Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/8428/17
Провадження № 2/711/2522/17
15 грудня 2017 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Скляренко В.М.
при секретарі Слабко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним,
Позивач ОСОБА_1 завернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позову вказує, що 01.04.2017 року померла його рідна мати - ОСОБА_4, що стверджується свідоцтвом про смерть.
У визначений законом строк він (позивач) звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини, однак після спливу шести місяців нотаріус повідомила його про те, що існує заповіт на належну матері 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на ім'я відповідача ОСОБА_2.
Вважає даний заповіт на ім'я відповідача недійсним, оскільки з 2006 року мати постійно хворіла і їй було встановлено другу групу інвалідності безтерміново. В лютому 2011 року мати перебувала на лікуванні в неврологічному відділенні 3-ьої ОСОБА_3 міської лікарні з діагнозом гіпертонічна хвороба 3-ьої ст., церебральний атеросклероз 2 ст., декомпенсація хронічної гіпертонічної атеросклеротичної десциркуляторної енцефалопатії 2 ст., хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз.
В лютому 2017 року мати перенесла інсульт в зв'язку з чим в березні перебувала на лікуванні в 2-ій ОСОБА_3 міській лікарні з діагнозом відновний період мозкового ішемічного інсульту в басейні лівої СМА при гіпертонічній хворобі 3 ст., церебральному атеросклерозі 3 ст. у вигляді помірних когнітивних порушень, легкого правобічного геміпарезу, атактичного синдрому і їй був рекомендований нагляд невропатолога та психіатра.
Вказує, що оскільки він проживав разом з матір'ю та здійснював за нею догляд, він звернув увагу на те, що вона була в такому хворобливому стані, що не могла виразити свою волю щодо розпорядженням своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
А тому, просить визнати недійсним заповіт, складений 27.12.2016 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Другої ОСОБА_3 нотаріальної контори.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, пояснивши, що померла ОСОБА_4 до самої смерті могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Також пояснив, що заповіт на його ім'я вона склала щоб в подальшому унеможливити відчуження квартири позивачем.
Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_6, пояснення відповідача ОСОБА_2, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи із наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права та інтересів є визнання правочину недійсним, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч. 2, 3 ст. 58 ЦПК). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК).
В судовому засіданні встановлено, 01.04.2017 року у віці 79 років померла ОСОБА_4, що стверджується свідоцтвом про смерть, виданим ОСОБА_3 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 06.04.2017 року (а.с. 5).
Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, на підставі ст. 1261 ЦК України, являється її син: позивач - ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_4, померлої 01.04.2017 року, де йому і було повідомлено про існування заповіту.
Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 за життя, а саме 27.12.2016 року склала заповіт на користь ОСОБА_2, яким заповіла йому всю належну їй частину квартири, 16, що знаходиться в місті Черкаси по вул. Сергія Амброса (вул. Орджонікідзе) № 72. Вказаний заповіт був посвідчений державним нотаріусом Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1-3216.
Оскаржуючи вказаний заповіт позивач ОСОБА_1 вказував на те, що його мати ОСОБА_4 на момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки вона була дезорієнтована в просторі та часі в зв'язку з чим їй був рекомендований нагляд невропатолога та психіатра.
За клопотанням позивача 23.10.2017 року судом була призначена судова-психіатрична (посмертна) експертиза на вирішення якої ставилися питання про психічний стан ОСОБА_4 на час складення нею заповіту від 27.12.2016 року на користь ОСОБА_2 та її можливість за своїм психічним станом у зазначений час розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 452 від 30.11.2017 року на час складення заповіту 27.12.2016 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 будь-якого хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не виявляла і була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Зафіксовані у медичній документації підекспертної прояви тих чи інших психічних розладів, які кваліфікувалися лікарями-невропаталогами як прояви “психоорганічного синдрому... помірних когнітивних розладів з елементами моторної афазії”, зафіксовані з 23.02.2017 року (після перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу) не мали паталогічного хворобливого впливу на знадність ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ним 27.12.2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. А відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. А відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) ж могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до вимог ст.ст. 225, 1257 ЦК України позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, складеного його матір'ю - ОСОБА_4 27.12.2016 року, посвідченого державним нотаріусом Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за № 1-3216 так, як, на його думку, остання на час складання заповіту не здатна була розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що померла ОСОБА_4 на час укладення заповіту від 27.12.2016 року будь-якого хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не виявляла і була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними, що стверджується висновком судово-психіатричного експерта № 452 від 30.11.2017 року, при цьому позивачем доказів, які б свідчили про інше, суду не надано, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, в зв'язку з його недоведеністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 84, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, 203, 215, 216, 225, 1261, 1257, 1269 ЦК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий: В.М. Скляренко