Справа № 22-ц/793/2285/17Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 55 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
13 грудня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3, ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
19 липня 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог вказав, що з 01 травня 2003 р. працював директором Колодистенського сільського будинку культури, свої трудові обов'язки виконував сумлінно. Однак, розпорядженням сільського голови ОСОБА_7 № 05-КР від 21 вересня 2015 р. його було звільнено з займаної посади з 04 вересня 2015 р. за прогул без поважних причин, за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Будучи не згідним з даним розпорядженням, він звернувся до Тальнівського районного суду Черкаської області з позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 липня 2016 р. позовні вимоги задоволені повністю. Однак рішенням вищевказаного суду не було вирішено питання про зазначення суми грошових коштів, які підлягають до стягнення. Додатковим рішенням Тальнівського районного суду від 19 жовтня 2016 р. дане питання вирішено, але в подальшому ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2016 р. було скасовано. У зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.
Враховуючи вищезазначені обставини позивач просив стягнути з Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2015 р. по 14 вересня 2016 р. в сумі 27 534 гривень 98 копійок.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2017 р. позов ОСОБА_6 задоволено.
Стягнуто з Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2015 р. по 14 вересня 2016 р. в сумі 27 534 грн. 98 коп.
Стягнуто з Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду Колодистенська сільська рада Тальнівського району Черкаської області, діючи через свого представника ОСОБА_8, оскаржила його в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
При цьому зазначила, що оскаржуване рішення прийнято на підставі рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 липня 2016 р. про поновлення ОСОБА_6 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 вересня 2015 р. по 20 липня 2016 р. Під час розгляду приведеної справи ОСОБА_6 не було надано довідку про розмір середньої заробітної плати за останні два місяці, що передували звільненню, не ставилось питання про витребування доказів, в наслідок чого суд задовольнив вимоги в тих межах в яких вони були заявлені.
Незважаючи на це ОСОБА_6 17.07.2017 р. звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.09.2015 р. по 14.09.2016 р. в сумі 27 534,98 грн.
Вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.
Крім того, він не реалізував можливість примусового виконання судового рішення.
На ряду з викладеним вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, так як позивач просив стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, який фактично склав період з 04.09.2015 р. по 20.07.2016 р. в свою чергу період з 21.07.2016 р. по 14.09.2016 р. є затримкою у виплаті середнього заробітку.
Ні позивачем, ні відповідачем не було залучено до участі у справі як третю особу Казначейство України, яке являється розпорядником бюджетних коштів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_9, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є порушеним з боку відповідача, який згідно відповідних документів (довідок та розрахунку), які ним самим і надані, своєчасно не здійснив їх виплату, тим самим не виконав свій обов'язок щодо виконання рішення Тальнівського районного суду від 20 липня 2016 р., та порушив право позивача на отримання належної йому заробітної плати за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2015 р. по 20 липня 2016 р.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, звертаючись в суд з даним позовом ОСОБА_6, як на підставу звернення, послався на ст. ст. 232 - 236 КЗпП України, при цьому вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем не виконується судове рішення від 20.07.2016 р., яким визнано незаконним розпорядження відповідача щодо його звільнення, його поновлено на роботі та стягнуто з Колодистенської сільської рада Тальнівського району Черкаської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу без визначення його розміру.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно до ст. 236 КЗпП україни у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, зокрема, незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
При вирішенні спору судом встановлено, що 01 травня 2003 р., відповідно до розпорядження № 08- РК від 30 квітня 2003 р., ОСОБА_6 був прийнятий на роботу директором Колодистенського сільського будинку культури по переводу.
Згідно до розпорядження № 05-КР від 21 вересня 2015 р. ОСОБА_6 звільнено з 04 вересня 2015 р. за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 липня 2016 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 30 серпня 2016 р., позов ОСОБА_6 до Колодистенської сільської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволений повністю. Визнано незаконним розпорядження № 05-КР від 21 вересня 2015 р. сільського голови ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_6, поновлено його на посаді директора Колодистенського сільського будинку культури та стягнуто з Колодистенської сільської ради Тальнівського району на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 вересня 2015 р. по 20 липня 2016 р. (а.с. 5-7).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 р. касаційну скаргу Колодистенської сільської ради Черкаської області відхилено, а рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 липня 2016 р. та ухвала Апеляційного суду Черкаської області від 30 серпня 2016 р. залишені без змін (а.с. 11-13).
Водночас колегією суддів встановлено і те, що ОСОБА_6 13.09.2016 р. подавалась заява про ухвалення додаткового рішення з тих мотивів, що судом не було вирішено питання про зазначення суми грошових коштів, які підлягають стягненню.
Проте, рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2016 р. було скасовано додаткове рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 19 жовтня 2016 р., яким було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з визначенням його розміру, а в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про визначення середньомісячного заробітку, який підлягає до стягнення при поновленні на роботу, відмовлено. Відмову мотивовано тим, що докази про розмір заробітної плати до ухвалення судового рішення не подавались та відповідно не досліджувались.
З довідки, виданої Колодистенською сільською радою Тальнівського району Черкаської області № 439 від 15 вересня 2016 р., вбачається, що розмір посадового окладу директора сільського будинку культури (10 розряд) відповідно штатного розпису на відповідні періоди роботи становив: з 01.01.2016 р. - 2026 грн., а з 01.05.2016 р. по 31.08.2016 р. - 2157 грн. (а.с.8).
Відповідно до довідки Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області № 363 від 11 жовтня 2016 р., відповідачем на підставі Постанови КМУ від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» визначено середньоденну заробітну плату ОСОБА_6, яка становить 107 грн. 14 коп. та здійснено розрахунок заробітної плати ОСОБА_6 за період вимушеного прогулу з 04.09.2016 р. по 14.09.2016 р., що складає 27534 грн. 98 коп. (а.с. 9, 10).
Незважаючи на наявність судового рішення, яким були задоволені вимоги ОСОБА_6, проведення приведеного розрахунку самим відповідачем, ще станом на 11.10.2016 р., Колодистенською сільською радою Тальнівського району Черкаської області, як на час звернення позивача до суду з даним позовом, так і на час розгляду апеляційної скарги дана заробітна плата останньому не виплачена.
При апеляційному розгляді колегією суддів враховується те, що розмір стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу сторонами не оспорюється.
За викладеного суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. ст. 10, 11, 179 ЦПК України належним чином перевірив доводи сторін та дав цим обставинам належну оцінку.
З огляду на встановлені судом обставини справи, зміст наведених норм матеріального права, колегія суддів доходить висновку, що оскільки судом при ухваленні рішення про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було визначено розмір такого заробітку за правилами закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, проте дане рішення після перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій залишилось в силі, та добровільно відповідачем не виконано, не зважаючи на визначення саме ним суми середнього заробітку, який підлягає до виплати, а в ухваленні додаткового рішення позивачу було відмовлено, що свідчить про те, що у будь-який інший спосіб ОСОБА_6 позбавлений змоги відновити своє порушене право, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає безпідставним посилання Колодистенської сільської ради Тальнівського району на те, що позивачем пропущено місячний строк щодо звернення до суду з даним позовом, так як у відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Право ж позивача на отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу суд правомірно вважав беззаперечним, так як воно встановлене судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи Казначейства України, як розпорядника бюджетних коштів, то відповідачем, у відповідності до ст. 35 ЦПК України, таке клопотання в суді першої інстанції не заявлялось.
Таким чином, оскільки посилання Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Колодистенської сільської ради Тальнівського району Черкаської області відхилити.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :