61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
14.12.2017 Справа № 905/2656/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Н.Т.Імпекс”, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ”, м.Краматорськ, Донецька область
про стягнення основного боргу в розмірі 4860,00грн., 3% річних у розмірі 126,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 534,11грн.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засідання 14.12.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Н.Т.Імпекс”, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства “ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ”, м.Краматорськ, Донецька область про стягнення основного боргу в розмірі 4860,00грн., 3% річних у розмірі 126,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 534,11грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не оплатив товар поставлений за видатковою накладною №1006-01 від 06.10.2016р., внаслідок чого виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: видаткову накладну №1006-01 від 06.10.2016р.; довіреність №1681 від 06.10.2016р.; товарно-транспортну накладну №3 від 06.10.2016р.
06.12.2017р. на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за відсутності представника.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису. Усі процесуальні документи, які надаються до суду електронною поштою повинні бути скріпленні електронним цифровим підписом, відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.
Проте, вказані електронні документи не відповідають вимогам вказаної норми закону, а тому, не підлягають оцінки судом в порядку Господарського процесуального законодавства України.
12.12.2017р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив №17/1334 від 11.12.2017р. на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на ненадання позивачем документів, зазначених у п. 3.1. договору, що свідчить, на його думку, про ненастання факту поставки продукції, та відповідно й обов'язку відповідача з її оплати та відповідних штрафних санкцій.
Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, суд
08.09.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №15/717 (далі договір), згідно п.п. 1.1 якого, постачальник зобов'язався передати покупцю товар, загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, виробник, якого визначена сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язався відповідно до умов даного договору прийняти цей товар та оплатити його.
Згідно п.2.1 договору, ціна товару вказується у специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору. Сума договору складає 4050,00 грн., без урахування ПДВ, ПДВ - 810,00грн., всього у урахуванням ПДВ - 4860,00грн.
Згідно п. 3.1. договору постачальник зобов'язується надати покупцю одночасно з продукцією наступні документи: рахунок, видаткову накладну (в накладній обов'язкове посилання на отримувача продукції), товарно-транспортну накладну, декларацію (копію) відповідності Технічному Регламенту СІЗ, висновок СЕС (копію), на продукцію, що поставляється.
Строк поставки: протягом 30 днів від дати специфікації (п. 3.2 договору).
Відповідно п.3.3 договору, умови поставки товару СРТ склад перевізника м.Краматорськ, згідно Інкотермс 2010.
Умовами оплати: по факту поставки протягом 30 календарних днів (п.4.1 договора).
Договір діє з моменту підписання до 31.12.2016р.
08.09.2016р. сторонами була підписана специфікація № 1 до договору, в якій сторони узгодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість продукції, умови поставки продукції.
Дана специфікація визначає порядок і строк оплати - покупець сплачує вартості товару впродовж 30-ти календарних днів з моменту поставки.
На виконання умов договору поставки №15/717 від 08.09.2016р. та специфікації №1 постачальник здійснив поставку товару за видатковою №1006-01 від 06.10.2016р. на суму 4860,00грн., що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 3 від 06.10.2016р.
Даний товар був прийнятий уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №1681 від 06.10.2016р.
Відповідач своє зобов'язання з оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною №1006-01 від 06.10.2016р. належним чином не виконав.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позово.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №15/717 від 08.09.2016р., стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №15/717 від 08.09.2016р.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати в договорі та специфікації: протягом 30 календарних днів після поставки.
Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 4860,00грн.
Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару за видатковою накладною №1006-01 від 06.10.2016р. належим чином не виконав.
Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.
Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленої продукції, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вона була отримана останнім.
Відповідачем дане у порядку встановлену господарським процесуальним законодавством не спростовано, доказів погашення заборгованості в сумі 4860,00грн. не надано.
Доводи відповідач викладені у відзиві на позовну заяву , судом до уваги не приймаються, оскільки є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та не відповідають встановленим судом обставинам.
З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 4860,00грн.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних - 126,23грн., інфляційні нарахування - 534,11грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог в сумах 126,17грн., 438,77грн. відповідно.
Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань, обумовлено тим, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Позивач просив суд покласти на відповідача понесені судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1600,00грн. та оплати вартості послуг адвоката у розмірі 500,00грн. На підтвердження судових витрат позивач надав: свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2089 ОСОБА_1; Договір на надання правової допомоги адвоката від 11.09.2017р.; платіжне доручення №59 від 02.10.2017р. на підтвердження сплати гонорару; акт здачі-приймання наданих послуг №1 від 02.10.2017р.
Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у Законі України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, статтею 6 якого визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Принцип “розумного обґрунтування” розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.
Згідно роз'яснення ВГСУ від 04.03.1998р. № 02-5/78 відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2089.
11.09.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Н.Т.Імпекс» (Замовник) та ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, згідно п.1.1 виконавець зобов'язується надавати замовнику юридичні послуги (представництво) щодо складання та подання до суду позовної заяви про стягнення грошових коштів з ПАТ «ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ» за договором поставки.
Згідно п.3.3 договору Замовник у визначені цим договором термін сплатити виконавцю грошову суму за надані ним юридичні послуги.
Так, згідно п.4.1 договору від 11.09.2017р., за надані послуги Замовник здійснює Виконавцеві плату у розмірі 500грн.
В акті здачі-приймання наданих послуг №1 від 02.10.2017р. сторони узгодили гонорар у розмірі 500,00грн., який був перерахований позивачем 02.10.2017р. на рахунок Замовника, що підтверджується платіжним дорученням №59.
Таким чином, враховуючи, вищенаведені факти, суд згідно з приписами статті 44 ГПК України вважає витрати на оплату послуг адвокату на підставі договору про надання юридичних послуг від 11.09.2017р. в сумі 500,00грн. судовими.
Судові витрати (судовий збір, витрати на оплату послуг адвоката) у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 59, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Н.Т.Імпекс”, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область до Публічного акціонерного товариства “ЕНЕРГОМАШСПЕЦСТАЛЬ”, м.Краматорськ, Донецька область про стягнення основного боргу в розмірі 4860,00грн., 3% річних у розмірі 126,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 534,11грн. задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” (84306, Донецька область, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 00210602 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЛАНЛЕГПРОМ” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77, ЄДРПОУ 31862978) заборгованість у розмірі 4860,00грн., інфляційні нарахування - 438,77грн., 3% річних - 126,17грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1572,34грн., витрати на правову допомогу у розмірі 491,35грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 0,06грн., інфляційних нарахувань у розмірі 95,34грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8,65грн. відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст рішення підписаний 14.12.2017р.
Суддя Я.О. Левшина