04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" грудня 2017 р. Справа№ 910/5946/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Іоннікової І.А.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.
від прокуратури: Бондарчук І.П. - за посв. №026128 від 13.05.2014р.
від позивача: Безносик А.О.. -за довір. № 225-КМГ-5553 від 17.10.2017р.
від відповідача: Дубенко С.С. - керівник;
Калько Д.О. - за довір. б/н від 17.10.2017р. та договором №17/10-1 про надання правової допомоги від 17.10.2017р.,
Татаржинський М.В. - за довір. б/н від 17.10.2017р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017р.
у справі №910/5946/17 (суддя Отрош І.М.)
за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати"
про зобов'язання повернути земельні ділянки, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017р. позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
Не погоджуючись з винесеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017р. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2017 року по справі № 910/5946/17 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати" до провадження і призначено розгляд справи на 13.12.2017р.
0811.2017р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
13.11.2017р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.
20.11.2017р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
12.12.2017р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечив проти вимог викладених в апеляційній скарзі.
12.12.2017р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу.
13.12.2017р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
13.12.2017р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про сплив позовної давності.
В судовому засіданні 13.12.2017р. представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу - задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Представники позивача та прокуратури у судовому засіданні від 13.12.2017р. заперечи прот и вимог викладених в апеляційній скарзі, просили суд в задоволенії ії відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
1) Крім того, в судовому засіданні 13.12.2017 судом апеляційної інстанції було розглянуто, подане 13.12.2017 через відділ канцелярії суду, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати" про витребування у судом доказів, а саме витребувати у ПАТ "Укрпошта" відповідь на запитувану у заявах та запитах інформацію, щодо підтвердження отримання поштового відправлення «0103043095114» направленого на адресу: м. Київ, пр.. Броварський, 32,б із зазначенням ПІБ та посади особи, що прийняла поштове відправлення за вказаним номером, адресоване ТОВ "Київ-Карпати".
Так, заслухавши думку учасників судового процесу щодо поданого ТОВ "Київ-Карпати" клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Згідно ч. 3 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зазначено, що згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду.
Згідно ч. 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Отже, приписи ч. 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України передбачають умови за наявності яких таке клопотання може бути задоволено, в той же час, як вбачається зі змісту клопотання відповідачем по-перше, не зазначено обставини, що перешкоджають отримання запитуваної ним інформації.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати" про витребування інформації, у зв'язку з чим відмовляє у його задоволенні.
Частиною п'ятою статті 106 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 06.02.2017 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сокаревим О.В. було проведено обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, за результатами якого був складений акт обстеження земельної ділянки № 17-0163-04 від 06.02.2017р. , копія якого долучена до позову.
З актів обстеження земельної ділянки № 17-0163-04 від 06.02.2017р. вбачається, що згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 956,98 кв.м. просп. Броварський (обліковий код 66:455:0001) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки обліковується за МП "Київ-Карпати"; земельна ділянка площею 3641,44 кв.м. просп. Броварський (обліковий код 66:455:0020) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки обліковується за КП "Дарницьке лісопаркове господарство"; обидві земельні ділянки на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування відносяться до Дніпровського лісництва КП "Дарницьке лісопаркове господарство"; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 №610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення лісових ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень про передачу зазначених земельних ділянок у власність чи користування (оренду), у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначених земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на них в установленому чинним законодавством порядку.
В акті обстеження земельної ділянки № 17-0163-04 від 06.02.2017 також зазначено, що спеціалістами Департаменту земельних ресурсів проведено обстеження земельних ділянок, розташованих за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, за наслідками якого встановлено, що на ділянках за обліковими кодами 66:455:0001, 66:455:0020 та площі 0,42 га розміщено та експлуатується заклад громадського харчування "Погремушка", який, зі слів працівників закладу, експлуатує Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати", однак підтверджуючих документів не надано; на земельних ділянках розміщені цегляні та дерев'яні споруди, земельні ділянки не огороджені; виявлені порушення ст. 126 Земельного кодексу України.
