02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/11822/17
провадження № 2/753/5580/17
"17" жовтня 2017 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ДАНИЛЕНКА В.В.
при секретарі ПАСЬКО І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2) про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Відповідач вселився до вказаної квартири як член сім'ї її доньки, з якою перебував у шлюбі. Відповідач не бажає в добровільному порядку знятися з реєстрації у спірній квартирі, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого майнового права та просить суд усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності майном шляхом виселення відповідача з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Позивач у судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, у заяві позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, однак надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю та нотаріально завірену заяву про визнання позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25 грудня 2003 року.
В травні 2017 року позивач звернулася до приватного нотаріуса з метою оформлення договору купівлі-продажу даної квартири, однак їй було в цьому відмовлено, оскільки в даній квартирі зареєстрований ОСОБА_2
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії.
Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. А згідно зі ст. 383 цього Кодексу власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 разом з позивачем, як власником житла, зареєстрований відповідач, який на даний час проживає в Російській Федерації та не має змоги та бажання особисто знятися з реєстраційного обліку.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. А відповідно до ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу України (далі по тексту - ЖК України), які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду. А згідно з частиною 4 цієї статті у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальні частині рішення посилання на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Оцінюючи в сукупності надані до суду докази та те, що дії відповідача стосовно визнання позову не суперечать закону та не порушують прав, свобод та інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з урахуванням їх уточнень в повному обсязі.
У відповідності до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
На підставі викладеного та керуючись стст. 13, 41 Конституції України, стст. 150, 156 Житлового кодексу України, стст. 319, 321, 379, 383, 391, 405 - 406 Цивільного кодексу України, стст. 10, 11, 57, 60, 88, 174, 208, 214, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю, зокрема квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1, без надання йому іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
СУДДЯ: ДАНИЛЕНКО В.В.