61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
14.12.2017 Справа № 905/2653/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахмут-Енергія", м. Бахмут, Донецька область
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Лєвітової Валентини Вікторівни, м.Бахмут, Донецька область
про стягнення заборгованості у розмірі 918,13грн., пені у розмірі 532,87 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 715,77грн., 3% річних у розмірі 26,73грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Церковна О.Ю. за довіреністю №юр/3 від 29.12.2016;
від відповідача: не з'явився.
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засіданні 14.12.2017 суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бахмут-Енергія", м.Бахмут, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Фізичної особи-підприємця Лєвітової Валентини Вікторівни, м.Бахмут, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 918,13грн., пені у розмірі 532,87 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 715,77грн., 3% річних у розмірі 26,73грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про постачання теплової енергії №435 від 01.01.2014, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст.ст. 20, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. ст. 67, 68 Житлового кодексу України, ст. ст. 11-16, 525, 526, 530, 550-552, 599, 610-612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 231, 232,ю 275 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-5, 12, 15, 22, 32-36, 43, 44, 49, 54-57, 61-67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав: договір про постачання теплової енергії №435 від 01.01.2014 з додатками; додаткову угоду б/н від 22.09.2015; акт про підключення опалення №435 від 21.10.2014; постанову Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 638 від 28.11.2014; рахунок №4350215 від 28.02.2015; акт приймання-передачі теплової енергії; виписку ПАТ «Укрсоцбанк» Артемівського відділення за 22.06.2015; претензію №юр/1401 від 06.10.2016; відомість про фінансові розрахунки за договором №435 від 01.01.2014; нарахування на прострочене виконання грошового зобов'язання; ліцензії Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг на виробництво теплової енергії №АД041816 ВІД 27.09.2012, №АД від 041817 від 27.09.2012, №АД 041818 від 27.09.2012; переоформлені ліцензії; довіреності: №юр/1 від 29.12.2016р., №юр/3 від 29.12.2016р.; правоустановчі документи.
Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: довідка №юр/1113 від 01.12.2017р. про відсутність у провадженні господарського суду або іншого суду чи органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між сторонами цієї справи, про цей предмет і з тих же підстав; акт звірки взаємних розрахунків та докази його направлення відповідачу; розрахунок спожитої теплової енергії по об'єкту вул. Циолковського, буд. 39; договір оренди будівлі від 01.01.2015; акт приймання-передачі об'єкта в оренду від 01.01.20105; рішення виконавчого комітету Артемівської міської ради №195 від 10.09.2014,№79 від 08.04.2015; акт про підключення опалення від 21.10.2014; акт про відключення від 01.04.2015; заява від 27.03.2015; письмові пояснення №юр/1155 від 13.12.2017р. стосовно нарахування за фактично спожиту теплову енергію.
Представник позивача у судове засідання 14.12.2017 з'явився, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання 14.12.2017 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвали суду за адресою, визначеною за матеріалами справи.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомленого відповідача та ненаданням доказів, у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не можуть вважатися належною підставою для подальшого відкладання розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, суд
01.01.2014 між позивачем (виконавець) та відповідачем (споживач) був укладений договір про постачання теплової енергії №435 (далі договір), згідно умов п. 1.1 , 2.1. якого виконавець приймає на себе зобов'язання постачати Споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води в потрібних йому обсягах для обєктів, перерахованих в додатку №1 до договору, загальною опалювальною площею 99,20кв.м. і опалювальним об'ємом 370,81кв.м., а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.
Згідно п. 1.3 договору (в редакції додаткової угоди від 22.09.2015), тариф на теплову енергію становить: теплова енергія за 1 Гкал - 1370,74грн. без ПДВ, з ПДВ 1644,89грн., гаряча вода за 2 Гкал - 1370,74грн. без ПДВ, з ПДВ 1644,89грн.
Теплова енергія постачається споживачу в вигляді гарячої води в обсягах, вказаних в додатку №2 до договору, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1 договору).
Відповідно до п.п. 11.1., 11.5 договору, договір діє з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодна із сторін письмово не заявить про його припинення.
Оскільки в матеріалах справи не міститься доказів припинення договору, суд вважає що строк дії договору автоматично продовжувався та договір є діючим.
Відповідно до п. 3.2.4. договору, споживач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах та в терміни, які передбачені договором.
В розділі 6 договору сторони передбачили порядок оплати, зокрема:
- п. 6.1. "оплата за спожиту теплову енергію проводиться у грошовій формі відповідно встановлених тарифів, згідно з чинним законодавством України";
- п.6.2 "розрахунковим періодом є календарний місяць";
- п. 6.3 "оплату за спожиту теплову енергію споживач проводить щомісячно згідно платіжних документів, що пред'являються виконавцем в порядку, встановленому законодавством України, протягом 3 банківських днів після їх пред'явлення. Оплата проводиться в порядку передоплати за кожний місяць опалювального періоду на підставі рахунку виконавця".
-п.6.9 "у разі несвоєчасних розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період , за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу".
Згідно умов договору позивачем була поставлена відповідачу теплова енергія та виставлений рахунок №4350215 від 28.02.2015 на суму 2418,13грн.., за поставлену теплову енергію.
Позивач направив відповідачу з претензією №юр/1401 від 06.10.2016 з вимогою сплатити суму боргу, яка не була задоволена останнім, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача заборгованості за послуги з теплопостачання, надані позивачем на підставі договору про постачання теплової енергії №435 від 01.01.2014р., а також 3% річних, інфляційних нарахувань та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з оплати послуг.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України і умовами договору про постачання теплової енергії №435 від 01.01.2014р.
Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору №61 від 16.02.2015р., суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 5 глави 54 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про постачання енергетичними ресурсами.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Статтею 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати спожитої теплової енергії.
Як вбачається з банківської виписки від 22.06.2015, відповідач 22.06.2015 здійснив часткову оплату теплової енергії у розмірі 1500,00грн.
Відповідачем дане у порядку встановлену господарським процесуальним законодавством не спростовано та під час розгляду справи не заперечувалось.
З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 918,13грн.
Щодо нарахованих пені, 3% річних та інфляції суд зазначає наступне:
Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов'язання передбачені і ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України. Згідно норм зазначених статей у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно п.1, п.3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6.9 договору, у разі несвоєчасних розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період , за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу
Суд враховує, що умовами договору сторони встановили строк оплати на поставлену теплову енергію, тобто споживач проводить щомісячно відповідно до платіжних документів, які пред'являє виконавець, в порядку, передбаченому законодавством України, протягом 3 банківських днів після їх пред'явлення.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог та стягнення пені в розмірі 532,28грн., 3% річних в розмірі 26,73грн., інфляційних нарахувань в розмірі 399,18грн.
Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань, обумовлено тим, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахмут-Енергія", м. Бахмут, Донецька область до Фізичної особи-підприємця Лєвітової Валентини Вікторівни, м.Бахмут, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 918,13грн., пені у розмірі 532,87 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 715,77грн., 3% річних у розмірі 26,73грн. задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лєвітової Валентини Вікторівни (84500, АДРЕСА_1, НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахмут-Енергія", (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Зелена, буд. 41, код ЄДРПОУ34776960, Р/Р 26036300902816 У ФІЛІЇ Донецьке обласне УП АТ «ОЩАДБАНК», м. Краматорськ, МФО335106) суму основного боргу в розмірі 918,13грн., пеню в розмірі 532,28грн., 3% річних у сумі 26,73грн., інфляційні нарахування у сумі 399,18грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1368,64грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 0,59грн., та інфляційних нарахувань у розмірі 316,59грн. відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 14.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2017.
Суддя Я.О. Левшина