ун. № 759/15315/16-ц
пр. № 2/759/1467/17
11 грудня 2017 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Миколаєць І.Ю.
при секретарі судового засідання Шелудько В.В.
за участі представника позивача ОСОБА_1ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,
Позивач 07.11.2016 року звернувся до суду з вимогами до відповідача про поділ майна подружжя, у якому просить в порядку поділу майна, визнати житлове приміщення квартири АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя, та визнати за позивачем право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
Позов обґрунтовано реєстрацією 12.08.1995 року шлюбу у Жовтневому відділі ЗАГС у м. Києві, актовий запис №920. 31.10.2006 року шлюб розірвано. Від шлюбу є донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час перебування у шлюбі подружжям 05.01.1998 року було придбано квартиру АДРЕСА_1. загальною площею 35,30 кв.м., житловою площею 18,80 кв.м., право власності на згадану квартиру було оформлено на відповідача. Відповідач не визнає спірну квартиру спільним майном подружжя, у зв'язку з чим, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
У судовому засіданні 11.12.2017 року представник позивача ОСОБА_1, підтримує позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. А також зазначає, що спірні правовідносини між сторонами справи виникли наприкінці 2015 року. Після розлучення між позивачем та відповідачем була домовленість, що до кінця 2015 року, відповідач подарує ? частини спірної квартири доньці, однак до цього часу питання поділу майна не вирішено.
Відповідач у судове засідання 11.12.2017 року не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому суд вважає за можливе слухати справу у його відсутності за наявними у справі доказами, ухваливши по справі за згодою представника позивача та відповідно до ст.ст. 169, 224-226 ЦПК України, заочне рішення.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, письмові докази дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно пунктів 1-4 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Як вбачається із матеріалів справи, 12.08.1995 року позивач та відповідач зареєстрували шлюб у Жовтневому відділі ЗАГС у м. Києві, актовий запис №920 (а.с. 3- зворотна сторона).
31.10.2006 року шлюб розірвано, про що зроблено актовий запис 1046. Присвоєно прізвище дружині ОСОБА_3 (а.с.4).
Від шлюбу є донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4 - зворотна сторона).
04.12.2009 року ОСОБА_3, змінила прізвище на ОСОБА_3, актовий запис № 155 відділу реєстрації актів цивільного стану Святошинського РУЮ у м.Києві (а.с.5).
20.04.2013 року ОСОБА_3, одружилась з ОСОБА_7, присвоєно прізвище після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3, актовий запис № 372 відділу реєстрації актів цивільного стану Святошинського РУЮ у м.Києві (а.с.5 - зворотна сторона ).
Як встановлено в судовому засіданні, за час перебування у шлюбі подружжям 05.01.1998 року було придбано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,30 кв.м., житловою площею 18,80 кв.м., відповідно до договору купівлі-продажу, право власності на згадану квартиру оформлено на відповідача (а.с.7).
Як вбачається з довідки форми № 3 КК «ЦКС» м. Києва в спірній квартирі зареєстровані сторони по справі та їх дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 27.01.1998 року (а.с.10).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором..
Згідно ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 75 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Частиною 2 ст. 183 ЦК України визначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Відповідно до ч. 2 ст. ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно до ч. 4, ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Таким чином, встановивши загальний обсяг спільного майна подружжя, суд виходить із принципу рівності часток дружини і чоловіка у такому майні та при вирішенні питання про присудження певної речі одному з подружжя, зважаючи, що однокімнатна квартира сторін є неподільною річчю, вважає за необхідне вирішити питання про визначення ідеальних часток у майні, без реального поділу цього майна в натурі.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним без реального поділу майна в натурі лише визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя і частки якого за сторонами визнаються рівними, та змінити режим спільної сумісної власності подружжя на ці об'єкти на режим спільної часткової власності.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 68, 69, 70, 71 СК України, ст. 183 ЦК України, п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 27, 57-60, 61, 88,179, 209, 212-215, 218, 224-226, 292, 294 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, (іпн НОМЕР_1) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, (іпн не віджомий), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 право особистої приватної власності по 1/2 частині у праві на річ спільної сумісної власності, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 35,30 кв.м., житловою площею 18,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без реального поділу в натурі.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 6890,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І.Ю. Миколаєць