ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.12.2017Справа №910/19860/17
За позовом Державного підприємства "Бродівське лісове господарство"
до Закарпатської митниці ДФС (відповідач-1); Державної казначейської служби України (відповідач-2)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" філія "Центр транспортної логістики"
про стягнення 195 425,40 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Рождественська Л.П. по посвідченню № 000636 від 14.07.2017
Від відповідача-1: не з'явились
Від відповідача-2: не з'явились
Від третьої особи: не з'явились
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" до Закарпатської митниці ДФС (відповідач-1); Державної казначейської служби України (відповідач-2) про стягнення 195 425,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19860/17; призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.12.2017 та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" філія "Центр транспортної логістики".
27.11.2017 відповідач-1 через відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи; відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог та клопотання про заміну відповідача та направлення справи за територіальною підсудністю, відповідно до якого просив суд:
- виключити відповідача-2 - Державну казначейську службу України зі складу відповідачів;
- залучити до участі у справі іншого відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області.
28.11.2017 позивач через відділ діловодства подав суду додаткові пояснення по справі та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
08.12.2017 третя особа через відділ діловодства суду подала письмові пояснення по справі.
Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання 11.12.2017 не з'явились; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Заяв, клопотань від предстаників відповідачаів та третьої ососби про відкладення розгляду спраирв на адресу суду не надходило.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч. 1ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.
27.11.2017р. через відділ діловодство Господарського суу м. Києва від відповідача - 1 до суду ндаіійшло клопотання, вдповідно до якого відповідач просить виключти відповідача - Державну казначейську службу України зі складу відповідачів. Залучити до участі у справіі іншого відповідача - Головне управління Дердавної казначейськох служби України в Закарпатській обслаті.
Представник позивача у судовому засіданні 11.12.2017 заперечив проти клопотання про заміну відповідача та направлення справи за територіальною підсудністю.
Суд розглянуши дане клопотання та заслухавши думку представника позивача відмовив в задоволенні вказаного клопотання, з огляду на те, що нормами ГПК України не передбачено виключення відповідача зі складу відповідачів. В частині залучення до участі у справі іншого відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, суд відмовляє у зв'язку з його необгрунтованістю.
В судовому засіданні 11.12.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи повноважного представника позивача по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,-
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як свідчать матеріали справи, 10.05.2016 року між Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" (продавець) та Фірмою «Пізец ГмбХ» (покупець) було укладено Контракт № 7-2016 BR, згідно п. 1 якого продавець продає, а покупець купує на умовах DAP (Інкотермс в редакції 2010) деревину паливну породи сосна. Товар завантажений у залізнодорожні піввагони.
Кількість товару по даному Контракту становить 1000 куб.м., а саме деревина паливна породи сосна 1000 куб.м. (п. 2.1. Контракту).
ДП "Бродівське лісове господарство" на виконання вимог вищезгаданого контракту здійснило завантаження лісопродукції - 20 травня 2016 року вагоном № 96396643 та здійснено замитнення згідно ВМД № 209050000/2016/001557.
Організація перевезень товару у вказаному вагоні здійснювалась Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" у відповідності до договору № 2230/1234-2012 від 28.12.2012.
Вказаний вагон пройшов замитнення на Львівській митниці ДФС та був направлений для транспортування деревини за маршрутом Броди-Батьово 20 травня 2016 року.
Проте, вагон не пройшов митного огляду та був затриманий Закарпатською митницею ДФС на станції Батьово.
Позивач стверджує, що дії відповідача-1 по затриманню вантажу у вагоні на станції є неправомірними та такими, що фактично призвели до завдання заявнику збитків, що полягають в оплаті Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" додаткових зборів в сумі 195 425,40 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.
Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової та немайнової (моральної) шкоди наведено, зокрема, у статтях 1166, 1167, 1173 Цивільного кодексу України.
Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
За таких обставин, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Як було встановлено вище, ДП "Бродівське лісове господарство" на виконання вимог вищезгаданого контракту здійснило завантаження лісопродукції - 20 травня 2016 року вагоном № 96396643 та здійснено замитнення згідно ВМД № 209050000/2016/001557.
Організація перевезень товару у вказаному вагоні здійснювалась Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" у відповідності до договору № 2230/1234-2012 від 28.12.2012.
Вказаний вагон пройшов замитнення на Львівській митниці ДФС та був направлений для транспортування деревини за маршрутом Броди-Батьово 20 травня 2016 року.
Проте, вагон не пройшов митного огляду та був затриманий Закарпатською митницею ДФС на станції Батьово.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 року по справі №813/2237/16 за позовом державного підприємства "Самбірське лісове господарство1', державного підприємства "Бродівське лісове господарство", державного підприємства "Буське лісове господарство", державного підприємства "Бібрське лісове господарство", державного підприємства "Турківське лісове господарство", державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", державного підприємства "Сколівське лісове господарство", державного підприємства "Золочівське лісове господарство" до Закарпатської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії позов задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Закарпатської митниці ДФС щодо затримки залізничних вагонів та зобов'язано Закарпатську митницю ДФС завершити митні формальності щодо пропуску через митний кордон України. В тому числі і щодо залізничного вагону №96396643.
Наразі, суд зазначає, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014 по справі №910/11595/13.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 по справі № 5020-660/2012, від 06.03.2014 по справі № 910/11595/13, від 23.02.2016 по справі № 910/16120/14.
Отже, судове рішення по справі № 813/2237/16, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини повторного доказування не потребують.
В постанові від 02.11.2016 Львівського окружного адміністративного суду по справі №813/2237/16, останнім встановлено, що Закарпатською митницею ДФС не здійснено визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів, в тому числі, Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" через державний кордон України у строк, встановлений ст. 199 Митного кодексу України.
Судом також було встановлено, що митне оформлення товару у залізничному вагоні розпочалося з дати, що підтверджена відміткою органу доходів і зборів на вантажно-митних деклараціях, які знаходяться в матеріалах справи.
Тобто, з наведеного полягає, що у межах провадження по справі № 813/2237/16 судом адміністративної юрисдикції було встановлено обставини неправомірної поведінки (бездіяльності) Закарпатської митниці ДФС, які у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України повторному доведенню не потребують.
Наразі, заперечення відповідача-1 проти задоволення позову та, зокрема, обставин неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС, з посиланням на приписи Митного кодексу України судом до уваги не приймаються як необґрунтовані та безпідставні.
При цьому, судом враховано, що означені заперечення були предметом розгляду у межах справи № 813/2237/16, та не нівелюють преюдиціальності фактів, встановлених судом адміністративної юрисдикції.
Як вбачається з представлених суду документів, з огляду на затримання вагону, Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", яке у відповідності до договору № 2230/1234-2012 від 28.12.2012 є виконавцем послуг з організації перевезень вантажів, було нараховано вартість додаткових послуг в сумі 195 425,40 грн.
У зв'язку з цим, позивач на підставі платіжного доручення № 1173 від 11.05.2017 оплатив залізниці додаткові збори, пов'язані з перевезенням вантажів в сумі 195 425, 40 грн.
Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо належного доказового обґрунтування позивачем розміру збитків, понесених внаслідок затримки відповідачем-1 вагону.
При цьому, у даному випадку матеріалами справи також підтверджується наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Закарпатської митниці ДФС та понесеними Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" збитками, оскільки фактично додаткові витрати було понесено саме внаслідок затримки вагонів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 35 зазначеного Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.
Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо правомірності позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 195 425,40 грн. заподіяної внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності своєї вини, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Що стосується заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 000, 00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2017 Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" та Адвокатським обєднанням «Парпан і партнери» було укладено договір про надання правової допомоги № 17/09/17.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу з підготовки та написання позовної заяви про стягнення матеріальної шкоди в розмірф 195 425,40 грн., заподіяної внаслідок протиправної бездіяльності Закарпатської миниці ДФС, та здійснення представництва інтересів замовника в Господарському суді м. Києва.
За надання правової допомоги, передбаченої договором, клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі 15 000 грн. без ПДВ впродовж 3 (трьох) календарних днів після підписання договору про надання правової допомоги (п. 4.1 договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 20.09.2018 року (п. 6.1. договору).
Оплата послуг за договором, підверджується платіжним дорученням від 02.11.2017 № 2864 на суму 15 000 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на адвоката у розмірі 15 000 грн. обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Зважаючи на те, що відповідачі доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надали, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з рахунків Державного бюджету України (Державна казначейська служба України 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" (80602, Львівська обл., Бродівський район, місто Броди, вул. Низька, будинок 15, ЄДРПОУ 00992444) шкоду в сумі 195 425,40 грн., заподіяну внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Собранецька, будинок 20, ЄДРПОУ 39515893) та витрати з оплати послуг адвоката у рорзмірі 15 000 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.12.2017 р.
Суддя Трофименко Т.Ю.