Справа № 372/3363/17 Головуючий у І інстанції: Зінченко О.М.
Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
18 грудня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мацедонської В.Е.,
суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,
при секретарі Горяіновій Н.В.,
розглянувши за відсутності учасників справи відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради на постанову Обухівського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року (дата складання повного тексту 16 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради, в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його надати ОСОБА_2 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано неправомірними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни ОСОБА_2, зобов'язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради надати ОСОБА_2 статус інваліда війни, та видати відповідне посвідчення.
В апеляційній скарзі відповідачем заявлено вимоги скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні вимог адміністративного позову відмовити. Узагальнюючи доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, свої вимоги апелянт обґрунтовує відсутністю доказів залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив. В суді першої інстанції позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, приймав участь в ліквідації наслідків в складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, надав відповідні документи відповідачу, а тому йому протиправно відмовлено в наданні статусу інваліда війни.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, враховуючи, що справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, тому у відповідності до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки, яка міститься в матеріалах справи, позивач був відряджений в зону відчуження, а саме в с.Бобер, с.Луб'янка, Ковшиловка Поліського району в період з 19 серпня 1986 року по 21 серпня 1986 року, з 09 вересня 1986 року по 12 вересня 1986 року.
ОСОБА_2 є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 16 квітня 1998 року (перереєстровано) та вкладки до посвідчення НОМЕР_2.
Згідно експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної Ради №8/96 від 29 жовтня 1996 року захворювання позивача пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до витягу із акту огляду у МСЕК до довідки серії КИО-І №139310, за наслідками огляду 29 листопада 1996 року позивачу з 29 листопада 1996 року встановлено ІІ групу інвалідності з причиною інвалідності: профзахворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, (категорія 1) серії НОМЕР_1 та вкладки до нього НОМЕР_2 позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
За наслідком звернення ОСОБА_2 до відповідача з заявою від 13 вересня 2017 року щодо встановлення статусу інваліда війни, листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради від 13 вересня 2017 року №3230/06 позивача повідомлено про відсутність підстав для встановлення йому статусу інваліда війни, з огляду на відсутність документів, які б містили повну інформацію про залучення позивача до формувань Цивільної оборони.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази на підтвердження підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, тому дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни ОСОБА_2 є неправомірними.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать, серед іншого, інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Згідно наявних в матеріалах справи копій довідки Київського обласного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу від жовтня 1992 року №373/01 та маршрутного листка Київського обласного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу від березня 1994 року №58/01, позивач з 19 серпня 1986 року по 21 серпня 1986 року та з 09 вересня 1986 року по 12 вересня 1986 року перебував у 30-кілометровій зоні у відрядженні, виконував роботи в населеному пункті зони відчуження: с.Бобер, Луб'янка, Ковшиловка Поліського району, приймав участь в евакуації населення і організації заходів по дезактивації об'єктів народного господарства, житлових будов.
Наведені документи містять інформацію щодо наказів про відрядження, зокрема, в маршрутному листі зазначено, що позивач перебував у відрядженні на підставі наказів №78 від 19 серпня 1986 року та від 08 вересня 1986 року, тому суд апеляційної інстанції не приймає аргументи щодо відсутності в наданих документах інформації про розпорядчі документи, з огляду на їх безпідставність.
Згідно з Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, введеного в дію наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступника Міністра оборони СРСР від 06 червня 1975 року №90, «в состав формирований зачисляются в обязательном порядке граждане СССР мужчины в возрасте от 16 до 60 лет и женщины от 16 до 55 лет… Невоенизированные формирования гражданской обороны, которые могут использоваться в мирное время для борьбы с массовыми лесными пожарами, ликвидации последствий стихийных бедствий, крупных аварий и катастроф, комплектуются личным составом путём привлечения в эти формирования в обязательном порядке рабочих, служащих и колхозников…».
Зазначений наказ був чинний на момент виконання позивачем роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому його норми підлягають застосуванню судом у спірних правовідносинах при вирішенні питання щодо залучення позивача до виконання робіт по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
Колегія суддів відхиляє аргументи апелянта, що згідно ст.12 Закону України «Про Цивільну оборону України» для забезпечення заходів з Цивільної оборони на підприємствах створюється спеціалізовані служби Цивільної оборони, а для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних організацій створюються евакуаційні комісії, оскільки Закон України «Про Цивільну оборону України», набрав чинності 06 березня 1993 року та не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, з огляду на конституційний принцип дії норми в часі.
Крім того, згідно інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 22 травня 2017 року №01.1-14/875-12 у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи, та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. З урахуванням вищевикладеного, формування Цивільної оборони, в т.ч. і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, перебуваючи у відрядженні у 30-кілометровій зоні та виконуючи роботи в населених пунктах зони відчуження: с.Бобер, Луб'янка, Ковшиловка Поліського району приймав участь в евакуації населення і організації заходів по дезактивації об'єктів народного господарства, житлових будов, був залучений до складу формувань Цивільної оборони та став інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни та має право на встановлення статусу інваліда війни.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Твердження апелянта, що позивач приймав участь роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі інших формувань, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України не підтверджено жодними належними доказами, а тому відхиляються судом.
У відповідності до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 7 зазначеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» і відповідний нагрудний знак видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
В п.10 вищенаведеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з огляду на роз'яснення, викладені в листах Міністерства праці та соціальної політики України від 08 грудня 2006 року №839/014/91-06 та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 14 серпня 2006 року №04-9492/281 судом не приймаються, оскільки у відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а надані позивачем документи свідчать про його залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, надає ОСОБА_2 право на встановлення статусу інваліда війни.
Зважаючи на те, що позивач належав до визначеного переліку громадян, які в обов'язковому порядку залучались до формувань, та згідно маршрутного листка Київського обласного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу №58/01 позивач виконував відповідні роботи та перебував у зоні відчуження на підставі наказів та посвідчень про відрядження, враховуючи, що до таких формувань зараховувались усі громадяни СРСР на всіх об'єктах народного господарства в обов'язковому порядку, суд дійшов висновку про те, що позивач був направлений Київським обласним комітетом профспілки працівників агропромислового комплексу (ЦК профкому працівників агропромислового комплексу) на відповідні роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони від вказаного підприємства.
Таким чином, відмовляючи ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради були порушені права позивача на отримання такого статусу і посвідчення інваліда війни, визначені п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, на захист яких був поданий даний адміністративний позов.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо протиправності відмови Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради у встановленні позивача статусу інваліда війни ти видачі відповідного посвідчення та наявності підстав для зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради - залишити без задоволення.
Постанову Обухівського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2017 року.
Головуючий суддя В.Е.Мацедонська
Судді І.О.Лічевецький
В.П.Мельничук