Справа №480/696/17 19.12.2017 19.12.2017 19.12.2017
Провадження №22-ц/784/2517/17
Провадження № 22ц- 784/2517/17 .
Ухвала
Іменем України
19 грудня 2017 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Кушнірової Т.Б.,
суддів: Прокопчук Л.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем Лівшенком О.С.,
за участю:
- представника заявника ОСОБА_1,
- представника стягувача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області постановлену 06 листопада 2017 року о 8.45 год. суддею цього ж суду Шароновою Н.О., у справі № 480/696/17, за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність державного виконавця та покладення обов'язку,
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд із скаргою на бездіяльність державного виконавця.
ОСОБА_3 зазначав, що на примусовому виконанні Центрального ВДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Миколаївським районним судом Миколаївської області на підставі заочного рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2015 року про стягнення з нього на користь публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_4 та Кредит» заборгованості в розмірі 533 306 грн. 56 коп.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2015 року було скасовано.
Однак, в порушення строків, визначених ч.2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) державним виконавцем не було винесено постанови про закінчення виконавчого провадження, а також в порушення вимог ст. 40 цього ж Закону не зняв арешт, накладений на майно боржника та не вчинив дії щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника.
Посилаючись на наведені обставини, заявник просив суд визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до ст. 39 Закону та невжиття заходів, передбачених ст. 40 Закону направлених на зняття арешту з майна боржника, скасування заходів щодо виконання рішення та реєстрації припинення обтяження майна ОСОБА_3; зобов'язати Центральний ВДВС усунути порушення Закону України «Про виконавче провадження», шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 10.03.2016 року Миколаївським районним судом Миколаївської області на підставі заочного рішення від 19 листопада 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОСОБА_4 та Кредит» заборгованості в сумі 533306 грн. 56 коп.; зобов'язати Центральний ВДВС усунути порушення Закону України «Про виконавче провадження» шляхом скасування: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 09 червня 2016 року; акт опису та арешту майна від 13 червня 2016 року; протокол від 19 жовтня 2016 року про проведення електронних торгів з продажу нежитлового об'єкту; акт про реалізацію предмета іпотеки від 02 листопада 2016 року.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2017 року в задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3, посилаючись на те, що судом першої інстанції дано невірну оцінку фактичним обставинам справи, порушено норми процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Згідно статті 383 ЦПК України (чинного на час звернення в суд із скаргою ОСОБА_3І.) учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Аналогічні положення містяться у ст. 447 ЦПК України, який діє на час перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Судом встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2015 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «ОСОБА_4 та кредит» стягнуто 533 306 грн. 56 коп. заборгованості за кредитним договором та судовий збір.
10 березня 2016 року на підставі вказаного судового рішення видано виконавчий лист № 490/5981/15-ц.
02 червня 2016 року старшим державним виконавцем Центрального ВДВС ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження № 51281147 за вказаним виконавчим листом.
17 жовтня 2016 року ДП «Сетам» було проведено електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна боржника, а 12 листопада 2016 року на підставі Протоколу проведення електронних торгів оформлено акт державного виконавця про реалізацію нерухомого майна боржника.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_3 заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2015 року було скасовано.
26 квітня 2017 року ОСОБА_3 повідомив державну виконавчу службу про наявність ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року якою скасовано заочне рішення від 19 листопада 2015 року і просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 51281147 та скасувати арешт майна боржника, акт опису й арешту майна, протокол про проведення електронних торгів, акт про реалізацію предмета іпотеки та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна боржника. До цієї заяви долучено ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
За положеннями ч. 2 ст. 39 Закону постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Тобто, виходячи із зазначених правових норм, державний виконавець був зобов'язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження або в день постановлення ухвали про скасування заочного рішення або в день, коли безпосередньо державному виконавцю стало відомо про такі обставини.
Як видно з матеріалів справи, що державним виконавцем Центрального відділу ДВС на підставі вимог п. 5 ч. 1 ст.39, ст. 40 Закону винесено постанову про закінчення виконавчого провадження 22 червня 2017 року.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не звернув увагу на вказані обставини та положення Закону, оцінки цій обставині не дав, не з'ясував питання коли державному виконавцю стало відомо про наявність ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року, хоча це має значення для правильного вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2017 року винесена державним виконавцем у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Крім цього, відповідно до вимог ст. 383 ЦПК України суб'єктом оскарження може бути державний виконавець чи інша посадова особа органу державної виконавчої служби або приватний виконавець.
Між тим, як видно із змісту скарги ОСОБА_3 звернувся зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, однак в прохальній частині скарги просив визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
Стаття 10 ЦПК України (яка була чинна на час розгляду справи) зобов'язує суд сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні положення Закону містяться й у ст. 12 ЦПК України, чинній на час перегляду справи в апеляційному порядку.
Всупереч викладеному, суд не уточнив вимогу заявника та з урахуванням цих уточнень не розглянув скаргу по суті.
Оскільки оскаржувана ухвала в частині визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною постановлена без повного з'ясування всіх суттєвих обставин, що мають значення для справи, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали в цій частині і передачі питання для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В іншій частині оскаржувану ухвалу суду слід залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги про те, що у виконавчому провадженні № 51281147 державним виконавцем не скасовано заходи виконання рішення, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду в цій частині.
Так, за змістом ч.1 та ч.2 ст. 40 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Із змісту постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 червня 2017 року видно, що державним виконавцем зазначено про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що державним виконавцем не скасовано протокол про проведення електронних торгів з продажу нежитлового об'єкту та акт про реалізацію предмета іпотеки від 02 листопада 2016 року, є безпідставними, оскільки аналіз положень ст. 40 Закону не встановлює порядок зняття арешту, накладеного на майно боржника та не передбачає наслідком закінчення виконавчого провадження скасування саме протоколу і акту через відсутність підстав для їх проведення, які фактично є договором купівлі - продажу, а відтак правочином і належить до угод купівлі-продажу.
Керуючись статтями 367, 374, 379, ч.2 ст.381,451 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2017 року в частині відмови ОСОБА_3 у визнанні бездіяльності державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області скасувати, а справу в цій частині направити до того ж суду для продовження розгляду.
В іншій частині вказану ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді :
Повний текст судового рішення виготовлено 20.12.2017 р.