14 грудня 2017 року Справа № 916/12/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Данилової М.В.,
суддівКорсака В.А., Коробенка Г.П.
за участю представників:
позивачаБарда С.Ю.
відповідачівне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належно)
прокуратуриЯговдік С.М.
розглянувши у судовому засіданні матеріали касаційної скарги Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області
на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 22.05.2017
у справіГосподарського суду Одеської області
за позовомпершого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України , м. Київ, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
до1. Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області; 2 Селянського фермерського господарсьва "Колос"
провизнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку
Перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород - Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області і Селянського фермерського господарства „Колос”, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012 №1033/А-2012 “Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодинської сільської ради за межами населеного пункту”; визнати недійсним договір короткострокової оренди землі (землі запасу) від 29.12.2012 № 409, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Селянським фермерським господарством „Колос”; зобов'язати Селянське фермерське господарство „Колос” повернути Міністерству оборони України зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 100 га, передану Тарутинською районною адміністрацією Одеської області за договором короткострокової оренди землі (землі запасу) від 29.12.2012 № 409, а також відшкодувати прокуратурі за рахунок відповідачів судові витрати.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2017 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012 №1033/А-2012 “Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодинської сільської ради за межами населеного пункту”, в іншій частині позовних вимог відмовлено та відшкодовано прокуратурі за рахунок Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Лисенко В.А., Принцевська Н.М.) рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2017 скасовано частково. Позовні вимоги першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, Селянського фермерського господарства „Колос” про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012 №1033/А-2012 “Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту” в частині надання в короткострокову оренду Селянському фермерському господарству „Колос” земельної ділянки загальною площею 100 га на території Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту. Зобов'язано Селянське фермерське господарство „Колос” повернути Міністерству оборони України земельну ділянку загальною площею 100 га, передану Тарутинською районною адміністрацією Одеської області за договором короткострокової оренди землі (землі запасу) від 29.12.2012 № 409. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору короткострокової оренди землі (землі запасу) від 29.12.2012 № 409. В іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скаржник вважає, що постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому судами не в повному обсязі з'ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно досліджені докази, а також невірно застосовано норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2017 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя -Данилова М.В., судді Корсак В.А., Коробенко Г.П.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 № 2002/063 “Про відвід 20 000 гектарів землі на території Бородинського, Тарутинського і Саратського районів Ізмаїльської області для організації окружного артполігону ОДВО”, що затверджена розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.1946 № 742рс було вирішено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20 000 га землі.
10.06.1946 обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 № 2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 № 53/9-ОП, складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23 600 га. В акті від 10.06.1946 зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3 600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями.
Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 10.06.1946 № 7 “Про затвердження акту обласної комісії по передачі земель під артилерійський полігон Одеському військовому округу” було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23 600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.
05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 101/А-2005 “Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради”, яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 14.12.2005 № 368/А-2005 “Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”, було припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253, 17 га, наданої військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі №2-а-3436/08/1570, яка набрала законної сили, визнано протиправними та скасовано вищенаведені розпорядження Тарутинської РДА від 05.05.2005 №101/А-2005 “Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону” та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 14.12.2005 року №368/А-2005 “Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”.
У судовому порядку, 14.11.2013 при розгляді справи №815/7390/13-а Одеським окружним адміністративним судом було визнано протиправним та скасовано рішення Тарутинської районної ради Одеської області від 20.07.2011 №131-VІ "Про порядок оформлення короткострокової оренди земельних ділянок із земель, що належать до державної та комунальної власності" з підстав того, що це рішення суперечить нормам Земельного кодексу України.
Також у судовому порядку після неодноразового розгляду справи №916/650/14 постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015 було залишено без змін рішення Господарського суду Одеської області про визнання недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 12.10.2011 №451/А-2011 "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради", яким було надано в короткострокову оренду Селянському фермерському господарству „Колос” земельну ділянку загальною площею 180 га.
29.12.2012 Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області прийнято розпорядження №1033/А-2012 “Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту”.
В пункті 1 розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012 №1033/А-2012 зазначено про надання в короткострокову оренду терміном на 1 рік земельної ділянки, до визначення Кабінетом Міністрів України порядку проведення земельних аукціонів відповідно до статті 16 Закону України “Про оренду землі” та виготовлення проекту землеустрою, із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають у запасі за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, СФГ “Колос” площею 100,00 га ріллі на території Веселодолинської сільської ради.
На підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012 №1033/А-2012 між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) і Селянським фермерським господарством „Колос” (орендар) було укладено договір короткострокової оренди землі (землі запасу) від 29.12.2012 №409.
Згідно з умовами договору Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та випасу худоби передала в короткострокову оренду Селянському фермерському господарству „Колос” земельну ділянку загальною площею 100 га.
За умовами пунктів 18, 20 договору оренди передача земельної ділянки в оренду здійснюється в 30-денний термін після підписання договору за актом її приймання-передачі без розроблення проекту відведення.
Актом прийому-передачі земельної ділянки від 29.12.2012 підтверджується фактична передача земельної ділянки Селянському фермерському господарству „Колос”.
Перший заступник військового прокурора Південного регіону України вважає, що земельну ділянку загальною площею 100 га на території Веселодолинської сільської ради було передано Селянському фермерському господарству „Колос” незаконно, у зв'язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку.
За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо.
20.02.2017 Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області надала до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності відповідно до вимог статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України (а.с. 92 - 102).
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведенності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, статей 9 та 14 Закону України “Про збройні Сили України” землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”).
У відповідності до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" та Положення про Міністерство оборони України, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, яке наділено зокрема такими повноваженнями:
- надавати згоду або відмовляти в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів;
- здійснювати у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України;
- здійснювати в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.
Повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 Положення “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.
Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.
У даному випадку відповідна згода на вилучення із земель Тарутинського полігону земельних ділянок та їх передачі у власність чи користування Тарутинській районній державній адміністрації Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України не надавались.
У відповідності до частини 3 статті 34 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку. Таку ж правову позицію висловлено Верховним судом України в постанові від 10.06.2015 при розгляді справи №6-162цс15. Про можливість скасування незаконних рішень органу державної влади зазначено також в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 № 6-319цс15.
Дійсно, самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів (постанова Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №3-1471гс17).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012 №1033/А-2012 хоч і має ненормативний характер одноразового застосування, проте є не реалізованим, але не з причини неукладеності договору оренди, а тому що спірний договір оренди, який в подальшому було укладено сторонами, є нечинним в силу закону і не може свідчити про те, що розпорядження вичерпало свою дію фактом його виконання.
З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним розпорядження є обґрунтованими, тому є підстави для розгляду заяви про застосування позовної давності у цій частині вимог прокурора.
За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу” (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).
Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі №6-152цс14.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Тарутинська районна державна адміністрація у своїй заяві зазначає, що початком перебігу позовної давності є момент, коли про спірне розпорядження стало відомо органам прокуратури.
Судова колегія вважає, що по даній справі початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли позивачі дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до статті 84 Земельного кодексу України відносяться до земель державної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №1033/А-2012 “Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту” прийнято 29.12.2012, а з відповідними позовними вимогами Перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Господарського суду Одеської області 29.12.2016.
Військовий прокурор зазначає, що позивачам - Міністерству оборони України та Білгород-Дністровській квартирно-експлуатаційній частині району стало відомо про наявність оскаржуваного розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області у серпні 2016 року під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 02.08.2016 №42016161020000071.
Посилання Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області на те, що прокуратурі стало відомо про наявність спірного розпорядження, починаючи з 10.09.2013, колегією суддів не приймаються, оскільки у відповіді без номера і дати на подання прокуратури від 16.08.2013 №(16-47)1367вих-13 не зазначено оскаржене розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2012 №1033/А-2012 “Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту”, а вказані інші розпорядження 2011 та 2012 року, які були предметом розгляду інших окремих судових справ, і також були скасовані судом, до того ж в матеріалах справи відсутні взагалі докази направлення такої відповіді прокурору в 2013 році.
При цьому, судова колегія зазначає, що наявність у матеріалах справи додатку до листа райдержадміністрації від 10.09.2013, в якому міститься перелік короткострокових договорів оренди землі, які були заключені станом на 01.01.2013 не доводить того, що прокуратурі було відомо про наявність спірного розпорядження, на підставі якого укладено спірний договір оренди.
Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області взагалі не вказує навіть, коли, на її думку, про наявність спірного розпорядження стало відомо Міністерству оборони України та Білгород-Дністровській квартирно-експлуатаційній частині району, які є позивачами у даній справі, а від моменту, коли саме вони дізнались про своє порушене право, відліковується початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з позовом.
Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору короткострокової оренди землі (землі запасу) від 29.12.2012 № 409, укладеного між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Селянським фермерським господарством „Колос” судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні його недійсним, але не з підстав неукладеності відповідного договору, а у зв'язку з тим, що він є нечинним, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" та Земельний кодекс України.
Умови договору оренди землі та порядок укладання договору оренди, визначені статтями 15 - 16 Закону України “Про оренду землі”.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (в редакції від 05.03.2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.
Виходячи з положень статті 638 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України договір оренди набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Оскільки спірний договір оренди земельної ділянки не містить правової реєстрації права оренди, права та обов'язки за таким договором не відбулись, зазначений договір не набув чинності.
Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про доведеність фактів недійсності оспорюваного розпорядження та нечинності спірного договору оренди землі, оскільки питання відповідності закону договорів та рішень державних органів розглядається судом саме на момент їх укладення та прийняття. Подальші дії стосовно виконання незаконних рішень та недійсних (нечинних) договорів не свідчать про їх законність на момент вчинення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Селянського фермерського господарства „Колос” повернути Міністерству оборони України зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 100 га, переданої Тарутинською районною адміністрацією Одеської області за договором короткострокової оренди землі (землі запасу) від 29.12.2012 № 409, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ці позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
В силу приписів статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за таке порушення як самовільне зайняття земельних ділянок.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
У даному випадку Селянське фермерське господарство „Колос” за відсутності державної реєстрації речового права користування земельною ділянкою, самовільно використовує земельну ділянку загальною площею 100 га, розташовану на території Веселодолинської сільської ради без оформлення належним чином правоустановчих документів на таке використання, всупереч вищевказаним вимогам Земельного кодексу України та Закону України “Про використання земель оборони”.
За змістом спеціальних по відношенню до Цивільного кодексу України норм Земельного кодексу України (статті 211, 212 Земельного кодексу України), при порушенні права землекористувача внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки іншою особою адекватним способом захисту такого порушеного права є подання ним позову про зобов'язання повернути земельну ділянку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо повернення спірної земельної ділянки, прокурор виходив з того, що договір є недійсним, а тому відповідач безпідставно користується земельною ділянкою.
Відповідно до пункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимог, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
За таких обставин позовні вимоги першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району в цій частині є правомірними та обґрунтованими.
Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення колегія суддів опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.
Доводи, викладені у касаційній скарзі Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, колегією суддів не приймаються до уваги, адже вони пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110,11111 Господарського процесуального кодексу України
Касаційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 року у справі №916/12/17 Господарського суду Одеської області залишити без змін.
Головуючий суддя М.Данилова
Судді В.Корсак
Г.Коробенко