ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/16254/17
провадження № 2-а/753/596/17
"13" грудня 2017 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Шклянки М.П.
при секретарі Галян Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, суд -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві Державної адміністрації про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у встановлені позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення та зобовязання відповідача прийняти рішення та встановити позивачу статус інваліда війни, а також видати відповідне посвідчення встановленого зразку. Свої вимоги мотивував тим, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом третьої групи довічно внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказувала, що її як фахівця -радіолога було відряджено до Поліської рай СЕС Київської області на лівідацію наслідків Чорнобильської катастрофи і в період з 15.07.1987 року по 15.08.1987 року позивач знаходилась у зоні відчуження де, в населених пунктах с. Діброва, Грезля, Пухов, Н.Марківка, Черемошня займалася виконанням своїх функціональних обовязків згідно займаної посади, зокрема, робила заміри рівня радіоактивного забруднення навколишнього середовища, продуктів харчування та інших предметів. На підставі цього та у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який передбачає, що до ветеранів війни, крім інших категорій громадян, належать також особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, позивач просить зобов'язати відповідача встановити статус ОСОБА_2 як інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Позивач у судовому засіданні свої вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає необхідним в задоволені позову відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 22.11.2000 року та вкладкою НОМЕР_2 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи від 22.11.2000 року, довідкою Поліської райсанепідстанції Київської області № 849 від 20.09.1991 року.
Крім того, позивач є інвалідом третьої групи довічно внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується експертним висновком Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №112801150776 від 26.10.2000 року, довідкою МСЕК серії 2-18 АЗ №007660 від 21.11.2000 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зверталась до відповідача з заявою про видачу її посвідчення інваліда війни, однак їй було відмовлено, оскільки необхідне документальне підтвердження залучення особи до складу формувань цивільної оборони з посиланням на наказ чи розпорядження штабу цивільної оборони.
Відповідно до пункту 9 ч. 2 статті 7 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни належать також інваліди з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим 18.03.1976 року Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 року № 90, визначено, що формування цивільної оборони, в тому числі - невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладались та не покладаються.
Відповідно до частини 3 статті 1 Положення «Про цивільну оборону України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 299 від 10.05.1999 року, одним з завдань цивільної оборони є захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження. З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.
Крім того, у листах Міністерства праці та соціальної політики України від 08.11.2005 року, 31.10.2006 року, 24.04.2008 року міститься висновок про те, що підставою для встановлення статусу інваліда війни є посвідчення громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи з вкладкою учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та довідка, що підтверджує залучення особи, яка стала інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, до складу формування Цивільної оборони, видана органами Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Однак Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків ЧАЕС у своєму роз'ясненні від14.08.2006р. № 04-9492\281 зазначає, що у зв'язу з тим, що план Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився (не було відповідного доручення уряду СРСР) працівники, які залучалися ля ліквідації наслідків ЧАЕС і стали інвалідами внаслідок пов'язаних з цим захворюванням, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дії вимог ч.2 п.9 ст.7 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як вбачається з листа Комунальної установи Поліської районної ради «Поліський районний трудовий архів», книги обліку розрахунків по заробітній платі Поліської районної санітарно-епідеміологічної станції за 1986-1987 роки та первинні документи (табелі обліку робочого часу, платіжні відомості, дорожні листи тощо) на зберігання до КУПРР «Поліського РТА» не надходили, а в наявних книгах наказів даної установи за 1986-1987 роки відсутні відомості про залучення ОСОБА_4 до роботи в структурі Цивільної оборони під час аварії на Чорнобильській АЕС.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують її залучення до складу формувань Цивільної оборони.
Сама по собі участь позивача в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та встановлення їй у зв'язку з цим групи інвалідності є підставою для надання пільг та компенсації, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, обовязковою умовою для визнання позивача інвалідом війни є її участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формування Цивільної оборони, проте такі належні та допустимі докази в матеріалах справи відсутні.
Водночас позивач є особою, яка у розумінні Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має лише статус постраждалого в мирний час особи внаслідок Чорнобильської катастрофи і не може бути віднесений до осіб, які дійсно належать до учасників війни, а дії позивача свідчать про їх невідповідність дійсності, що підтверджується відсутністю в документах розпорядження по підприємству про створення формування ЦО, його структури, особистого складу.
З огляду на зазначене, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги стосовно визнання дій відповідача щодо надання статусу інваліда війни неправомірними є необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Що стосується позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення відповідного зразка, то суд вважає її похідною від вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у встановлені позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому, також, такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 3 ст. 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 69 КАС України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 160, 168, 186, 254 КАС України, суд -
В позові відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення. Якщо постанова була винесена у письмовому провадженні або у разі застосування ч. 3 ст. 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Суддя