З витягу бази даних міського земельного кадастру станом на 31.01.2017р. вбачається, що землекористувачами земельної ділянки з кодом 66:455:0001 розташованої за адресою пр.Броварський площею 956,98 кв.м. - Мале підприємство "Київ-Карпати" правонаступником якого відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати", а землекористувачами земельною ділянки з кодом 66:455:0020 розташованої за адресою пр.. Броварський площею 3641,44 кв. м. обліковується за Комунальним підприємством "Дарницьке лісопаркове господарство", вид права - не вказано.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2004р. у справі №36/351 за позовом Малого підприємства "Київ-Карпати" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Десна" про визнання права власності, позов Малого підприємства "Київ-Карпати" задоволено, визнано право власності Малого підприємства "Київ-Карпати" на наступні об'єкти нерухомого майна, які розташовані в м. Києві, Броварський проспект, 32-А (біля КПП ДАІ "Биківня"): павільйон кафе площею 172,9 кв.м., виробничу будівлю площею 9,26 кв.м, виробничу будівлю площею 14,94 кв.м., виробничу будівлю площею 11,25 кв.м., виробничу будівлю площею 34,41 кв.м., виробничу будівлю площею 12,12 кв.м., виробничу будівлю площею 5,86 кв.м., виробничу будівлю площею 8,20 кв.м., павільйон під шашличну площею 20,4 кв.м., павільйон під мангал площею 19,8 кв.м.
26.06.2014р. державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко А.Л. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №6228109: об'єкт нерухомого майна: комплекс будівель за адресою м. Київ, проспект Броварський, 32-А; власник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати"; підстава виникнення права власності: рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 №36/351. Наведене підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.02.2017 №80391591.
В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає, що Прокуратурою міста Києва встановлено, що відповідачем використовуються земельні ділянки на Броварському проспекті у Дніпровському районі міста Києва для експлуатації закладу громадського харчування "Погремушка" (облікові коди земельних ділянок 66:455:0001 та 66:455:0020), що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 06.02.2017 №17-0163-04, складеним Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації. В той же час, як зазначає прокурор, згідно з даними міського земельного кадастру земельні ділянки площею 956,98 кв.м. (обліковий код 66:455:0001) та площею 3641,44 кв.м. (обліковий код 66:455:0020) на проспекті Броварському у Дніпровському районі міста Києва на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування відносяться до Дніпровського лісництва КП "Дарницьке лісопаркове господарство", однак будь-яких рішень про передачу вказаних земельних ділянок відповідачеві позивач не приймав, а у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації цих земельних ділянок. За наведених обставин, прокурор просить суд зобов'язати відповідача повернути Київській міській раді земельні ділянки (облікові коди 66:455:0001 та 66:455:0020) загальною площею 0,42 га на Броварському проспекті у Дніпровському районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.
Дослідивши матеріали справи оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанціїї дійшов наступного висновку.
Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до положень ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Положенняи ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Виходячи зі ст. 83 Земельного кодексу України вбачається, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Спір у справі виник у зв'язку з виявленням факту експлуатації відповідачем без документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, земельних ділянок розташованих по проспекту Броварському (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, та розміщення на них будівель і споруд.
Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища та зазначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, в тому числі, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Аналогічні положення наведені в ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, делеговані повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Оскільки в позові прокурором зазначено про порушення інтересів держави у сфері управління та контролю за охороною земель, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурором з даним позовом до суду.
Приписами ст. 2 Закону України "Про охорону земель" встановлено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України та ст. 20 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.
Пунктом 10 рішення Київської міської ради від 2 квітня 2015 року N 317/1182 "Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок" передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва без відповідних дозвільних документів або виданих з порушенням законодавства чи самовільного зайняття земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідній районній в місті Києві державній адміністрації слід забезпечити складання акта про виявлені порушення.
Як вбачається з матеріалав справи, 06.02.2017р. посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Сокаревим О.В. було проведено обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, за результатами якого був складений акт обстеження земельної ділянки № 17-0163-04 від 06.02.2017р., копія якого долучена до позову.
Відповідно до цього акту, згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 956,98 кв.м. просп. Броварський (обліковий код 66:455:0001) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки обліковується за МП "Київ-Карпати"; земельна ділянка площею 3641,44 кв.м. просп. Броварський (обліковий код 66:455:0020) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки обліковується за КП "Дарницьке лісопаркове господарство"; обидві земельні ділянки на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування відносяться до Дніпровського лісництва КП "Дарницьке лісопаркове господарство"; Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 №610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення лісових ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень про передачу зазначених земельних ділянок у власність чи користування (оренду), у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначених земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на них в установленому чинним законодавством порядку.
В акті обстеження земельної ділянки № 17-0163-04 від 06.02.2017 також зазначено, що спеціалістами Департаменту земельних ресурсів проведено обстеження земельних ділянок, розташованих за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, за наслідками якого встановлено, що на ділянках за обліковими кодами 66:455:0001, 66:455:0020 та площі 0,42 га розміщено та експлуатується заклад громадського харчування "Погремушка", який, зі слів працівників закладу, експлуатує Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати", однак підтверджуючих документів не надано; на земельних ділянках розміщені цегляні та дерев'яні споруди, земельні ділянки не огороджені; виявлені порушення ст. 126 Земельного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" вбачається, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Виходячи з аналізу положеннь законодавства України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, отримання заявником дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про передання у власність чи користування (оренду) визначеної земельної ділянки заявникові, та отримання документів, що посвідчують права заявника на визначену земельну ділянку. Усі перелічені документи можуть свідчити або про вжиття особою заходів до оформлення права на земельну ділянку або про завершення оформлення такого права в установленому законодавством порядку.
