Справа №487/1019/17 19.12.2017
Провадження №22-ц/784/2570/17
Провадження № 22-ц/784/2570/17
Категорія: 59
Іменем України
19 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Прокопчук Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.
без участі осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про час та місце судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Миколаєві цивільну справу № 487/1019/17 за апеляційною скаргою
Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду
України м. Миколаєва Миколаївської області
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, яке увалене під головуванням судді Нікітіна Дмитра Геннадійовича 8 листопада 2017 року у приміщенні Заводського районного суду м. Миколаєва по справі за позовом Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої пенсії,
У лютому 2017 р. Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (далі - УПФУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої пенсії.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що відповідач перебуває на обліку та отримував в УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва пенсію за віком. Під час проведення верифікації одержувачів пенсій в рамках верифікації одержувачів соціальних виплат, управлінням отримано інформацію про недійсність паспорту ОСОБА_1 з 01 серпня 2003 р., оскільки його було знищено у зв'язку із виїздом ОСОБА_1 на постійне місце проживання за межі України, а також про зняття його з реєстраційного обліку 10 липня 2003 р. з адреси: АДРЕСА_2 та отриманням ним 21 травня 2003 р. паспорта громадянина України для виїзду за кордон зі штампом «Постійне проживання - Німеччина».
Враховуючи наведене, рішенням УПФУ від 20 липня 2016 р. №52/4 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01 серпня 2016 р. до з'ясування обставин.
В зв'язку з вищевикладеним, а також через відсутність договору між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, позивач вважає, що ОСОБА_1 після виїзду за межі України не мав права на отримання пенсії, а тому за період з 01 серпня 2003 р. по 31 липня 2016 р. внаслідок зловживань з боку відповідача виникла переплата пенсії в розмірі 203 261 грн. 02 коп., а тому просить суд стягнути вищезазначену суму надміру отриманої пенсії.
Під час розгляду справи (Заводського суду м. Миколаєва від 24 травня 2017 р.) Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва замінено на його правонаступника - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, підтвердила фактичні обставини, що викладені у позовній заяві. Вказала, що виплата надміру виплаченої пенсії виникла через вину відповідача, оскільки він не повідомив, що виїжджає за кордон на постійне місце проживання. Посилаючись на неправомірність дій відповідачки, просила у повному обсязі задовольнити позов.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином через оголошення в пресі, причини неявки суду не повідомив.
Рішенням Заводського суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача вказує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи і просить його скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законністьо та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва та отримував пенсію за віком з 1 квітня 2000 р. відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви від 7 лютого 2000 р.
При наданні документів для призначення пенсії ОСОБА_1 було надано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 13 березня 1997 р.
При поданні заяви про призначення пенсії відповідача було попереджено про необхідність повідомляти УПФУ про зміни, що викликають зміну розміру виплачуваної пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент призначення відповідачу пенсії) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
Відповідно до ст. 102 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.
22 грудня 2016 р. № 21071 УПФУ отримано лист управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, з якого слідує, що ОСОБА_1 21 травня 2003 р. отримав дозвіл на постійне проживання в Німеччину, був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 21 травня 2003 р. та знятий з реєстраційного обліку 10 липня 2003 р. з адреси АДРЕСА_1. Водночас УПФУ було повідомлено, що ОСОБА_1 був документований тимчасовою посвідкою 18/53-311 від 31 березня 2003 р. (видана Заводським РВ ММ УМВС України в Миколаївській області), яка в подальшому здана у зв'язку з виїздом на постійне проживання в Німеччину та знищена в установленому законодавством порядку. Паспорт громадянина ОСОБА_1 серії НОМЕР_1, виданий 13 березня 1997 р. Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївський області, списано як втрачений.
У зв'язку з вказаними обставинами УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва було прийнято рішення №52/4 від 20 липня 2016 р. про припинення виплати пенсії ОСОБА_2, починаючи з 01 серпня 2016 р. для з'ясування обставин.
Відповідно до розрахунку переплати, здійсненого УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва, ОСОБА_1 за період з серпня 2003 року по липень 2016 р було надміру виплачено пенсію в розмірі 203 261 грн. 02 коп, суму якої позивач, посилаючись на положення ст. 1215 ЦК України, ст. 49 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та недобросовісність відповідача, просив стягнути з останнього.
В силу п. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Відмовляючи в позові, суд виходив із недоведеності позивачем факту зловживань з боку відповідача, його недобросовісності, надання недостовірних данних.
Між тим, судом також залишено поза увагою наступне.
Статтею 49 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( тут і далі у редакції закону, який діяв на час виїзду відповідачки за межі України) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості ; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV суми пенсії, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання недостовірних даних чи їх приховання, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України мають застосувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З огляду на наведені положення закону, рішення Конституційного Суду України, норми Конвенції та рішення Європейського суду з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», в якому при аналогічних фактичних обставинах було встановлено порушення Україною прав заявника на отримання пенсії в Україні незалежно від зміни місця проживання, гарантованих ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів дійшла висновку про те, що виїзд відповідача на постійне місце проживання за межі України не є підставою для припинення виплати йому пенсії, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Також суд правильно вважав, що позивачем у встановленому порядку не надано доказів на підтвердження зловживання з боку відповідача, надання останнім недостовірної інформації під час оформлення права на пенсію, оскільки виплата пенсії відповідачу здійснювалась на підставі тих даних, які було надано до управління Пенсійного фонду України і які відповідали його праву на призначення пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності отримання ОСОБА_1 пенсії з 01 серпня 2003 р. (після виїзду пенсіонера за кордон) не заслуговують на увагу.
Так, як було зазначено вище, таке твердження позивача є порушенням положень ст. 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, оскільки отримання відповідачкою пенсії ставиться в залежність від місця проживання, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, а за такого положення закону щодо обмеження права відповідача на отримання пенсії після виїзду на постійне місце проживання до іншої держави, не можуть бути застосовані через їх невідповідність положенням Конвенції (ч. ч. 1, 4 ст. 10 ЦПК України).
Більш того, невідповідність наведених положень пенсійного законодавства вимогам Конституції України встановлена Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 р. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому невнесення в повному обсязі відповідних змін до законодавчих актів України не відновлює дію положень, які втратили чинність на підставі рішення Конституційного Суду України.
За такого, хоча суд першої інстанції не в повній мірі проаналізував спірні правовідносини, але це не вплинуло на правильність остаточного висновку суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 385 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 року - без змін.
Постнанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Прокопчук
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 19 грудня 2017 року