Номер провадження 3/754/5498/17
Справа №754/15483/17
20 грудня 2017 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва ЛІСОВСЬКА О.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,
зареєстрованого у АДРЕСА_1,
проживаючого у АДРЕСА_2
за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, 07.11.2017 року, знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 37-Б, у приміщенні Середньої школи № 247, вчинив фізичне насилля до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, та порушував навчальний процес, що свідчить про ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов"язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини. Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КпАП України, не визнав. Пояснив, що він займається вихованням дитини ОСОБА_2, дитина дуже любить батька та повністю йому довіряє, вони проводять разом багато часу з самого дитинства. Після того, як він почав звертатися із скаргами на дії вчителів та керівництва школи, до дитини почали застосовувати психологічне та моральне насильство, у зв"язку з чим ОСОБА_2 вимушений захищатися і поводити себе таким чином. Саме дії педагогічного складу школи та інших дітей, які глузують з нього через відсутність у дитини матері, впливають на поведінку дитини. Ніхто з керівництва школи до нього з будь-якими претензіями не звертався, лише діти підходили до нього із скаргами на поведінку ОСОБА_2. Неодноразово його син ОСОБА_4 отримував тілесні ушкодження від інших дітей, педагогів, батьків інших дітей, що було підставою для звернення до судово-експертної установи для фіксування даних фактів.
Також ОСОБА_1 у суді зазначив про те, що у матеріалах справи відсутні дані про те, що він ухиляється від виконання батьківських обов'язків, а сам протокол не відповідає вимогам КпАП України та Інструкції, оскільки у ньому не зазначено, в чому полягає вина саме ОСОБА_1, а вказано тільки про вчинення дій малолітнім ОСОБА_2. Вважає протокол незаконним, а тому просить провадження у даній справі закрити.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що її дитина ОСОБА_6 навчається в одному класі разом з ОСОБА_2. ОСОБА_14 регулярно отримує побої від ОСОБА_2. Перші побої були зафіксовані у вересні 2017 року. З 15.11.2017 року вона постійно відвідує школу, поведінка ОСОБА_2 зовсім не змінилася, він навіть почав піднімати руку і на неї. 17.11.2017 року батьки 2-Б класу подали заяву про встановлення відеоспостереження у школі, на що отримали дозвіл від керівництва школа. За вихідні було встановлено камери та з 20.11.2017 року почала відбуватися відеофіксація. Вона неодноразово скаржилася ОСОБА_1 на поведінку сина, однак реакції ніякої не було. 14.09.2017 року була зібрана комісія у школі, яка складалася з представників різних органів. Батько ОСОБА_4 заборонив психологу та вчителям школи спілкуватися з дитиною. ОСОБА_4 зранку обирав собі жертву, яку донімав цілий день, він міг несподівано штовхнути будь-кого з дітей. Вона була присутня, коли до школи приходив ОСОБА_1, ОСОБА_2 у присутності батька був знервований, постійно озирався, щоб слідкувати чи бачить батько його поведінку.
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що вона є заступником директора з навчальної роботи, керує навчанням у молодшій школі (1-4 класи). ОСОБА_2 порушує навчально-виховний процес. Кожного дня класний керівник просить допомогу, так як поведінка дитини неадекватна. Кожного дня діти й вчителі отримували травми від дій ОСОБА_2. 07.11.2017 року в неї не було уроків, зранку зателефонував класний керівник і вона прийшла до класу та побачила, що вчитель прикриває собою дітей від нападок ОСОБА_2. ОСОБА_3 намагалася поговорити з останнім, однак заспокоїти його ніяк не виходило. ОСОБА_4 почав прижимати її партою, кричати, щоб вона вийшла з класу, потім у неї полетів стілець. Після цього було викликано швидку допомогу. Вона отримала пошкодження, але не поїхала до медичної установи. Однак, є довідка швидкої допомоги, де зафіксовано підвищення тиску. 14 чи 15 листопада 2017 року ОСОБА_2 також напав на неї та вдарив її по руці, ці травми вже були зафіксовані в медичній установі. Вона не знає, з чим пов'язана поведінка ОСОБА_2, але вважає, що це вплив його батька. В 1 класі ОСОБА_2 також поводив себе неадекватно, але їм вдавалося з ним впоратися. На даний час поведінка ОСОБА_2 занадто агресивна, він б"є дітей, вчителів, працівників школи, без дозволу заходить до кабінетів керівництва школи, грубо звертається до них. На всі вимоги та претензії вчителів батько не реагує. Проводилися батьківські збори всієї школи для обговорення цієї ситуації, але і після цього всі звернення до батька не дали ніяких результатів. ОСОБА_4 міг забігти до неї в кабінет, почати ображати та застосовувати фізичну силу. Вона просила ОСОБА_1 бути присутнім на батьківських зборах, однак останній проігнорував це прохання. На зборах 17.11.2017 року був присутній представник ювенальної поліції, батьками було прийнято рішення за її погодженням про встановлення відеоспостереження в школі за власні кошти батьків. Про це рішення знали всі. Після встановлення камер були розміщені об'яви про те, що ведеться відеоспостереження. ОСОБА_4 був максимально залучений до всіх гуртків в школі, класний керівник проводила щотижня виховну годину. ОСОБА_4 ходив до театрального кружка, на англійську мову та авіамоделювання. Енергія у дитини була надзвичайна, тому хотілось залучити його і до спортивних гуртків, але батько заперечував проти цього.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що у листопаді 2017 року вона була черговим вчителем на 2 поверсі, з нею була також ОСОБА_3 У 2-Б класі були відчинені двері, у кабінеті № 201 знаходився ОСОБА_2, який стояв на порозі з соціальним педагогом та штовхав його. Потім ОСОБА_2 накинувся на ОСОБА_3 з кулаками та почав її бити, ображав її, звертався тільки на «ти». Про поведінку дитини дізналася у квітні 2017 року.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона є заступником директора з виховної роботи школи № 247. Їй відомо, що учень 2-Б класу ОСОБА_2 застосовує силу відносно дорослих та дітей, зриває учбові процеси, не навчається, постійно бігає по школі. Вона також отримала від ОСОБА_2 синці, він кидав в неї стільцями та іншими речами, всі ці події відбувалися в період учбового процесу. Дитина на зауваження не реагує. 07.11.2017 року їй зателефонувала ОСОБА_3 Коли вона прийшла, то побачила, що під час уроку остання намагалася захистити дитину, але ОСОБА_2 кидав в неї підручниками, ручками, штовхав її, замахувався стільцем, а потім кинув його на спину ОСОБА_9 Крім того, вона спілкувалася з батьком ОСОБА_4, оскільки останній пожалівся на те, що вона пошкодила йому руку. Вона розповіла ОСОБА_1 про поведінку сина, однак батько мовчки вислухав її та ніяких дій не вчинив. Таку поведінку дитини вона почала спостерігати з вересня 2017 року. Адміністрація школи проводить різноманітні заходи в тому числі й щоб зацікавити ОСОБА_2. Вона ніколи дитину не ображала.