У суловому засіданні апеляційної інстанції представники позивача зазначили, що будь-яких рішеннь про передачу земельних ділянок розташованих за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, Київською міською радою не приймалось, доказів протилежного відповідачем суду не надано.
При цьому, факт використання відповідачем земельних ділянок розташованих за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, ним не заперечувався. Так, у підтвердження наявності правових підстав для використання цих земельних ділянок, відповідач вказував на те, що норми цивільного законодавства закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташовано, при цьому, відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, за відповідачем зареєстровано нерухоме майно, яке знаходиться за адресою м. Київ, просп. Броварський, 32-А.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 у справі №36/351 за позовом Малого підприємства "Київ-Карпати" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Десна" про визнання права власності, позов Малого підприємства "Київ-Карпати" задоволено, визнано право власності Малого підприємства "Київ-Карпати" на наступні об'єкти нерухомого майна, які розташовані в м. Києві, Броварський проспект, 32-А (біля КПП ДАІ "Биківня"): павільйон кафе площею 172,9 кв.м., виробничу будівлю площею 9,26 кв.м, виробничу будівлю площею 14,94 кв.м., виробничу будівлю площею 11,25 кв.м., виробничу будівлю площею 34,41 кв.м., виробничу будівлю площею 12,12 кв.м., виробничу будівлю площею 5,86 кв.м., виробничу будівлю площею 8,20 кв.м., павільйон під шашличну площею 20,4 кв.м., павільйон під мангал площею 19,8 кв.м.
26.06.2014р. державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Радченко А.Л. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №6228109: об'єкт нерухомого майна: комплекс будівель за адресою м. Київ, проспект Броварський, 32-А; власник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати"; підстава виникнення права власності: рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 №36/351. Наведене підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.02.2017р. №80391591.
Земельні ділянки, які зазначені в акті обстеження земельної ділянки № 17-0163-04 від 06.02.2017р., не відведені, їм не присвоєно відповідної поштової адреси, докази протилежного відсутні, тоді-як майно, про яке зазначає відповідач, згідно з рішенням суду, знаходиться за адресою м. Київ, просп. Броварський, 32-А.
Також слід зазначити, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2017р. зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у м. Києві у строк до 07.09.2017 провести обстеження земельних ділянок на Броварському проспекті (облікові коди 66:455:0001 та 66:455:0020 - відповідно до витягу з бази даних міського земельного кадастру), за наслідками якого надати суду акт перевірки, який включає відомості щодо того, чи знаходиться майно - комплекс будівель (павільйону кафе площею 172,9 кв.м., виробничої будівлі площею 9,26 кв.м, виробничої будівлі площею 14,94 кв.м., виробничої будівлі площею 11,25 кв.м., виробничої будівлі площею 34,41 кв.м., виробничої будівлі площею 12,12 кв.м., виробничої будівлі площею 5,86 кв.м., виробничої будівлі площею 8,20 кв.м., павільйона під шашличну площею 20,4 кв.м., павільйону під мангал площею 19,8 кв.м.) за адресою м. Київ, Проспект Броварський, 32-А, що належить відповідачу, в межах земельних ділянок (облікові коди 66:455:0001 та 66:455:0020), а також відомості щодо встановлення обставин знаходження будівель/іншого майна відповідача або інших осіб (зазначивши яких) на відповідних земельних ділянках (облікові коди 66:455:0001 та 66:455:0020) та відомості щодо наявності у таких осіб будь-яких речових прав на ці земельні ділянки.
