04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" грудня 2017 р. Справа№ 927/670/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: Степаненко Л.М. - представник за дов. №10-686/д від 16.11.2016;
від відповідача: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 року
у справі № 927/670/17 (суддя: Цимбал-Нарожна М.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз"
до Публічного акціонерного товариства "Чернігівгаз"
про визнання укладеним договору
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Чернігівгаз" (далі - відповідач) про визнання укладеним з 01.05.2016 року договору №б/н про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для власних потреб та технологічних втрат/витрат, обсягів розбалансування розподільчих підприємств на 2016-2017 роки.
Свої вимоги позивач обґрунтовує з посиланням на положення Кодексу газотранспортної системи, Закону України "Про ринок природного газу", Закону України "Про трубопровідний транспорт" та постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року за №2516, де передбачено обов'язок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу та газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.
Господарський суд Чернігівської області в задоволені позову Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" відмовив повністю своїм рішенням від 21.08.2017 року.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта"в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.
Крім того, апелянт вказав, що послуга з переміщення газу внутрішньопромисловими газопроводами є похідною від основного виду діяльності та надається на договірних засадах. Так, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2516, затверджено алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, якими передбачено, що обов'язок розрахунку нормативу перерахування коштів та подання його на затвердження в НКРЕКП покладено саме на газопостачальні підприємства, якими, зокрема, є позивач.
Також, апелянт як на підставу для скасування оскаржуваного рішення посилається на пункти 13, 19, 20 та 29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженим постоновою НКРЕП від 30.09.20015 року №2516.
Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" прийняв до провадження своєю ухвалою від 14.09.2017 року.
Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів та неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 12.12.2017 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
В судове засідання 12.12.2017 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про час та місце судового засідання.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 102 ГПК України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Чернігівської області в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 04.01.2017 року на адресу відповідача (ПАТ "Чернігівгаз") було направлено для укладення підписаний представником позивача проект договору №б/н про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (далі - договір) відповідно до умов якого ПАТ "Укрнафта" від імені якого діє НГВУ "Чернігівнафтогаз" (виконавець) зобов'язувалося надати ПАТ "Чернігівгаз" (замовник) послуги з переміщення власними внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається Замовником для забезпечення власних потреб та технологічних втрат/витрат, обсягів розбалансування газорозподільчих підприємств до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язувався внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки і порядку, які передбачені умовами даного договору.
ПАТ "Чернігівгаз" листом за №6г 01.1-СЛ-514 від 25.01.2017 року повернув без підпису вказаний проект договору з огляду на те, що відсутні правові підстави як для його укладання, так і для застосування вказаних у ньому тарифів.
Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що позивач не може надавати послуги з переміщення природного газу внутрішньо - промисловими трубопроводами, так як законодавчими актами, які регламентують правові засади функціонування ринку природного газу, переміщення природного газу не визначається як окремий вид діяльності, а є складовою як транспортування, так і розподілу природного газу (господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню) та посилається на позицію, яку займає Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (лист № 7699/10/7-16 від 29.07.2016 року) суть якої зводиться до того, що "вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами відноситься на собівартість видобутку газу і враховується у ціні природного газу власного видобутку, оскільки переміщення вуглеводнів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводневої сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності. Повна собівартість видобутого природного газу формується з урахуванням витрат, зокрема, пов'язаних з операційною діяльністю по видобутку природного газу, у тому числі - витрат на утримання та обслуговування внутрішньо-промислових трубопроводів". Крім того, відповідач зазначає, що він оплачує оператору газотранспортної системи - ПАТ "Укртрансгаз" вартість послуг транспортування природного газу на підставі укладеного між ними договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач зобов'язаний укласти договір про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в редакції позивача, виходячи з приписів ч. 3 ст. 179, ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 306, ст. 627, 628, 631, 638, 901 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газотранспортної системи, положень постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом" та постанови НКРЕКП від 16.02.2017 року № 201 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу". Крім того, діюче законодавство не виключає можливості здійснення транспортування/переміщення природного газу системою внутрішньопромислових трубопроводів для суб'єктів ринку природного газу, до яких зокрема відносяться газопостачальні підприємства. Відповідно до пункту 13 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки (далі - Алгоритм), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2516, при розрахунку нормативів перерахування коштів застосовуються планові обсяги постачання природного газу за кожною категорією споживачів на відповідний розрахунковий період відповідно до умов укладених договорів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - згідно з умовами укладених договорів із відповідними газодобувними підприємствами.
Крім того, позивач посилається на пункти 19, 20 і 29 Алгоритму.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно частини третьої статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
У відповідності до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, в даному випадку позивачу, крім іншого, необхідно довести наявність правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч. 2 ст. 649 Цивільного кодексу України, та/або наявність державного замовлення, та/або наявність прямої вказівки закону, яка би встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, передбаченої ст.ст. 179, 187 Господарського кодексу України.
Проте, позивачем в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих надав доказів щодо наявності державного замовлення для укладення спірного договору та не зазначив пряму норму Закону України, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору.
Разом з тим, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення на положення постанови НКРЕКП від 30.09.2015 року №2516, якою затверджено Алгоритм, оскільки остання є підзаконним нормативно-правовим актом, в той час як відповідно до ч. 3 ст.179 Господарського кодексу України, обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу визначає Закон України "Про ринок природного газу".
Відповідно до ст.ст. 4, 33 Закону України "Про ринок природного газу" постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року за №2493 затвердженого Кодекс газотранспортної системи (далі - Кодекс).
Цей Кодекс розроблено відповідно до Законів України "Про ринок природного газу", "Про метрологію та метрологічну діяльність", "Про трубопровідний транспорт", "Про нафту і газ", "Про природні монополії" та інших нормативно-правових актів; цей Кодекс є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України; дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності.
Згідно з частиною ч. 1 ст. 306 Господарського Кодексу України, транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами даного Кодексу.
Пунктом 45 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.
Статтею 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено поняття магістральних та промислових трубопроводів (приєднані мережі), зокрема, магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.
У відповідності до ст. 13 "Про трубопровідний транспорт", діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі ліцензії. Ліцензії видаються в порядку, встановленому законодавством.
В силу ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу", транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором. Оператор газотранспортної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів транспортування природного газу із замовниками. Оператор газотранспортної системи зобов'язаний забезпечити надання послуг, що відповідають потребам ринку природного газу, зокрема послуги транспортування природного газу з або без гарантії реалізації права користування потужністю, послуги транспортування природного газу на різні періоди тривалості тощо.
Відповідно до п. 4 глави 3 розділу І Кодексу, експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.
Замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа-підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) (п. 5 глави 1 розділу І Кодексу).
У відповідності до п. 5 Кодексу газотранспортної системи, договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.
Оператор газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п.1 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем).
Отже, нормами чинного законодавства визначено, що транспортування природного газу може здійснюватись лише в межах газотранспортної системи, на підставі договору, укладеного з оператором газотранспортної системи.
Відповідач - ПАТ "Чернігівгаз" здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу в межах території міста Чернігів та Чернігівської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ПАТ "Чернігівгаз", відповідно до постанови НКРЕКП за №807 від 19.06.2017.
Постановою НКРЕКП за №1640 від 28.05.2015 року, відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та Указу Президента України від 10.09.2014 року № 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", анульовано на підставі заяви ПАТ "Чернігівгаз" ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом з 01.07.2015 року.
Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2016 року відповідач придбавав природний газ для власних потреб, що підтверджується укладеними з ТОВ "РГК ТРЕЙДІНГ" договорами за № ЧН-ВТВ-02-2017-132 і за №ЧН-В-02-2017-112 від 26.12.2016 року купівлі-продажу природного газу.
Оператором газотранспортної системи України, відповідно до постанови НКРЕКП від 28.02.2013 року № 211 "Про видачу ліцензії з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами ПАТ "УКРТРАНСГАЗ", є ПАТ "Укртрансгаз".
Враховуючи положення ст.32 Закону України "Про ринок природного газу", 17.12.2015 між ПАТ "Укртрансгаз" та відповідачем, як Замовником послуг транспортування, укладено договір на транспортування природного газу №1512000712, відповідно до типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2497.
