КУпАП.
08 травня 2017 року ОСОБА_4 подав представникам Державної прикордонної служби України заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, та 09 травня 2017 року звернення відповідача було направлено до УДМС України в м.Києві.
Солом'янський районний суд м.Києва, ухвалюючи постанову від 10 травня 2017 року про затримання відповідача з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства до вирішення питання про визнання відповідача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, але не більше ніж на шість місяців, дійшов висновку про наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_4 обмежувального заходу у виді затримання, на строк не більше шести місяців, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців.
У зв'язку зі зверненням відповідача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, йому були видані довідки про звернення за захистом в України терміном дії з 12 травня 2017 року по 12 червня 2017 року, та від 07 липня 2017 року з терміном дії до 03 жовтня 2017 року, яка в подальшому була продовжена до 08 березня 2018 року.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що уповноважені посадові особи ДМС України, а також представники ДПС України, не реалізували своїх повноважень, обсяг яких визначено законом, з метою ідентифікації особи відповідача та визначення його правового статусу в країні перебування, водночас, позивач, повторно звернувшись до суду, належними і допустимими засобами доказування не довів той факт, що ОСОБА_4 вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань, або порушив законодавство про правовий статус іноземців, до завершення процедури визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, крім того, позивач повторно звернувся до суду з позовом про затримання відповідача, а не з позовом про продовження строку його затримання, що свідчить про порушення позивачем порядку звернення до суду, повторно пред'явивши позов про затримання відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, врегульовані Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Згідно ч.2 ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів застосовує норми процесуального законодавства, що були чинними на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1837 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
У разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд, визначений частиною першою цієї статті, за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти одне з таких рішень: 1) взяти особу на поруки підприємства, установи чи організації; 2) зобов'язати іноземця або особу без громадянства внести заставу; 3) затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Не можуть застосовуватися взяття на поруки та застава до іноземців та осіб без громадянства, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та/або вчинення терористичної діяльності.
Такі заходи також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців до завершення цієї процедури.
Відповідні положення містяться у ст.289 КАС України у чинній редакції.
Отже, затримання іноземця або особи без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні застосовується адміністративним судом за позовами, зокрема, органів охорони державного кордону, до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців до завершення цієї процедури.
Таким чином, обов'язковою умовою для затримання іноземця з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, є вчинення такою особою порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців.
Частиною 7 ст.1837 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні три місяці подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Таким чином, у разі наявності умов, за яких неможливо прийняти рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у шестимісячний строк, він може бути продовжений шляхом подання відповідним органом (підрозділом) адміністративного позову про продовження строку затримання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє право на подання позову про затримання іноземця з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців шляхом подачі відповідного позову до Солом'янського районного суду м.Києва, який постановою від 10 травня 2017 року адміністративний позов задовольнив та затримав відповідача іноземця з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, але не більше ніж на шість місяців.
Таким чином, з даним позовом, в якому позивач просив затримати відповідача на строк 3 місяці, до 10 лютого 2018 року, ОКПП «Київ» ДПС України звернувся з порушенням порядку, визначеного ст.1837 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Апелянт зазначає, що позовні вимоги викладені ним у відповідності до п.6 ч.1 ст.18 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), згідно з якою місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи щодо, зокрема, затримання іноземців та осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні.
Колегія суддів відхиляє зазначені посилання апелянта, оскільки наведеною нормою визначено саме категорії справи, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним за правилами предметної підсудності, та не встановлено виключної форми позовних вимог, що можуть бути заявлені до суду, водночас, ч.7 ст.1837 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що шестимісячний строк затримання іноземця з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців може бути продовжено за наслідком подання до суду відповідним органом (підрозділом) адміністративного позову саме про продовження строку затримання такої особи.
Згідно ч.1 ст.11 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч.1 ст.71 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Статтею 72 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналогічні норми містять положення ч.1 ст.9, ч.1 ст.77 та ч.4 ст.78 КАС України у чинній редакції.
Як на підтвердження обґрунтованості заявленого позову апелянт зазначає, що відповідачем порушено законодавство України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців, а саме вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.2041 КУпАП, шляхом пред'явлення при перетині державного кордону України документа, що містить недостовірні відомості про особу, про що складено протокол про адміністративне затримання від 08 травня 2017 року, відповідями на запит щодо ідентифікації затриманого та справа про адміністративне правопорушення знаходиться на стадії розгляду в Солом'янському районному суді м.Києва.
Так, з матеріалів справи вбачається, що справу №2963 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.2041 КУпАП, стосовно відповідача направлено на розгляд Солом'янському районному суду м.Києва 10 серпня 2017 року та надійшла до суду 14 серпня 2017 року.
В той же час, в силу вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ч.1 ст.283 КУпАП).
Статтею 284 КУпАП передбачено, що по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24 1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Отже, лише під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідним органом з'ясовується наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність особи в його вчиненні та за наслідком такого розгляду виноситься постанова по справі.
Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Доказів прийняття Солом'янським районним судом м.Києва постанови по справі за наслідком розгляду справи №2963 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.2041 КУпАП, стосовно відповідача, яким має бути встановлено наявність чи відсутність у діях відповідача складу адміністративного правопорушення, позивачем до суду не надано, а тому твердження апелянта, що порушення громадянином Держави Ізраїль ОСОБА_4 законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців є доведеним - необґрунтоване та не підтверджено жодними доказами.
Посилання апелянта на те, що вчинення відповідачем адміністративного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 08 травня 2017 року та відповідями на запит щодо ідентифікації затриманого, отримані від Національної поліції України Департаменту Інтерполу та Європолу, є безпідставними, оскільки вони є документами, що становлять доказову базу при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а наявність чи відсутність у діях відповідача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.2041 КУпАП, буде встановлено лише після завершення розгляду Солом'янським районним судом м.Києва справи №2963 про адміністративне правопорушення стосовно відповідача.
Крім того, постанова Солом'янського районного суду м.Києва від 10 травня 2017 року у справі №760/8109/17 була оскаржена в апеляційному порядку, що підтверджується матеріалами справи, а тому в силу вимог ст.254 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не набрала законної сили, внаслідок чого встановлені у ній обставини щодо відповідача не можна визнати преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, УДМС України в Чернігівській області видано відповідачу довідку про звернення за захистом в Україні №007431 від 07 липня 2017 року з терміном дії до 03 жовтня 2017 року, та термін дії якої було продовжено до 08 березня 2018 року.
Відповідно до п.3 ч.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, який засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
Частиною 2 ст.5 наведеного Закону визначено, що особа яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно ч.4 ст.5 цього Закону особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, умови ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» щодо звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем були виконані.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову ОКПП «Київ» ДПС України та затримання відповідача, з огляду на порушення позивачем передбаченого ст.1837 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) порядку, недоведеності порушення громадянином Держави Ізраїль ОСОБА_4 законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців та законність перебування його на території України згідно з діючою довідкою про звернення за захистом в Україні №007431 від 07 липня 2017 року.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення.
Постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2017 року.
Головуючий суддя В.Е.Мацедонська
Судді І.О.Лічевецький
В.П.Мельничук