Справа № 500/3058/17
Провадження № 2/500/2312/17
11 грудня 2017 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Баннікової Н.В.,
при секретарі - Шлєхтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО» про визнання договору доручення недійсним та зобов'язання повернути грошову суму, -
У червні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО» (далі - ТОВ «АВІС АВТО») про розірвання договору доручення.
Змінивши предмет позовної вимоги, просив визнати договір доручення недійсним та зобов'язання повернути грошову суму.
Свої вимоги обґрунтував тим, що 29.05.2017 року між ним та ТОВ «АВІС АВТО» було укладено Договір доручення №Д 0310 предметом якого є пошук транспортного засобу - автомобілю Форд Фієста, 1,4 Акпп, комплектація Комфорт +, 2014 року випуску за акційною ціною 129 300 грн. з першочерговим внеском 35 876,80 грн., з розстрочкою на 36 місяців та виплатою по 2 595,10 грн. на місяць. Однак, першу сторінку договору йому було підмінено та замість ціни, 129 300 грн. було зазначено - 358 768 грн., крім того, об'єм двигуна позначено 1,4 а не 1,6, рік випуску автомобіля не зазначено, і вказану підміну він виявив лише наступного дня.
Вважає, що вказаний договір доручення суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки містить несправедливі умови щодо встановлення обов'язків споживача, тоді, як надання послуг обумовлено лише власним розсудом виконавця, умови договору про ціну товару є незрозумілими, договір містить положення, які прямо суперечать нормам цивільного законодавства, зокрема, про право виконавця на неповернення сплачених споживачем коштів навіть у випадку ненадання послуг тощо (а.с.52-56).
Позивач подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у відповідності до п.3 ч. 5 ст.74 ЦПК України, про причину неприбуття не повідомив, тому суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України за відсутності заперечень до того позивача (а.с.57-62).
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29.05.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АВІС АВТО» було укладено Договір доручення № Д 0310 (а.с.5 - 9).
Так, за змістом п. 1.1. Договору, Повірений зобов'язується за дорученням Довірителя від його імені, в його інтересах та за його кошти здійснити юридичні дії та надати послуги щодо пошуку транспортного засобу, визначеного цим Договором, здійснення інформування,
консультування, надання пропозицій, супроводження послуг та проведення робіт, пов'язаних із сприянням Довірителю в укладенні ним або від його імені, договору поставки/купівлі-продажу або будь-якого іншого договору за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, на умовах найбільш вигідних для нього.
За змістом п.п.1.6,1.7 Договору транспортним засобом, на придбання якого здійснюються дії, визначені пунктами 1.2, 1.3 цього Договору є Ford Fiesta comfort 1,4, бензин, біла, нова. Вартість транспортного засобу визначається Довірителем на рівні 358 768 гривень.
Відповідно до умов підпункту 2.1.1 п.2.1 Договору Повірений зобов'язаний добросовісно вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення згідно п.1.1-1.3 даного Договору у строк, що не перевищує 90 робочих днів з моменту укладення даного Договору, зокрема: надавати Довірителю інформацію про потенційних продавців/постачальників транспортних засобів, та/або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб; перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів; діяти від імені та за рахунок Довірителя, та його інтересах, укладали договори поставки або будь-який інший договір, за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, в тому числі кредитні договору та договори страхування,; повідомити Довірителя на його вимогу про хід виконання договору; передати Довірителю транспортний засіб та все одержане у зв'язку з виконання доручення
Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.3, 2.2.3 п.2.2 Договору Довіритель зобов'язаний, зокрема: видати Повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п.1.3 цього Договору, забезпечити Повіреного іншими засобами, необхідними для виконання доручення Довірителя за цим Договором; перерахувати на рахунок Повіреного кошти в розмірі визначеної п.1.7 даного Договору вартості транспортного засобу протягом строку, що становить не більше 60 робочих днів здати укладення даного Договору; прийняти транспортний засіб, який придбаний за договором поставки, купівлі-продажу або будь-яким іншим договором.
Відповідно до п.2.3 Договору після виконання даного договору сторони зобов'язані підписати відповідний акт щодо повного виконання сторонами Договору.
Водночас умовами договору встановлено (п.3.1.) за надання послуг згідно з договором, Довіритель зобов'язаний сплатити на рахунок повіреного винагороду в розмірі, що становить 10% від вартості транспортного засобу, що зазначено в п.1.6 даного Договору та становить 358768 грн.
Винагорода, вказана у п.3.1 сплачується Довірителем не пізніше поточного дня, в якому укладено Договір (п.3.2 Договору).
Як визначено в п.9.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 90 робочих днів.
Прикінцевими положеннями Договору визначено, що сторони підтверджують, що цей Договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду, жодна зі сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним (п.11.1); сторони підтверджують, що в разі, якщо будь-яка умова цього договору стане або буде визнана недійсною в зв'язку з невідповідністю закону, то така умова не братиметься до уваги або ж сторонами будуть вжиті заходи щодо зміни Даного договору тією мірою, щоб зробити Договір і зберегти в повному обсязі наміри сторін (п.11.2); підписанням цього Договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Договору (п.11.7); підписанням даного Договору Довіритель заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення в представника повіреного, що стосуються змісту договору, поінформований про всі можливі витрати у зв'язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів Договір. Представником Повіреного надано Довірителю повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення Договору (п.11.8); Довіритель своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами Договору, підтверджує свої права та обов'язки за Договором, підтверджує здатність набувати прав та обов'язків за Договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (п.11.9).
