донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
13.12.2017 справа №905/1436/17
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий: суддіОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 - за довіреністю ОСОБА_5 - за довіреністю Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, Донецька область, м. Лиман
на рішення господарського суду Донецької області
від10.10.2017р. (повний текст складено та підписано 17.10.2017р.)
у справі№ 905/1436/17 (головуючий суддя Сковородіна О.М., судді Попов О.В., Тарапата С.С.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Дебют-Центр”, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська область
до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, Донецька область, м. Лиман
простягнення 31 201,26 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 10.10.2017р. у справі №905/1436/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Дебют-Центр”, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська область до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, Донецька область, м. Лиман про стягнення суми заборгованості у розмірі 31 201,26 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 22 140,00грн., пені у розмірі 5 740,63 грн., 3% річних у розмірі 599,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2721,63грн.- задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто суму основного боргу у розмірі 22140,00грн., 3% річних в розмірі 599,00грн., інфляційні втрати у розмірі 2721,63грн. та витрати по сплаті судового збору. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Публічним акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, Донецька область, м. Лиман подана апеляційна скарга, відповідно до якої останнє просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність вини відповідача, затримку фінансування, а також на відсутність збитків у позивача внаслідок порушення термінів оплати поставленого товару, у зв'язку з чим підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді нарахування 3% річних та інфляційних втрат - відсутні. Крім того, зазначає, що позивачем не направлялась на адресу відповідача претензія, а відтак, між сторонами не узгоджено строки оплати поставленого товару.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Дебют-Центр”, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська область звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, Донецька область, м. Лиман про суми заборгованості у розмірі 31 201,26 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 22 140,00грн., пені у розмірі 5 740,63 грн., 3% річних у розмірі 599,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2721,63грн.
Позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця", м.Лиман обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості товару, отриманого за видатковими накладними протягом липня 2016 року.
Як зазначає позивач, останній поставив відповідачу товар, що підтверджує наявними у матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних, довіреностями на отримання ТМЦ, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача на загальну суму 22 140,00грн., за твердженням позивача, є невиконаним. На вказану заборгованість позивачем нараховано пеню, 3 % річних та інфляійні втрати.
Задовольняючи частково позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця", м.Лиман, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару. При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з огляду на відсутність узгодження такого виду відповідальності між сторонами.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Як встановлено господарським судом, позивач поставив, а відповідач за видатковими накладними №93293, №93839, №93841 від 06.07.2016р., належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.11-13), прийняв товар на загальну суму 22 140,00грн.
Фактичне отримання відповідачем поставленого товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначених накладних в графі „отримав(ла)", довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №284 від 06.07.2016р., належним чином засвідчена копія якої залучена до матеріалів справи, отже - прийнятий відповідачем без заперечень.
Крім того, факт отримання поставленого позивачем товару не спростовано відповідачем.
Також, у якості підтвердження факту здійснення спірної господарської операції з поставки товару, позивачем надано докази відображення у податковому обліку спірних операцій (а.с.76-78, 106-108).
Претензіями вих. № 495/03-17 від 03.04.2017р., вих.№67503-17 від 10.05.2017р., вих.№1138/03-17 від 20.07.2017р. позивач звертався до відповідача з вимогами про сплату заборгованості, докази направлення яких наявні в матеріалах справи (а.с. 48-49, 83).
Однак, зазначені вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).
Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, за приписами частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Перебіг строку виконання грошового зобов'язання покупцем, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару, або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, при цьому строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частинами першої та другої ст. 692 ЦК України.
З огляду на викладене, враховуючи те, що інший строк оплати за видатковими накладними не встановлено, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк оплати відповідачем отриманого від позивача товару є таким, що настав в силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, а саме з моменту отримання товару за кожною видатковою накладною, що, в свою чергу, спростовує доводи апеляційної скарги в частині не узгодження строків оплати вартості поставленого товару.
Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не надано доказів сплати заборгованості на суму 22 140,00 грн., Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", м.Київ в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця", м.Лиман допущено порушення вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання договірних зобов'язань, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 22 140,00 грн. судом першої інстанції задоволені обґрунтовано.
З огляду на порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару, позивачем нараховано суму пені у розмірі 5740,63грн. за загальний період з 06.07.2017р. по 31.05.2017р. (нарахування здійснено позивачем за кожною видатковою накладною окремо).
Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги в цій частині, дійшов висновку про їх необгрунтованість, оскільки відсутність домовленості сторін про розмір пені виключає застосування положень Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення, за який вона стягується і конкретний її розмір.
При цьому, згідно статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Одночасно, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх умов, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення пені, а саме:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;
- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;
- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
За таких обставин, враховуючи те, що поставка товару відбулася за окремими видатковими накладними, домовленостей між сторонами щодо розміру пені не існує, обставин для застосування ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України матеріалами справи не встановлено, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 5740,63грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 599,00 грн. за період з 06.07.2016р. по 31.05.2017р. та інфляційних втрат у розмірі 2721,63грн. за зазначений період.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 599,00грн., а також інфляційних нарахувань за зазначений вище період у розмірі 2721,63грн., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування вказаних сум здійснено з порушенням приписів Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р., а також про те, що позивачем помилково включено день поставки товару у розрахунок. Проте, здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних колегією суддів встановлено, що належні до стягнення суми є більшими, ніж заявлені позивачем, відтак, 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 599,00грн. та втрати від інфляції у розмірі 2721,63грн.
Вимоги апеляційної скарги щодо відсутності підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді нарахування 3% річних та інфляційних втрат не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки такі нарахування не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим не можуть бути зменшені на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Рішення господарського суду Донецької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця”, Донецька область, м. Лиман - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 10 жовтня 2017 р. у справі № 905/1436/17 -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Марченко О.А.
Судді: Стойка О.В.
ОСОБА_3