13.12.2017 Справа № 907/752/17
Суддя господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача: Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, м. Тячів Закарпатської області
про: стягнення 8412,23 грн.
Представники:
від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю;
від відповідача - не з'явився;
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.
СУТЬ СПОРУ: Публічним акціонерним товариством «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов до відповідача: Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, м. Тячів Закарпатської області про: стягнення 8412,23 грн.
11.10.2017 року, ухвалою господарського суду Закарпатської області, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 26.10.2017 року.
Ухвалами господарського суду Закарпатської області від 26.10.2017 року та від 08.11.2017 року, у зв'язку з неявкою відповідача, з метою повного, всебічного з'ясування всіх обставин справи для її правильного вирішення розгляд справи судом відкладено на 22.11.2017 року.
В судовому засіданні 22.11.2017 року, присутній в судовому засіданні представник відповідача, на вимогу суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечує в повному обсязі в зв'язку з відсутністю субвенцій з держбюджету місцевому бюджету на надання пільг з послуг зв'язку, крім того вважає, що, до переліку пільговиків, які включені до форми « 2 - пільга», є такі що втратили право на пільгу. Також, 22.11.2017 року, представник відповідача подав суду клопотання, яким просить суд розглянути справу без участі представника відповідача. Вказане клопотання судом прийнято та задоволено.
Ухвалами господарського суду Закарпатської області від 22.11.2017 року та від 29.11.2017 року розгляд справи відкладено на 13.12.2017 року, при цьому строк розгляду справи продовжено на 15 днів в порядку ст. 69 ГПК України.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що відповідачем не відшкодовані витрати за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах абонентам Тячівського району за період з 1 грудня 2016 року включно по 31 грудня 2016 року на загальну суму 8412,23 грн. Разом з тим, представник позивача, в ході судового розгляду, наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.
Відповідач, в ході судового розгляду проти позову заперечував та просив суд в його задоволенні відмовити повністю.
За таких обставин справа вирішується в порядку передбаченому ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Згідно ч. 1 ст.11 ЦК України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. З ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, визначено, що встановлені законами пільги з їх оплати послуг зв'язку надаються споживачеві за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Право певних категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок, Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань».
У перелічених вище законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.
Відповідно до ст.87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України). Підпунктом б п.4. ст.89 та ч.5 ст.102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній у спірному періоді) передбачено, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі, видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій, які надходять з державного бюджету України.
Частина 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України містить спеціальну норму про те, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Із цією нормою закону кореспондує позиція Міністерства фінансів України, викладена у листі від 30.06.11 №31-07310-10-24/16584: «Програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги в межах встановлених норм».
Згідно з Типовим переліком бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Соціальний захист та соціальне забезпечення», затвердженим наказом Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України від 27.09.2010 року №1097/290, чинного в спірний період, за рахунок місцевого бюджету фінансується надання пільг з оплати послуг зв'язку та інших, передбачених законодавством пільг.
Отже, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснювалось до 01.01.2017 року за рахунок державних субвенцій, а також за рахунок місцевих бюджетів.
Таким чином, норми матеріального права, на момент виникнення спірних правовідносин, не ставили фінансування відповідних пільг за послуги зв'язку в залежність виключно від наявності субвенцій державного бюджету, а передбачали можливість їх фінансування за рахунок місцевих бюджетів та міжбюджетних трансфертів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних витрат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Тячівське управління соціального захисту населення Тячівської РДА Закарпатської області є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг на території тячівського району у відповідності до п.3 вказаного порядку. Управління відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Водночас, факт відсутності коштів в місцевому бюджеті на 2016 рік та відсутність субвенцій з державного бюджету для компенсації наданих пільговим категоріям громадян послуг зв'язку протягом грудня 2016 року, визнається сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що Закарпатська філія публічного акціонерного товариства «Укртелеком» протягом грудня 2016 року надавала телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян Тячівського району. Перелік споживачів-пільговиків за видами пільг складений позивачем за формою « 2-пільга», затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 року №535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга» та Інструкції про порядок її заповнення». Форма « 2-пільга», розрахунок видатків на відшкодування витрат за видами пільг та акт звіряння розрахунків за формою « 3-пільга» надісланий відповідачу листом 19-21І200-2/7 від 11.01.2017 року рекомендованою кореспонденцією 19.01.2017 року.
Будь-яких доказів на підтвердження виконання зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем в грудні 2016 року внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, відповідач суду не надав.
Зауважень та розбіжностей, коригувань до розрахунків актів форми « 2-пільга» за грудень 2016 року станом до початку розгляду спору в судовому порядку позивачу відповідачем не надано, акт звіряння розрахунків за формою « 3-пільга» відповідачем не складався.
Згідно положення п.1 про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №117, Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей. Реєстр складається з баз даних Мінсоцполітики, Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.
Пунктом 2 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги передбачена інформація, яка вноситься до реєстру. Зокрема про пільговиків вноситься наступна інформація: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають про це відмітку в паспорті) (далі - реєстраційний номер облікової картки платника податків), адреса зареєстрованого місця проживання (за рішенням комісій, утворених місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до пункту 4 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848 (ЗП України, 1996 р., N 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 1997 р., число 39, с. 17; 2000 р., N 5, ст. 178), - адреса фактичного місця проживання), склад сім'ї, характеристика житла, реквізити паспорта громадянина України та документа, що підтверджує право на пільги, а також категорія пільговика, перелік пільг, на які він має право, інформація про те, якими пільгами фактично користується.
Відповідно до п.3 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги.
Умовами п.4 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги уповноважений орган, з дотриманням вимог Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних», має право отримувати від пільговиків документи, що підтверджують їх право на пільги; проводити перевірку достовірності поданих документів; отримувати відомості від пільговиків, а також від державних органів, де перебувають на обліку пільговики, підприємств та організацій, що надають послуги, житлово-експлуатаційних організацій та державних органів реєстрації актів цивільного стану, зокрема про осіб, які померли, на паперових та електронних носіях в установленому форматі з питань, пов'язаних з формуванням та веденням Реєстру; використовувати під час наповнення Реєстру інформацію з інших баз даних щодо персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги; надавати інформацію, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги, на запити та в межах їх компетенції, а також органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з метою надання пільг, передбачених законодавчими актами, пільговикам.
Однак, управління соціального захисту населення є не лише розпорядником реєстру, а й органом, що контролює відомості, які подаються підприємствами - надавачами послуг на пільгових умовах.
Відповідно до п. 10 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга". В свою чергу, уповноважений орган звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга" та акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга" згідно п. 11 вказаного положення.
Як вже зазначалось, позивачем розрахунок форми « 2-пільга» за грудень 2016 року направлено. Відповідачем жодних зауважень щодо виявлення розбіжностей в наданих документах не надано. Під час розгляду справи, на виконання вимог суду, відповідачем надано список осіб, які втратили пільгу по наданню послуг ПАТ «Укртелеком», який судом не приймається, оскільки вказаний перелік осіб з розрахунком вартості пільги здійснено відповідачем за період протягом усього 2016 року. Також, на виконання вимог суду позивачем наданий перелік осіб, які втратили пільгу через настання смерті у грудні 2016 року на суму 247,81 грн.
Враховуючи положення ст.608 Цивільного кодексу України, про припинення зобов'язань смертю фізичної особи, зобов'язання держави щодо надання пільг припиняються з дня смерті особи, а отже відсутній обов'язок щодо відшкодування компенсаційних витрат підприємству, яке надавало послуги після смерті пільговика.
Надлишковість надання пільг іншим громадянам відповідачем не обґрунтовано і не підтверджено належними доказами.
Щодо обов'язку відповідача відшкодувати кошти позивачу за надані на пільгових умовах послуги громадянам, які мали право на пільги, то у відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних 1 для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих; бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.
Частина 2 ст.218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року та у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446, від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі № 15/5027/715/2011.
Підсумовуючи сукупність встановлених фактичних обставин справи і норм права, суд дійшов висновку, що в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Укртелеком» щодо стягнення з Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської РДА 247,81 грн. за телекомунікаційні послуги, надані за телефонами, які зареєстровані за абонентами, померлими на початок спірного періоду, слід відмовити.
Обов'язок доказування, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача частини суми в розмірі 8164,42 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню, оскільки позов в цій частині належним чином позивачем доведено і документально підтверджено, і в той же час відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не спростовано.
Відповідно до ст. 11, 509, 525, 526, 610 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства. Односторонньої відмови від виконання договору чи зміни умов його виконання не допускається. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Відтак, враховуючи вищенаведене в сукупності, заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.
Згідно з ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1552,8 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити - частково.
2. Стягнути з Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації (90500, Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Незалежності, 39, код 03192922) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (платіжні реквізити код ЄДРПОУ 21560766), р/р 26006311791 в АТ «Ощадбанк» м. Київ МФО 300465) суму в розмірі 8164,42 грн. (вісім тисяч сто шістдесят чотири грн. 42 коп.) та у відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 1552,80 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві грн. 80 коп.).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ.
Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.12.2017 року.
Суддя Андрейчук Л.В.