Номер провадження 2/754/5050/17
Справа №754/8595/17
Іменем України
14 грудня 2017 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді : Галась І.А.
при секретарі - Моторенко К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної служби зайнятості про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, в якому просив скасувати наказ Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 29.05.2017 р. № 173-к «Про звільнення ОСОБА_1» з 29.05.2017 р.; поновити його на посаді провідного інспектора з питань запобігання та виявлення корупції з 29.05.2017 р.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 29.05.2017 р.; зобов'язати Державну службу зайнятості здійснити виплату усіх належних при звільненні сум виходячи із посадового окладу розміром 8500,00 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 29.05.2017 р. № 173-к його було звільнено з посади начальника Відділу з питань запобігання та виявлення корупції у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці за п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України та проведено розрахунок. Позивач вважає таке звільнення і розрахунок незаконними, оскільки згідно із наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 06.03.2017 р. № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)» з 06.03.2017 р. введено в дію нові структуру та штатний розпис. Згідно з зазначеним наказом всіх працівників попереджено про зміни в організації праці, у тому числі і його. Під час ознайомлення з попередженням йому було запропоновано посаду юрконсула Юридичного управління. Від зазначеної пропозиції він був змушений відмовитись, оскільки зазначена посада була йому запропонована без врахування вимог ст. 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі, а саме вона не відповідала рівню його кваліфікації та продуктивності праці, тобто була порушена вимога про переважне право на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому посада провідного інспектора з питань запобігання та виявлення корупції була запропонована іншій особі. Крім того позивач стверджує, що Наказом № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)» фактично не відбувалося зміни істотних умов праці, було введено в дію лише нові структуру та штатний розпис, а тому є незаконним застосування, як підстави звільнення, п. 6 ст. 36 КЗпП України. Також позивач зазначає, що оскільки його посадовий оклад з 31.03.2017 р. мав би становити 8500,00 грн. то розрахунок сум усіх виплат при звільненні мав би здійснюватись із посадового окладу у розмірі 8500,00 грн., але розрахунок сум усіх виплат при звільненні здійснювався із урахування його старого посадового окладу.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача Державної служби зайнятості (Центральний апарат) проти вимог позову заперечував посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. В письмових заперечення проти позову зазначив, що відповідач у зв'язку зі зміною структури, а також відповідно до Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 15.12.2016 р. №1543, з 06.03.2017 р. видав наказ № 18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)», яким з 06.03.2017 р. ввів в дію нову структуру та штатний розпис на 2017 р. На виконання зазначеного наказу посаду, яку займав відповідач, а саме посаду начальника Відділу з питань запобігання та виявлення корупції було виведено. У зв'язку із змінами в організації праці для ряду працівників не могли бути збережені істотні умови праці, зокрема, розмір оплати праці. Позивача 06.03.2017 р. було попереджено під особистий підпис про зміни в організації праці, змінами істотних умов праці, а саме те, що посаду, яку він обіймав, виведено. Одночасно з попередженням була запропонована інша робота у відповідача з дотриманням вимог ст. 49-2 КЗпП України, а саме була запропонована посада відповідного професійного спрямування - провідного юрисконсульта юридично-договірного відділу Юридичного управління відповідача. Також позивач був попереджений, що у разі відмови від запропонованої посади у зв'язку із зміною істотних умов праці його буде звільнено згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження. Позивач у попередженні зазначив, що відповідь надасть 06.05.2017 р., тому запропоновану посаду відповідач тримав вакантною до надання відповіді позивачем, однак 29.05.2017 р. позивач від запропонованої роботи відмовився і цього ж дня було видано Наказ № 173-к про звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Також представник позивача зазначає, що у процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку із змінами в організації праці, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишення на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України. Крім того з метою уникнення можливих звинувачень в необ'єктивності та неупередженості, відповідачем було прийнято рішення про створення комісії з питань працевлаштування працівників, які вивільнюються, на засіданні якої 06.03.2017 р. розглядалось також питання працевлаштування на посаду провідного інспектора з питань запобігання та виявлення корупції. Отже дії керівника були цілком законними.
Щодо невірно здійсненого розрахунку сум усіх належних позивачу виплат при звільненні представник відповідача зазначає, що оскільки позивач 06.03.2017 року не надав відповідачу згоду на запропоновану в порядку працевлаштування посаду відповідного професійного спрямування, тому фактично опинився поза штатом, оскільки в новому штатному розписі його посади вже не було, але трудові відносини з ним ще продовжувалися протягом двох місяців, а тому заробітну плату він отримував на підставі ще діючого трудового договору.
Оскільки звільнення позивача відбулося з додержанням вимог законодавства, підстав для поновлення його на роботі немає, а отже і підстав для оплати вимушеного прогулу немає. На підставі наведеного представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних міських судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 було призначено на посаду провідного інспектора з питань запобіганя та виявлення корупції Відділу з питань запобігання та виявлення корупції з 04 липня 2016 року з посадовим окладом 2134 грн. на місяць (а.с. 31).
З 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника Відділу з питань запобігання та виявлення корупції, з посадовим окладом 3395 грн. на місяць та збереження раніше встановлених надбавок (а.с. 32).
06.03.2017 р. Державною службою зайнятості (Центральний апарат) було видано Наказ № 18 «Про зміну в організації праці Державної служби зайнятості (Центрального апарату)» та введено в дію структуру та штатний розпис Державної служби зайнятості (Центрального апарату) на 2017 рік (а.с. 29). Цього ж дня була створена Комісія з питань працевлаштування працівників, які вивільняються і було проведено засідання даної комісії (а.с. 30, 35-36, 37-38).
06 березня 2017 року позивача ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про зміну в організації праці та зміни істотних умов праці, а саме виведенням (скороченням) посади начальника Відділу з питань запобігання та виявлення корупції. Також в порядку працевлаштування йому було запропонована посада провідного юрисконсульта юридично-договірного відділу Юридичного управління Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника). Також його було попереджено, що у разі відмови від запропонованої посади у зв'язку із зміною істотних умов праці його буде звільнено згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження. 29.05.2017 р. позивач відмовився від запропонованої роботи (а.с. 33).
29.05.2017 р. Державною службою зайнятості (Центральний апарат) було винесено Наказ № 173-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу з питань запобігання та виявлення корупції у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України (а.с. 34).
Відповідно до ч. ч.3, 4 ст.32 КЗпП України у зв"язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колиші істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 цього Кодексу.
Згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Виходячи зі змісту пункту 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 року припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж
спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
Вимоги зазначеної норми відповідачем були дотримані, а отже відповідачем було вірно застосовано підставі звільнення позивача, а саме звільнення його на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Що стосується позовної вимоги про те, що відповідачем було порушено вимоги ст. 42 КЗпП України про переважне право залишення на роботі та запропоновано позивачу посаду яка не відповідає рівню його кваліфікації та продуктивності то слід зазначити наступне.
У відповідності до вимог ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
В судовому засіданні встановлено, що при зміні в організації праці Державної служби зайнятості (Центральний апарат) не було скорочення штату працівників. Крім того відповідачем була створена комісія з питань працевлаштування працівників Державної служби зайнятості (Центрального апарату) за результатами засідання якої і було запропоновано позивачу певну посаду, що підтверджується Протоколом № 4, 6 від 06.03.2017 р. Також позивачем не надано суду належних доказів того, що запропонована йому посада не відповідала рівню його кваліфікації та продуктивності. Крім того, питання переводу працівників на іншу посаду є компетенцією власника або уповноваженого ним органу, переважне право залишитися на роботі з'ясовується у разі проведення звільнення працівників і не стосується випадків переведення працівників за їх згодою власником або уповноваженим ним органом в межах підприємства чи організації, а тому твердження позивача з цього приводу є безпідставними, а дії відповідача були законними.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Державної служби зайнятості здійснити виплату усіх належних при звільненні сум виходячи із посадового окладу розміром 8500,00 грн. то слід зазначити.
Згідно п. 3.2.1.2 Колективного договору Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на 2015-2017 роки у разі зміни умов оплати праці до моменту переведення працівників на нові умови оплати праці, виплата заробітньої плати здійснюється на підставі чинного трудового договору.
Відповідно до роз"яснень Міністерства соціальної політики України від 28.01.2015 року № 984/0/14-15/13 працівники, яких попереджено про наступне вивільнення , і посади яких відсутні у новому штатному розписі, продовжують працювати не менше двох місяців і отримують заробітну плату. Виплата заробтньої плати у даному випадку здійснюється на підставі положень чинного трудового договору, дію якого не припинено, тобто трудовий договір продовжується.
Позивач займав посаду начальника Відділу з питань запобігання та виявлення корупції з 06 жовтня 2016 року з посадовим окладом 3 395 грн. на місяць.
Тому протягом двох місяців з дня попередження про наступне вивільнення , а саме з 06.03.2017 року по 29.05.2017 року, виплата заробітньої плати йому здійснювалася на підставі чинного трудового договору . Оскільки посаду, яку обіймав позивач було виведено зі штатного розпису, позивач перебував поза штатом, розмір його посадового окладу залишився незмінним, що відповідає норма Колективного договору.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) № 173-к від 29.05.2017 р., поновлення позивача на роботі, та зобов'язання відповідача здійснити виплату усіх належних при звільненні позивачу сум виходячи із посадового окладу розміром 8500,00 грн., оскільки відповідачем при звільненні та виплаті позивачу усіх належних при звільненні сум не було порушено вимог чинного трудового законодавства.
Відповідно д ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У зв'язку з тим, що судом відмовлено у поновлені позивача на роботі, суд дійшов висновку і про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29.05.2017 р. по день ухвалення судового рішення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, п. 6 ст. 36, ст.ст. 32, 42, 233, 235, КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 року ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя