ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.12.2017Справа №910/19051/17
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
доПриватного підприємства «Енерго-Ресурс»
простягнення 24778 грн. 94 коп.
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: Іващенко О.В. - представник за довіреністю № 17072008 від 20.07.2017;
від відповідача: Біцай А.В. - представник за довіреністю б/н від 15.05.2017.
31.10.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Київенерго» з вимогами до Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» про стягнення 24778 грн. 94 коп., з яких 15570 грн. 81 коп. основного боргу, 1166 грн. 92 коп. 3% річних та 8041 грн. 21 коп. інфляційних втрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та умов укладеного між сторонами Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 не здійснив оплату за спожиті послуги з централізованого опалення приміщення за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 15570 грн. 81 коп. Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1166 грн. 92 коп. та інфляційні втрати у розмірі 8041 грн. 21 коп. за період з січня 2015 року по серпень 2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19051/17, розгляд справи призначено на 01.12.2017.
У судовому засіданні 01.12.2017 представник відповідача подав письмові пояснення по справі, в яких вказав на те, що сума основного боргу була сплачена ним у повному обсязі 01.09.2017.
У судовому засіданні 01.12.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 08.12.2017.
06.12.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1166 грн. 92 коп. та інфляційні втрати у розмірі 8041 грн. 21 коп.
Вказана заява обґрунтована сплатою відповідачем суми основного боргу у повному обсязі.
Розглянувши у судовому засіданні 08.12.2017 вказану заяву позивача, суд дійшов висновку, що вона, по суті, є заявою про відмову позивача від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Водночас, як встановлено судом, у поданій до суду заяві про зменшення позовних вимог, позивач не просить стягнути з відповідача суму основного боргу (15570 грн. 81 коп.), а лише заявляє вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, враховуючи, що зменшенням позовних вимог є відповідне зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, беручи до уваги, що у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 15570 грн. 81 коп., а у заяві про зменшення позовних вимог, вимог про стягнення з відповідача основного боргу позивачем не заявлено, суд дійшов висновку, що подана позивачем заява є, по суті, заявою про відмову від позову в частині основного боргу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.
Судом встановлено, що заява про відмову від позову в частині основного боргу підписана представником позивача, який відповідно до довіреності № 17072011 від 20.07.2017 не має права на відмову від позову, з огляду на що суд не прийняв відмову позивача від позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 15570 грн. 81 коп., та здійснює розгляд справи в межах первісних заявлених вимог.
Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 08.12.2017 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 08.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд
26.04.2015 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (виконавець) та Приватним підприємством «Енерго-Ресурс» (споживач) укладено Договір № 454016110490100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачу відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Відповідно до п. 2 Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 споживач послуг є власником нежитлового приміщення, опалювальною площею 91,8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, буд. 38/19, № 49.
Позивачем долучено до позовної заяви копію Договору купівлі-продажу від 04.08.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кожухар Р.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1470, відповідно до умов якого відповідач набув у власність нежиле приміщення № 49, загальною площею 91,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, буд. 38/19.
Згідно з п. 7 Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 у разі зміни тарифів оплата за централізоване опалення та гаряче водопостачання споживачем здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.
Відповідно до п. 32 Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 цей договір укладається до 31.12.2015 і набирає чинності з 01.07.2014.
Згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Таким чином, умовами п. 32 Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 сторони встановили, що умови вказаного договору застосовуються до відносин, які виникли між сторонами з 01.07.2014.
Відповідно до п. 33 Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.
Сторонами не надано доказів заявлення наміру про розірвання або необхідність перегляду умов Договору № 454016110490100 від 26.04.2015, з огляду на що суд дійшов висновку, що вказаний договір був чинним у спірний період.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення» № 630 від 21.07.2005 централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Судом встановлено, що за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року позивач надав відповідачу послуги з централізованого опалення на загальну суму 15570 грн. 81 коп., а саме: у грудні 2014 року на суму 3084 грн. 48 коп., у січні 2015 року на суму 3084 грн. 48 коп., у лютому 2015 року на суму 3084 грн. 48 коп., у березні 2015 року на суму 4400 грн. 89 коп., у квітні 2015 року на суму 1916 грн. 48 коп., що відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до позовної заяви.
Відповідачем не було надано заперечень щодо вартості спожитого ним опалення, розрахованого позивачем з урахуванням опалювальної площі приміщень (91,8 кв.м) та відповідного тарифу з опалення, наведеного позивачем у розрахунку заборгованості.
Відповідно до п. 8 Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 плата за надані послуги справляється згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Згідно з п. 18 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення» № 630 від 21.07.2005 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 13 Договору № 454016110490100 від 26.04.2015 розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Таким чином, відповідач повинен був здійснювати оплату за отримані житлово-комунальні послуги з опалення не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, а саме: до 20.01.2015 включно за послуги, отримані у грудні 2014 року на суму 3084 грн. 48 коп., до 20.02.2015 включно за послуги, отримані у січні 2015 року на суму 3084 грн. 48 коп., до 20.03.2015 включно за послуги, отримані у лютому 2015 року на суму 3084 грн. 48 коп., до 20.04.2015 включно за послуги, отримані у березні 2015 року на суму 4400 грн. 89 коп., та до 20.05.2015 включно за послуги, отримані у квітні 2015 року на суму 1916 грн. 48 коп.
Судом встановлено, що вартість спожитих послуг з централізованого опалення за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року на загальну суму 15570 грн. 81 коп. відповідач оплатив 25.09.2017, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, копія якої долучена позивачем до матеріалів справи 06.12.2017 (призначення платежу - оплата боргу по електроенергії по рахунку № 454016110490100/08/2017/1 від 31.08.2017).
У судовому засіданні сторони надали усні пояснення, що між ними не укладено договору, який би регулював постачання електроенергії відповідачу, про що зазначено у протоколі судового засідання від 08.12.2017.
При цьому, з долученої позивачем до позовної заяви копії рахунку № 454016110490100/08/2017/1 від 31.08.2017 на суму 15570 грн. 81 коп. вбачається, що він виставлений для здійснення відповідачем оплати заборгованості саме за централізоване опалення.
Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків за Договором № 454016110490100 від 26.04.2015, який долучено відповідачем до матеріалів справи 01.12.2017 (акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою позивача), сплачені відповідачем грошові кошти у вересни 2017 року були зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості за вказаним договором.
Відповідачем не було надано заперечень щодо здійсненого позивачем зарахування сплачених відповідачем грошових коштів (саме в рахунок погашення заборгованості з оплати централізованого опалення за спірний період).
Таким чином, оплата, здійснена відповідачем 25.09.2017 у розмірі 15570 грн. 81 коп. була саме оплатою вартості послуг з централізованого опалення за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду (31.10.2017 - відповідно до вхідного реєстраційного штампу суду), відповідач у повному обсязі сплатив заборгованість за Договором № 454016110490100 від 26.04.2015 за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року у сумі 15570 грн. 81 коп.
У відповідності до пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Таким чином, оскільки предмет спору (сума основного боргу у розмірі 15570 грн. 81 коп.) був відсутній до порушення провадження у даній справі, суд дійшов висновку про відмову у позові Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» суми основного боргу у розмірі 15570 грн. 81 коп.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1166 грн. 92 коп. та інфляційні втрати у розмірі 8041 грн. 21 коп. за період з січня 2015 року по серпень 2017 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині стягнення з Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» 3% річних у розмірі 1166 грн. 92 коп. та інфляційних втрат у розмірі 8041 грн. 21 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34; ідентифікаційний код: 36087128) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 00131305) 3% річних у розмірі 1166 (одна тисяча сто шістдесят шість) грн. 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 8041 (вісім тисяч сорок одна) грн. 21 коп. та судовий збір у розмірі 594 (п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 58 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 15.12.2017
Суддя І.М. Отрош