Однак, в матеріалах справи наявні пояснення Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, в яких зазначено, що у складі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві не утворено структурний підрозділ з питань державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель, родючістю ґрунтів здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у зв'язку з чим такий контроль на території міста Києва здійснює Головне управління Держгеокадастру у Київській області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області у строк до 10.10.2017 провести обстеження земельних ділянок на Броварському проспекті (облікові коди 66:455:0001 та 66:455:0020 - відповідно до витягу з бази даних міського земельного кадастру), за наслідками якого надати суду акт перевірки, який включає відомості щодо того, чи знаходиться майно - комплекс будівель (павільйону кафе площею 172,9 кв.м., виробничої будівлі площею 9,26 кв.м, виробничої будівлі площею 14,94 кв.м., виробничої будівлі площею 11,25 кв.м., виробничої будівлі площею 34,41 кв.м., виробничої будівлі площею 12,12 кв.м., виробничої будівлі площею 5,86 кв.м., виробничої будівлі площею 8,20 кв.м., павільйона під шашличну площею 20,4 кв.м., павільйону під мангал площею 19,8 кв.м.) за адресою м. Київ, Проспект Броварський, 32-А, що належить відповідачу, в межах земельних ділянок (облікові коди 66:455:0001 та 66:455:0020), а також відомості щодо встановлення обставин знаходження будівель/іншого майна відповідача або інших осіб (зазначивши яких) на відповідних земельних ділянках (облікові коди 66:455:0001 та 66:455:0020) та відомості щодо наявності у таких осіб будь-яких речових прав на ці земельні ділянки.
Разом з тим, станом на дату розгляду спору судом першої інстанції жодної відповіді від Головного управління Держгеокадастру у Київській області місцевим судом не отримано.
Водночас, суд першої інстанції зазначає, що факт використання відповідачем саме спірних у даній справі земель для розміщення зазначеного в акті обстеження майна відповідачем не заперечувався.
Відповідно до п. 1.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.01.2003р. N 6/5 та Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 р. за N 66/7387, яке було чинним на дату прийняття рішення Господарського суду міста Києва у справі №36/351, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Разом з тим, відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва від 10.08.2017р. №073-7303, станом на час відповіді Департамент не видавав та не реєстрував відповідачеві документів, що дають право на виконання підготовчих і будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів за адресою м. Київ, просп. Броварський, 32-А.
Відповідно до листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 07.08.2017 №10126-21/0708/09, в Департаменті відсутня інформація щодо видачі/реєстрації органами держархбудконтролю документів дозвільного і декларативного характеру, які свідчать про прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва за адресою м. Київ, просп. Броварський, 32-А.
Частиною 1 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.ч. 2-4 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Майно, яке фактично має ознаки нерухомого майна, набуває властивостей об'єкту нерухомості у правовому полі (стає об'єктом цивільно-правових відносин) з моменту прийняття його в експлуатацію, та об'єктом права власності - з моменту реєстрації такого речового права на нього.
Також слід зазначити, що визнання за відповідачем права власності на об'єкти, які не були введені в експлуатацію, за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 у справі №36/351 за позовом за позовом Малого підприємства "Київ-Карпати" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Десна" про визнання права власності, не змінює правового статусу спірного нерухомого майна як збудованого самочинно, а лише підтверджує наявність у такої особи права власності на майно (в т.ч. згідно ст. 331 Цивільного кодексу України на будівельні матеріали та обладнання з яких збудовано спірний об'єкт).
Так, з рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 у справі №36/351, яким визнано за Малим підприємством "Київ-Карпати" право власності на наступні об'єкти нерухомого майна, які розташовані в м. Києві, Броварський проспект, 32-А (біля КПП ДАІ "Биківня"): павільйон кафе площею 172,9 кв.м., виробничу будівлю площею 9,26 кв.м, виробничу будівлю площею 14,94 кв.м., виробничу будівлю площею 11,25 кв.м., виробничу будівлю площею 34,41 кв.м., виробничу будівлю площею 12,12 кв.м., виробничу будівлю площею 5,86 кв.м., виробничу будівлю площею 8,20 кв.м., павільйон під шашличну площею 20,4 кв.м., павільйон під мангал площею 19,8 кв.м., вбачається, що воно мотивоване оспоренням права власності іншою особою, а не положеннями ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, яка встановлює можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яке за загальним правилом не визнається об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України випадку.
Відтак, визнання рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 у справі №36/351 права власності на майно (об'єкт самочинного будівництва) не змінює правової природи цього об'єкту.
Крім того, статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, враховуючи, те що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Відтак, діючим законодавством не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.
Олегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що факт реєстрації за відповідачем права власності на майно в порядку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" 26.06.2014, не може спростовувати встановлених судом обставин ненабуття відповідачем за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 у справі №36/351 права власності на майно як на об'єкт нерухомості у розумінні норм Цивільного кодексу України.
При цьому, щодо доводів відповідача про те, що норми цивільного законодавства закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташовано, суд зазначає, що за змістом приписів ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Норма даної статті у наведеній редакції набула чинності з 10.12.2009.
Разом з тим, станом на дату винесення судом рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 у справі №36/351, яким визнано за Малим підприємством "Київ-Карпати" право власності на майно, чинною була наступна редакція статті 377 Цивільного кодексу України: "До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.".