Згідно з умовами вказаного договору ПАТ "Укртрансгаз" надає відповідачу послуги з транспортування природного газу, а саме: послуги замовленої потужності в точках входу та виходу до/з транспортної системи; послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій; послуги балансування природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї. Строк дії договору до 31.12.2016 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Докази дострокового розірвання чи припинення зазначеного договору в матеріалах справи відсутні, сторонами не надані ані сулу першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Отже, відповідачем були укладені договори на транспортування природного газу саме з ПАТ "Укртрансгаз", як оператором газотранспортної системи України.
Позивач зазначає, що він не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а надає свої внутрішньопромислові трубопроводи для переміщення природного газу від точки виходу від газотранспортної системи ПАТ "Укртрансгаз" (Мринське виробниче управління підземного зберігання газу Управління магістральних газопроводів "Киівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз") до точок входу ГТС до газорозподільної системи (ГРС) ПАТ "Чернігівгаз" (газорозподільче підприємство).
Зазначені обставини є підставою, на думку позивача, для укладення договору на переміщення газу від виходу ГТС до входу ГРС відповідача і зазначена послуга підлягає оплаті відповідачем.
Пунктом 2.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", який затверджено рішенням загальних зборів акціонерів протокол № 11 від 22.03.2011 року визначено, що метою діяльності Товариства є видобуток нафти й газу, забезпечення споживачів продуктами переробки нафти та газу, виготовлення іншої продукції, що забезпечує потреби ринку енергоресурсів, впровадження винаходів та інших новацій в різні сфери господарської діяльності та міжнародного бізнесу; пошук та розвідка нових родовищ нафти та газу; переробка нафти й газу; проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не забороненої чинним законодавством України, з метою отримання прибутку.
Згідно з п. 1.2. Положення про Нафтогазовидобувне управління "Чернігівнафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", яке затверджено наглядовою радою ПАТ "Укрнафта", протокол № 12/2011 від 28.12.2011 року, Нафтогазовидобувне управління "Чернігівнафтогаз" входить до складу ПАТ "Укрнафта" на правах структурної одиниці (філії) і діє на підставі даного положення.
Головною метою Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" є, зокрема, видобуток нафти з конденсатом й газу, забезпечення споживачів продуктами переробки нафти й газу, виготовлення іншої продукції, що забезпечує потреби ринку енергоресурсів, впровадження винаходів та інших новацій в різні сфери господарської діяльності та міжнародного бізнесу; пошук та розвідка нових родовищ нафти та газу; підготовка, переробка нафти й газу; проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не забороненої чинним законодавством України, з метою отримання прибутку.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", в тому числі і його структурний підрозділ Нафтогазовидобувне управління "Чернігівнафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", є газовидобувним підприємством.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що внутрішньопромислові газопроводи, якими позивач пропонує відповідачу здійснювати переміщення газу до ГРС відповідача є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу. Вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами відноситься на собівартість видобутку газу і повинна враховуватись у ціні на газ власного видобутку.
Вищезазначене також підтверджується і листами НКРЕКП № 5902/16.2.1/716 від 13.06.2016 року, № 4519/16.2.1/7-16 від 10.05.2016 року, № 7384/16.2.1/7-16 від 21.07.2016 року.
Щодо моменту/місця/точки передачі газу, Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.
Оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу (пункт 7 глави 3 розділу І Кодексу).
Відповідно до п. 43 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", точка входу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій природний газ надходить до газотранспортної системи від об'єктів, пов'язаних із видобутком природного газу, газосховища, установки LNG, а також від інших газотранспортних або газорозподільних систем.
Згідно з п. 42 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об'єкта, пов'язаного із видобутком природного газу.
У відповідності до п. 5 розділу 1 глави I Кодексу газотранспортної системи, віртуальна торгова точка (віртуальна точка, на якій відбувається передача природного газу) - точка входу/виходу в газотранспортній системі з невизначеним фізичним розташуванням, на якій здійснюються торгові та інші комерційні операції на ринку природного газу між оптовими продавцями та оптовими покупцями/постачальниками природного газу та відносно якої оператор газотранспортної системи здійснює адміністрування таких точок.
Оформлення актів приймання-передачі природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором суміжної системи або прямим споживачем здійснюється відповідно до вимог розділу III, технічної угоди (за наявності) та з урахуванням такого: приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи відбувається в точках комерційного обліку газу на газорозподільних станціях і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (підпункт 4 пункт 2 глави 7 розділу III Кодексу).
Відповідно до п. 3.1. договорів купівлі-продажу природного газу за № ЧН-ВТВ-02-2017-132і за №ЧН-В-02-2017-112 від 26.12.2016 року, укладених відповідачем з продавцем природного газу - ТОВ "РГК ТРЕЙДІНГ", продавець передає покупцю природний газ у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 2.7 договору №1512000712 транспортування природного газу оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або передавати газ в точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів.
Враховуючи вищевикладені положення Кодексу газотранспортної системи та враховуючи умови договорів, надання послуг з транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу здійснює оператор газотранспортної системи, яким не є позивач.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника на пункти 13, 19, 20 та 29 Алгоритму, оскільки там передбачена можливість (не обов'язок) на укладення договорів щодо використання промислових трубопроводів. Крім того, відсутні посилання на укладення договорів переміщення природного газу.
Надані позивачем акт приймання передачі газу від 03.05.2017 року, який підписано між НГВУ "Чернігівнафтогаз" та Мринським ВУ ПГЗ, та роздруківка з офіційного сайту ПАТ "Укртрансгаз" щодо віртуальних точок входу/виходу до/з газотранспортної системи свідчать про відносини транспортування природного газу між позивачем та ПАТ " Укртрансгаз", а не між позивачем та ПАТ "Чернігівгаз" - відповідачем у даній справі.
Також слід зазначити, що умови проекту договору щодо визначення ціни (тарифу на переміщення природного газу ), не відповідають вимогам чинного законодавства.
У відповідності до ч. 3 ст. 189 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання застосовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Згідно ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", державне регулювання, формування та реалізацію державної політики на ринку природного газу здійснює Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженим Указом Президента України від 10.09.2014 року № 715/2014, комісія, зокрема, встановлює тарифи на транспортування природного газу і газу (метану) вугільних родовищ магістральними та розподільними трубопроводами.
Відповідно до п. 2.4. проекту договору, запропонованого позивачем, на час підписання договору тариф на послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами виконавця, згідно постанови НКРЕКП № 3159 від 29.12.2015 року встановлюється в розмірі 52,10 грн, крім того ПДВ 10,42 грн, всього 62,52 грн за 1000 куб.м. газу.
Відповідно до п. 6.1. проекту договору, тариф на переміщення природного газу визначається як різниця між загальним тарифом на транспортування природного газу для споживачів України та тарифом ПАТ "Чернігівгаз", що встановлюються Регулятором.
З положень постанови НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 року "Про внесення змін до додатка до постанови НКРЕКП від 29.12.2015 року № 3159" вбачається, що викладений у новій редакції додаток містить тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ПАТ "Чернігівгаз" відповідно до ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств.
Постановою НКРЕКП від 29.12.2015 року № 3159, зі змінами внесеними постановою НКРЕКП № 1610 від 27.09.2016 року, встановлено тариф транспортування природного газу для ПАТ "Чернігівгаз". Постанова НКРЕКП від 29.12.2015 року № 3159 втратила чинність на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 395 від 28.03.2017 року.
Отже, вказаною постановою НКРЕКП від 29.12.2015 № 3159, зі змінами та доповненнями, встановлювався загальний тариф на транспортування природного газу і тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами.
Вищезазначеною постановою НКРЕКП, вартість послуг ПАТ "Укрнафта" з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджувалась Регулятором ринку природного газу - НКРЕКП.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що ПАТ "Укрнафта" не є Оператором ГТС, а тому застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи суб'єкта ринку природного газу (ПАТ "Укртрансгаз") до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Так, місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 року у справі №927/670/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" - задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі структурного підрозділу Нафтогазовидобувного управління "Чернігівнафтогаз" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.08.2017 року у справі №927/670/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №927/670/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич