Справа № 22-ц/793/2332/17Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 54 Дудніченко В. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Ювшин В. І.
20 грудня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі суддів: Ювшина В.І., Гончар Н.І., Сіренка Ю.В.
секретарНаконечній М. М.
адвоката Тишкевич Т.В.
позивача ОСОБА_1
представників відповідача Тарарук А.М., ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Дудніченка В.М., по справі за позовом ОСОБА_1 до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області, третя особа без самостійних вимог Управління Державної казначейської служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, повний текст рішення виготовлений 09.10.2017 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області, третя особа без самостійних вимог Управління Державної казначейської служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.08.2013 року він був прийнятий на роботу оператором газової котельні Звенигородської ЗОШ- інтернат 1-11 ступенів. На вказаній посаді позивач працював до 16.06.2016 року, оскільки цього дня він уклав контракт з Міністерством оборони України та проходить військову службу у Збройних Силах України по теперішній час.
Наказом №61 від 31.08.2016 року його було звільнено з посади оператора газової котельні Звенигородської загальноосвітньої школи.
Позивач стверджує, що його було звільнення є незаконним та просив суд скасувати наказ директора Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області №61 від 16.06.2016 року та поновити на посаді оператором газової котельні. Зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з дня звільнення по день поновлення на роботі та зберегти за ОСОБА_1 місце роботи та середній заробіток до закінчення контракту.
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області про звільнення ОСОБА_1 з посади оператора газової котельні з 16.06.2016 року за п.3 ст.36 КЗпП (контрактна військова служба) з виплатою вихідної допомоги. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора газової котельні Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області та збереження за ним місця роботи (оператора газової котельні Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області до закінчення контракту який укладений на час особливого періоду до оголошення демобілізації. Стягнуто із Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів на користь позивача 43071,70 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 31.08.2016 року (по 06.10.2017 року, та зобов'язано відповідача нараховувати і виплачувати заробітну плату на час дії контракту на особливий період до оголошення демобілізації. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Звенигородська загальноосвітня школа - інтернат 1-11 ступенів подали апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального, права і просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, так як на думку відповідача звільнення позивача з роботи відбулось поза межами дії особливого періоду.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області, третя особа без самостійних вимог управління державної казначейської служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що 27.08.2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу оператором газової котельні Звенигородської ЗОШ- інтернат 1-11 ступенів.
16.06.2016 року ОСОБА_1 уклав контракт з Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 та проходить військову службу у Збройних Силах України та бере безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Наказом №61 від 31.08.2016 року позивача було звільнено з посади оператора газової котельні Звенигородської загальноосвітньої школи, на підставі п.З ст.36 КЗпП України, в зв'язку з призовом або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу.
Вважаючи своє звільнення незаконним, так як він підписав контракт на військову службу, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати.
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частинами 1 та 2 статті 2 цього ж закону передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровця і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Строкова військова служба, згідно ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», є видом військової служби.
Відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Статтею 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Згідно з ч. 3 даної статті, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VII від 15.01.2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року, було внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та абз. 1 ч. 2 даної статті викладений наступним чином: «за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».
За змістом статті 1 Закону № 3543-ХІІ особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині четвертій статті 3 Закону № 3543-ХІІ зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Водночас статтею 1 Закону № 3543-ХІІ надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у п'ятиденний проміжок між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Зазначений «особливий період» «розпочався з 17 березня 2014 р., коли було оприлюднено Указ Президента від 17.03.2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» і триває дотепер. Скасування особливого періоду буде здійснено Указом Президента «Про демобілізацію» після стабілізації ситуації на Сході України - таке роз'яснення міститься в листах Міноборони України від 01.10 2015 р. № 322/2/8417 та від 20.10.2016 року №316/1/906.
Так як Указом Президента України не було скасовано особливий період та не оголошено демобілізацію, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про порушення прав позивача та звільнення його в період особливого періоду та ухвалив правильне рішення, яким відновив порушене право позивача.
Інші доводи апелянта також перевірені судом апеляційної інстанції та визнані безпідставними.
Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,
Апеляційну скаргу Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року -відхилити, а рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Звенигородської загальноосвітньої школи - інтернат 1-11 ступенів - спортивний ліцей Звенигородської районної ради Черкаської області, третя особа без самостійних вимог Управління Державної казначейської служби України про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
ОСОБА_4
ОСОБА_5
ОСОБА_6 .
Повний текст постанови виготовлено 20.12.2017 року.