04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" грудня 2017 р. Справа№ 910/3972/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Сітайло Л.Г.
Пашкіної С.А.
при секретарі Рибчич А. В.
За участю представників:
від позивача 1: Романенко Р.О. - представник за довіреністю № 220/261/д від 06.07.2017
від інших учасників судового процесу: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 про відмову у задоволенні скарги Міністерства оборони України на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
у справі № 910/3972/16 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом 1. Міністерства оборони України
2. Київського квартирно-експлуатаційного управління
до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3
про зобов'язання повернути житлове приміщення
В лютому 2017 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України (а.с. 37-43 т. 2), в якій просило:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389);
- визнати недійсною постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 та задовольнити скаргу у повному обсязі.
Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а при прийнятті вказаної ухвали судом першої інстанції не надано юридичного аналізу керівним правовим положенням в контексті спірних правовідносин.
В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що судом першої інстанції не було враховано, що державним виконавцем не було в повній мірі використано надані йому законом повноваження та, як наслідок, формально винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою від 29.11.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Міністерства оборони України прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Позивач 2, відповідач, третя особа та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, та що згідно з ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача 2, відповідача, третьої особи та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними матеріалами апеляційного провадження.
У судовому засіданні представник позивача 1 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали оскарження ухвали, заслухавши пояснення представника позивача 1, з урахуванням правил ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016, у справі № 910/3972/16 позов задоволено повністю, відповідача зобов'язано повернути позивачу 1 в особі позивача 2 рівнозначне за площею, технічним станом та санітарними умовами житлове приміщення (квартиру) в новозбудованому будинку в місті Києві, а саме: 2-кімнатну квартиру, загальною площею 73,10 кв.м., жилою площею 31,50 кв.м.
На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ № 910/3972/16 від 02.09.2016 (а.с. 192 т. 1) (далі Наказ).
З наявної у матеріалах справи копії виконавчого провадження № 775/10 (а.с. 22-74 т. 3) слідує, що Наказ позивачем пред'явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі Відділ ДВС), яким постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 52797389 від 02.11.2016 (а.с. 25 т. 3) відкрите виконавче провадження з виконання Наказу.
29.11.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про накладення штрафу ВП № 52797389 (а.с. 37 т. 3), якою, з огляду на невиконання Наказу, на відповідача накладено штраф у розмірі 5 100 грн.
У зв'язку з повторним невиконанням рішення суду 15.12.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про накладення штрафу ВП № 52797389 (а.с. 46 т. 3), якою, з огляду на невиконання Наказу, на відповідача накладено штраф у розмірі 10 200 грн.
Крім того, з огляду на вказані обставини, 15.12.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС внесено повідомлення, яке адресовано до Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, про вчинення боржником кримінального правопорушення № 775/20.1/10 від 15.12.2016 (а.с. 49 т. 3), в якому державний виконавець, з посиланням на те, що відповідачем не вжито заходів щодо належного виконання рішення суду у справі № 910/3972/16, просив розглянути питання стосовно відкриття кримінального провадження по факту умисного невиконання Наказу та про наслідки розгляду повідомлення та прийняте рішення просив повідомити Відділ ДВС у строки, передбачені КПК України.
Також 15.12.2016 головним державним виконавцем Відділу ДВС, з посиланням на п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 52797389 (а.с. 70-71 т. 3).
У лютому 2017 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України (а.с. 37-43 т. 2), в якій просило:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389);
- визнати недійсною постанову про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2016 (ВП № 52797389).
У обґрунтування поданої скарги позивач 1 зазначає, що Відділом ДВС не було вжито всіх заходів, для виконання рішення, а саме, всупереч п.п. 14, 16, 18 ч. 3 ст. 18 Закону, державний виконавець не скористався правом:
- викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні;
- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
- вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Крім того, позивач 1 зазначив про те, що Відділ ДВС не здійснив інші повноваження, зокрема, всупереч ст. 33 Закону не скористався правом звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Суд першої інстанції в задоволенні вказаної скарги відмовив з тих підстав, що державним виконавцем було вжито всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів до примусового виконання рішення з урахуванням особливостей виконання даного типу рішень, встановлених ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Також суд першої погодився з органом державної виконавчої служби про відсутність підстав для здійснення виклику посадових осіб боржника до державного виконавця, так як цими ж посадовими особами вже було особисто (за власним підписом) надано державному виконавцю письмові пояснення з питання виконання рішення. Щодо посилань стягувача на те, що орган державної виконавчої служби, всупереч ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», не скористався правом звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, - зазначив про те, що право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, надано державному виконавцю лише у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення - що скаржник перед судом не обґрунтував, які існували обставини, що ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим, але державний виконавець їх не врахував, хоча був повинен.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Наказ містить зобов'язання відповідача вчинити певну дію, а тому його не може бути виконано без участі боржника, оскільки повернути стягувачу певне майно Наказом зобов'язано саме боржника, тобто Наказ вимагає вчинення саме боржником певної дії, а відтак, при його виконанні належить до застосування ст. 63 Закону, яка визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Крім того, слід зазначити про таке.
Статтею 63 Закону встановлено, що:
- за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1);
- у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2);
- виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3).
З наявної в матеріалах справи копії виконавчого провадження щодо виконання Наказу слідує, що державним виконавцем було вжито всіх передбачених Законом заходів до примусового виконання рішення з урахуванням особливостей виконання даного типу рішень, встановлених ст. 63 Закону.
Так:
- державним виконавцем відповідачу було направлено вимогу про виконання рішення № 775/20.1/10 від 02.11.2016 (а.с. 26 т.3);
- при здійсненні перевірки виконання вказаної вимоги боржником, державним виконавцем отримано від боржника письмові пояснення № 2432-02/957 від 23.11.2016 (а.с. 28-19 т. 3) щодо неможливості виконання рішення з довідкою про відсутність у боржника на обліку будь-яких житлових приміщень;
- постановою від 29.11.2016 накладено на боржника штраф, висунуто вимогу про виконання рішення протягом 10 робочих днів (оскільки рішення не містить вказівки, що підлягає негайному виконанню) та попереджено боржника про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду;
- при здійсненні повторної перевірки виконання рішення боржником, державним виконавцем було отримано від боржника другі письмові пояснення № 2432-03/1031 щодо неможливості виконання рішення з платіжним дорученням про добровільну сплату штрафу;
- постановою від 15.12.2016 на боржника накладено штраф у подвійному розмірі;
- направлено повідомлення до Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві № 775/20.1/10 від 15.12.2016 з проханням розглянути питання стосовно відкриття кримінального провадження по факту умисного невиконання Наказу.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для здійснення виклику посадових осіб боржника до державного виконавця, так як цими ж посадовими особами вже було особисто (за власним підписом) надано державному виконавцю письмові пояснення з питання виконання рішення.
Щодо посилань стягувача на те, що орган державної виконавчої служби всупереч ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» не скористався правом звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, суд першої інстанції правомірно зауважив позивачу 1 на тому, що право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, надано державному виконавцю лише у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення - що скаржник перед судом не обґрунтував, які існували обставини, що ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим, але державний виконавець їх не врахував, хоча був повинен.
Крім того, слід зазначити про те, що здійснення державним виконавцем дій з перевірки того, чи наявне у боржника майно, яке зазначено в судовому наказі, так саме, як і з'ясування причин відсутності такого майна, з огляду на те, що Наказ містить зобов'язання відповідача вчинити певну дію, жодним чином не вплине на виконання Наказу, адже його не може бути виконано без участі боржника.
Згідно зі ст. 121-2 ГПК України:
- скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (ч. 1);
- скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги (ч. 2);
- за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку (ч. 3).
У пункті 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданої Міністерством оборони України скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України і правомірно відмовив у її задоволенні.
Правові підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 08.12.2017 у справі № 910/3972/16 відсутні.
Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Міністерство оборони України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст. ст. 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 910/3972/16 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3972/16.
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді Л.Г. Сітайло
С.А. Пашкіна