Згідно квитанції банку № 17762374 від 29.05.2017 (а.с.12) позивачем ОСОБА_1 на рахунок відповідача ТОВ «АВІС АВТО» сплачено грошові кошти в сумі 35 876,80 гривень (а.с.12).
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У відповідності до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Згідно ч.1 ст.1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч.1 ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Пунктом 1 ч.1 ст.1008 ЦК України визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору.
За змістом ч.2 ст.1008 довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Відповідно до ч.1 ст.1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.
Дослідженням укладеного Договору Доручення № Д 0310 від 29.05.2017 р. встановлено, що умови договору, що стосуються винагороди повіреного є несправедливими, зокрема ті, які стосуються порядку і наслідків дострокового припинення договору та відповідальності сторін.
Так, відповідно до п.5.1 даний договір може бути припинений шляхом односторонньої відмови Повіреного у випадку відсутності можливості у Повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п.1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору Довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.
Водночас підпунктом 5.1.1. визначено, що у випадку порушення Довірителем умов, визначених п.2.2.3 Договору (щодо перерахування вартості транспортного засобу протягом 60 днів з дати укладення Договору), Повірений має право заявити про односторонню відмову від Договору. При цьому, якщо Повіреним добросовісно надавались послуги/вчинялись юридичні дії, обумовлені цим Договором, винагорода, визначена п.2.1 Договору поверненню не підлягає.
За змістом підпункту 5.1.2 Договору визначено, що у разі односторонньої відмови від договору Повіреного поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди Повіреного, визначеної п.3.1. Договору.
Як визначено підпунктом 5.2.1, у випадку відмови Довірителя від Договору в односторонньому порядку протягом трьох днів з моменту укладення даного договору поверненню підлягає 50% від сплаченої винагороди Повіреного, а у випадку, коли заява про відмову від Договору подана Довірителем з порушенням вказаного строку, винагорода, яка вказана у п.3.1 даного договору поверненню не підлягає.
Водночас, Повірений, відповідач у справі, за змістом укладеного Договору не несе відповідальності за порушення умов договору, окрім обов'язку повернути сплачену винагороду у випадку порушення ним своїх зобов'язань за договором, якщо не доведе, що таке порушення сталось не з його вини (п.6.3 Договору), та сплати неустойки у розмірі відсотку від розміру невиконаного зобов'язання, у випадку несвоєчасного перерахування коштів Довірителю (п.6.7 Договору).
Таким чином, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою відповідача, а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі і не з вини позивача, що на думку суду приводить до дисбалансу договірних відносин.
Отже, аналізуючи зміст укладеного договору, суд прийшов до висновку, що умови укладеного сторонами Договору доручення, передбачені підпунктом 5.2.1 п.5.2 Договору є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди Повіреному, не зважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вищенаведеним вимогам ст.ст.1008,1009 ЦК України.
Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
У відповідності з ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 - 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом ч.2 вказаної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Судом встановлено, що в укладеному сторонами договорі наслідки розірвання договору, в тому числі і за ініціативою Повіреного, передбачають утримання на користь останнього від 50% до 100% суми сплаченої винагороди, водночас будь-яка відповідальність, компенсація, відповідача, за порушення умов договору окрім повернення сплачених коштів, відсутня.
Так, суд звертає увагу на вищезазначені умови п.5.1 Договору, яке дає право Повіреному в односторонньому порядку відмовитися від договору у випадку відсутності можливості у Повіреного укласти правочин щодо поставки, купівлі-продажу транспортного засобу за вартістю, яка вказана у даному договорі з урахуванням п.1.7 даного договору або у разі не виконання умов договору Довірителем щодо строків та розмірів проведення оплат по договору.
І така відмова, в свою чергу, дає за умовами договору право відповідачу не повертати 50% отриманої ним винагороди в сумі 35 876,80 гривень (п.5.1.2)
Крім того, аналіз змісту вищенаведених пунктів 2.1, 2.2 Договору, які передбачають обов'язки Повіреного і Довірителя, дає підстави стверджувати він містить встановлені жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене здебільшого власним розсудом виконавця.
З огляду на зазначене, суд вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.
Оскільки визнання недійсними вказаних умов договору щодо розміру та порядку повернення адміністративного платежу, зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, відповідно до положень ч. 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1, 3 ст. 203, ч. 3 ст.215 ЦК України, оспорюваний договір має бути визнаний недійсним в цілому.
Як зазначено в ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання оспорюваного ним договору доручення недійсним.
Відповідно до вимог ч.1,2 ст.216 ЦК України сплачені позивачем на виконання укладеного договору кошти в сумі 35 876,80 гривень підлягають поверненню позивачу.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений останній судовий збір в сумі 640 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. ст.ст. 3, 13, 15,16, 203, 208, 215, 216, 227, 509, 1008, 1009, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88,169 209, 212, 214, 215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО» про визнання договору доручення недійсним та зобов'язання повернути грошову суму - задовольнити.
Визнати недійсним договір доручення № Д 0310 від 29.05.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС АВТО» (код ЄДРПОУ 41216210) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (паспорт серії КМ 230713, виданий 21.10.2004 р. Ізмаїльським РВ УМВС України в Одеській області 21.10.2004 р., РНОКПП НОМЕР_1), грошову суму в розмірі 35 876,80 грн. (тридцять п'ять тисяч вісімсот сімдесят шість гривень вісімдесят копійок) грн. та судові витрати в сумі 640 (шістсот сорок гривень) грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Суддя: ОСОБА_2