Токож слід зазначити, що в будь-якому разі перехід прав на землю у зв'язку з набуттям права власності на майно, яке на ній находиться, стосується виключно набуття права власності на об'єкт нерухомості - тобто такий, який набув властивостей нерухомості у правовому значенні (нерухомість як об'єкт цивільних правовідносин, а не об'єкт, що має ознаки, властиві об'єктам нерухомості), тоді-як у спірному випадку самочинно збудований об'єкт (без належних правових підстав), не прийнятий в експлуатацію, не є об'єктом нерухомості у розумінні норм Цивільного кодексу України.
Більше того, принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою слід розуміти таким чином, що земля, на якій знаходиться відповідне майно, є річчю, а саме майно, в тому числі, нерухоме, є його приналежністю, а тому, за відсутності належного оформлення правовідносин з використання речі - землі, майно, яке незаконно розміщене на такій землі (самочинно збудоване та не набуло ознак нерухомості), однак на яке визнано право власності за відповідачем (приналежність), не може створювати такий правовий стан, за якого приналежність (до того ж незаконно збудована), на яку визнано право власності за відповідачем, тягне за собою його цілісність з землею в контексті непорушності прав власника, оскільки для проведення дій з будівництва спершу необхідним є отримання відповідних прав на земельну ділянку.
За наведених обставин, оскільки земельні ділянки, розташовані за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, використовуються без правовстановлюючих документів відповідачем, таке використання порушує право територіальної громад міста Києва на землю.
Статтею 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За змістом ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Так, оскільки земельні ділянки, розташовані за адресою м. Київ, проспект Броварський (облікові коди 66:455:0001, 66:455:0020) у Дніпровському районі м. Києва, самовільно використовуються без правовстановлюючих документів відповідачем, такі ділянки підлягають поверненню власнику землі - позивачу із приведенням їх у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.
При цьому суд має виходити з того, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Так, встановлені у даній справі обставини в сукупності дають підстави для висновку, що втручання держави у право власності відповідача (щодо будівель, на які визнано право власності) у даному разі є законним, оскільки здійснюється на підставі закону (норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України), виправданим, з урахуванням в тому числі обставин щодо особливої цінності земель та винятковості підстав і умов набуття права власності на земельні ділянки держави та територіальної громади, а також відповідає критерію пропорційності. При цьому, останній досягається шляхом визначення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, у право власності якої здійснено втручання. Так, суд наголошує на тому, що у даному разі відповідач повинен був усвідомлювати неправомірність своїх дій по зведенню будівель на землях, не виділених для цієї мети, що створює для таких будівель статус самочинного будівництва, яке, власне, не є об'єктом правового захисту. При цьому, суспільні інтереси у даному випадку значно переважають інтереси відповідача щодо його права власності на майно, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, в тому числі щодо забезпечення раціонального її використання (найбільш сприятливого щодо конкретної земельної ділянки).
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати" про зобов'язання повернути земельні ділянки є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню
Стосовно заяви відповідача про сплив позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування своєї заяви відповідач посилається на копію листа Київської прокуратури захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері № 60-699вих12 від 30.05.2012р. адресоване начальнику головного управління земельних резурсів КМДА Петруку В.І., в якому прокуратурою повідомлялось про продовження міською прокуратурою перевірки дотримання вимог ЗУ «Про природно-заповідний фонд» та іншого природоохоронного законодавства та територіях земель лісового фонду та об'єктів ПЗФ в м.Києві. Також у цьому листі зазначено, що за результатами перевірки копії матеріалів спрямувати до помічника прокурора Бурмака О.С. не пізніше 08.06.2012р. Тому на думку відповідача, Виконавчий орган Київської міської ради у будь якому випадку був обізнаний про факт порушення права Київської міської ради ще з 08.06.2012р.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли, особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" дано роз'яснення щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.
Крім того, ст. 670 ЦК України визначено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ст.. 530 ЦК якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовною заявою до суду 11.02.2017р., оскільки в своєму позові посилається на акт обстеження земельної ділянки який складно Департаментом земельних ресурсів Київської державної адміністрації від 06.02.2017р.
Таким чином колегія суддів апеляційної інстанціїї приходить до висновку, що позивачем строку позовної давності пропущені не були.
Враховуючи все вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради є обґрунтованим, законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача, як безпідставні та необґрунтовані.
Підсумовуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що за приписами ст. ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись чинним законодавство України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради в повному обсязі.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а тому рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги та витрати на оплату експертизи, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Карпати"- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017р. у справі №910/5946/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5946/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді І.А. Іоннікова
А.І. Тищенко