Також судом були допитані свідки за клопотанням ОСОБА_1
Так, свідок ОСОБА_10 у суді пояснив, що він багато років знає сім"ю ОСОБА_1, його син товаришує з ОСОБА_2, вони сусіди. Неодноразово вони брали дітей на прогулянки один з одним, ніякої агресії у поведінці ОСОБА_2 він ніколи не помічав, а також ніколи не чув, щоб батько застосовував до дитини фізичну силу чи ображав нецензурними словами.
Свідок ОСОБА_11 у суді пояснила, що вона знає сім"ю ОСОБА_1 вже 40 років, це дуже вихована сім"я, нічого поганого вона про них сказати не може. З ОСОБА_2 їй доводиться проводити багато часу, він завжди себе добре поводить, гарно грається з іншими дітьми. Ніколи вона не чула, щоб ОСОБА_1 застосовував до сина фізичну силу та ображав нецензурними словами.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що працювала у школі до минулого навчального року вчителем фізкультури. Сім"ю ОСОБА_1 вона знає 34 роки, вони сусіди. Коли померла мати ОСОБА_4, то ОСОБА_1 вирішив проживати разом з сином у своєї матері, а також вирішили, щоб ОСОБА_12 пішов до цієї школи. Іноді вона чула у школі скарги на ОСОБА_12, що він дуже активний, іноді поводить себе не зовсім добре. Одного разу вона була присутня на педагогічній раді, коли директор вимусила ОСОБА_12 вибачатися перед вчителями, але чим це було викликано, вона пояснити не може. Після цього випадку поведінка ОСОБА_12 змінилася у гірший бік. Коли вона залишалася разом з ОСОБА_12, він завжди себе добре поводив, з іншими дітьми також завжди знаходив спільну мову.
Свідок ОСОБА_13 у суді пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_2. Він гарна дитина, але його поведінка у школі змінилася після проведення педради у школі, коли директор примусила дитину вибачатися перед вчителями, примусово затягнула його до кабінету. Був випадок, коли до школи викликали бригаду лікарів-психіатрів, але вона відмовилася будь-куди їхати з дитиною. Батько возив дитину до психолога, яка сказала, що жодних відхилень у дитини немає.
Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Статтею 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно із ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При складанні протоколу та прийнятті постанови повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 184 КпАП України передбачено покарання за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об"єктивна сторона даного правопорушення полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов"язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов"язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров"я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров"я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов"язків відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частинами 1, 2 статті 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції про юрисдикцію право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей для цілей цієї Конвенції термін "батьківська відповідальність" включає повноваження, що випливають з батьківських чи будь-яких аналогічних відносин, які визначають права, обов'язки та представництво стосовно особи чи майна дитини батьків, опікунів або інших законних представників.
Враховуючи норми міжнародного права, вбачається, що на ОСОБА_1 покладається батьківська відповідальність за належне зростання та розвиток його дитини.
Дії ОСОБА_2 по відношенню до інших дітей та дорослих осіб є наслідком недовиховання та ухилення ОСОБА_1 від належного виховання своєї дитини.
Враховуючи викладене, оцінивши наведені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 доводи на підтвердження відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, дослідивши усі наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя приходить до висновку про наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, оскільки обставини скоєння адміністративного правопорушення, що викладені у протоколі про адміністративне правопорушення від 15.11.2017 року, повністю підтверджені у судовому засіданні та не спростовуються доводами ОСОБА_1
Враховуючи викладене вище, суддя приходить до висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КпАП України, знайшов своє підтвердження у судовому засіданні, що зумовлює притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1
Що стосується стягнення, що повинно бути накладено на правопорушника, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 33 КпАП України стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом"якшують і обтяжують відповідальність.
При розгляді справи судом не було встановлено обставин, що пом"якшують або обтяжують відповідальність правопорушника, але при цьому судом враховуються всі обставини справи, невизнання ОСОБА_1 своєї вини наслідки, до яких призвели дії малолітнього ОСОБА_2, а тому суд приходить до висновку про призначення правопорушнику покарання у вигляді штрафу у розмірі 51, 00 грн.
Відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору ОСОБА_1 звільнений.
На підставі викладеного, керуючись ст. 247, 284, 290, 291 КпАП України,
ОСОБА_1 притягнути до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 51, 00 грн.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з моменту винесення.
Суддя: