Справа № 826/2732/17 Прізвище судді першої інстанції: Федорчук А.Б.
19 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Банкомзв'язок» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Банкомзв'язок» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У березні 2017 року приватне акціонерне товариство «Банкомзв'язок» (далі - Позивач, ПрАТ «Банкомзв'язок») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Голосіївському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.12.2016 року №0129461203.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки розмір орендної плати за землю не повинен бути менший законодавчо встановленого розміру, несвоєчасна внесення змін до відповідного договору оренди не може мати наслідком звільнення платника податку від обов'язку його сплати у розмірі, передбаченому ПК України. Крім того, суд зауважив про неможливість оцінки доводів Позивача щодо неправомірності дій Відповідача щодо проведення камеральної перевірки, оскільки останні не є предметом спору. Поряд з цим, суд підкреслив на правомірності застосування до ПрАТ «Банкомзв'язок» штрафних (фінансових) санкцій саме у розмірі 50%, оскільки матеріалами справи підтверджується вчинення відповідного правопорушення вдруге.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неврахуванні судом порушення податковим органом строків проведення камеральної перевірки, а також неможливості справляння орендної плати в іншому, ніж передбаченому договором розмірі, і відсутності факту повторного порушення платником податків чинного законодавства, оскільки попереднє податкове повідомлення-рішення є предметом судового оскарження.
У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив її вимоги задовольнити повністю з підстав, викладених в останній.
Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що між ПрАТ «Банкомзв'язок» за договором оренди земельної ділянки від 27.12.1999 року, укладеного з Київською міською радою, є орендарем земельної ділянки, площею 35 899,00 кв. м, розташованої по просп. Академіка Глушкова, 13/2 у м. Києві (а.с. 34-38). Оренда ставка за умовами договору визначена у розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки. Згідно договору від 18.12.2006 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки нормативно-грошова оцінка даної земельної ділянки складає 25 316 432,26 грн. (а.с. 53).
У листопаді 2016 року працівниками ДПІ у Голосіївському районі проведено камеральну перевірку ПрАТ «Банкомзв'язок» з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року. У ході перевірки Відповідачем було встановлено порушення Позивачем ст. 21 Закону України «Про оренду землі», пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, у зв'язку з чим встановлено заниження податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб.
Висновки перевірки зафіксовані в акті від 29.11.2016 року №1373/26-50-12-03-17/19353391 (а.с. 83-87).
На підставі викладених в акті перевірки відомостей Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2016 року №0129461203, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 2 807 465,67 грн., у тому числі за основним платежем - 1 871 643,78 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 935 821,89 грн. (а.с. 89).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз ст. ст. 9, 14, 21, 123, 288 ПК України, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки несвоєчасне внесення змін до договору оренди землі щодо розміру орендної плати не може бути підставою для звільнення платника податку від її сплати у законодавчо визначеному розмірі. Крім того, суд зауважив, що доводи щодо неправомірності проведення камеральної перевірки не є предметом даного спору, а застосовані у розмірі 50% штрафні санкції в силу попереднього встановлення податковим органом порушення вимог чинного законодавства є обґрунтованими.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Пунктом 76.1 статті 76 ПК України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
За правилами п. 76.2 ст. 76 Податкового кодексу порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Відповідно до п. 86.2 ст. 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Згідно п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на проведення перевірки (у тому числі камеральної) зберігається за податковим органом протягом 1095 днів, починаючи з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
Відтак, зважаючи на те, що податкова декларації з плати за землю за 2014 рік (а.с. 78-81) була подана Позивачем 20.02.2015 року, тобто в останній день граничного строку подання такої декларації, право на проведення камеральної перевірки податковим органом даної звітності триває протягом 1095 днів та, відповідно, завершується 21.03.2018 року.
При цьому судовою колегією критично оцінюється посилання Апелянта на лист ДПА України від 21.06.2011 року №17197/7/15-0617 в якому зазначено, що камеральні перевірки податкових декларацій по земельному податку проводяться посадовими особами органів ДПС протягом 60 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання таких декларації, оскільки відповідний лист не є нормативно-правовим актом, а відтак його висновки не мають загальнообов'язкового характеру.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо безпідставності висновку суду першої інстанції про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пп. 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п. 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
За правилами пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Пунктом 288.1 ст. 288 ПК України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Отже, із набранням чинності Податковим кодексом річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 згаданого Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02.12.2014 року у справі №21-274а14 та від 14.03.2017 року у справі №21-2246а16.
Відтак, попри те, що у договорі оренди земельної ділянки розмір орендної плати було визначено на рівні 1% нормативно-грошової оцінки, а зміни до даного договору були внесені рішенням Господарського суду м. Києва від 31.03.2015 року у справі №910/639/15-г, яке набрало законної сили 01.10.2015 року, за Позивачем зберігався законодавчо визначений обов'язок зі сплати орендної плати за землю у розмірі, що не може бути меншим ніж передбачений приписами пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Крім того, зазначаючи на помилковість застосування Відповідачем до Позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50% від суми зобов'язання, оскільки податкове повідомлення-рішення щодо першого правопорушення є предметом судового оскарження, Апелянтом не було враховано такого.
Відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, у разі коли контролюючий орган самостійно «визначає» суму податкового зобов'язання чи суму зменшення бюджетного відшкодування, то відповідно застосовує і штраф. Тобто обов'язок контролюючого органу застосувати штраф у розмірі 50% за повторне допущення платником податків порушення залежить саме від факту вже визначеного (застосованого) такому платнику податків податкового зобов'язання чи зменшення бюджетного відшкодування. І такий обов'язок контролюючого органу норми чинного законодавства не пов'язують з узгодженістю визначеного податкового зобов'язання чи зменшення бюджетного відшкодування, згідно прийнятого податкового повідомлення-рішення, адже в разі необхідності узгодження такого рішення, контролюючий орган не матиме змоги своєчасно виконати свій обов'язок щодо застосування штрафу у розмірі 50 % у разі повторного визначення суми податкового зобов'язання чи зменшення суми бюджетного відшкодування.
Крім того, узгодженість податкового зобов'язання має значення для платника податку та його обов'язку у визначені терміни сплатити донараховані кошти, для контролюючого ж органу узгодженість має значення лише при стягненні вже нарахованого податкового зобов'язання, і не має жодного значення для визначення платнику податків податкового зобов'язання.
Таким чином, визначений наведеною нормою обов'язок контролюючого органу щодо застосування штрафу у розмірі 50% є безумовним і виникає в тому разі коли контролюючим органом виявлено відповідне порушення та повторно визначено суми податкового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2017 року у справі №К/800/12538/16.
Відтак посилання Апелянта на те, що попереднє податкове повідомлення-рішення, яким встановлено порушення Позивачем вимог законодавства про плату за землю, є предметом судового оскарження у справі №826/14416/16 не має правового значення при оцінці правомірності застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій у порядку, передбаченому ст. 123 ПК України.
Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі не зазначено.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Банкомзв'язок» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Банкомзв'язок» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Повний текст постанови складено « 21» грудня 2017 року.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко