11 грудня 2017 рокуР і в н е 817/2419/16
10 год. 00 хв.
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: представник не з'явився,
третьої особи відповідача: представник Меньков Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Оперативне командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України
про визнання протиправним та скасування дисциплінарного стягнення,
До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом (з урахуванням заяви від 16.02.2017, а.с.61) до підполковника ОСОБА_3 (далі -підполковник ОСОБА_3 , відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України (далі - ОК "Захід", третя особа) про визнання протиправним та скасування дисциплінарного стягнення у вигляді "догана", накладене усно 02.12.2016.
В обгрунтування позову позивач зазначив, що 02.12.2016 йому в присутності офіцерів тимчасово виконуючим обов'язки начальника відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК "Захід" підполковником ОСОБА_3 оголошено про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани за невиконання вимог розпорядження КВОК "Захід" щодо участі у заняттях з бойової підготовки на 233 загальновійськовому полігоні 28.11.2016 та відсутність на вказаних заняттях. Догану оголошено усно. Дисциплінарне стягнення позивач вважає незаконним, оскільки він не допускав порушення військової дисципліни в розумінні, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Вказав, що він дійсно був відсутній на заняттях з бойової підготовки, які проводились на 233 загальновійськовому полігоні 28.11.2016, оскільки розпорядження КВОК "Захід" щодо участі у заняттях з бойової підготовки на 233 загальновійськовому полігоні 28.11.2016 йому не доводилось та його не стосувалося, оскільки у вказаних заняттях приймали участь лише ті офіцери, що вибували до зони АТО. В зону АТО позивач не направлявся та не вибував. Списки офіцерів, які відряджалися в зону АТО, формувалися протягом останніх декількох тижнів і постійно коригувалися, в залежності від певних обставин. Впродовж листопада 2016 року т.в.о. начальника управління територіальної оборони ОК "Захід" полковник ОСОБА_4 пропонував позивачу замінити полковника ОСОБА_5 , який остаточного рішення про виїзд в зону АТО не давав, у відрядженні до зони АТО. Позивач повідомив полковника ОСОБА_4 , що у зв'язку з хворобою дружини, яка не спроможна доглядати трьох дітей, відрядження позивача у зону АТО є неможливим. 25.11.2016 позивач написав рапорт про надання йому відпустки за сімейними обставинами. 28.11.2016 підполковник ОСОБА_3 , який тимчасово виконував обов'язки начальника управління територіальної оборони управління ОК "Захід", віддав позивачу не підписаний та не погоджений рапорт про надання відпустки, мотивуючи це тим, що в них є 10 днів для прийняття рішення.
Позивач зазначив, що на підставі ст.14 Статуту внутрішньої служби він звернувся до наступного прямого начальника, станом на 28.11.2016 це був командувач військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " генерал-майор ОСОБА_6 , який направив позивача до заступника командувача військ по роботі з особовим складом полковника ОСОБА_7 , який повідомив, що позивач не їде в зону АТО та не приймає участі у заняттях з бойової підготовки. Позивач вважає, що таким чином він виконав наказ командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", у відповідності до вимог ст.38 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Зазначає, що його присутність на заняттях з бойової підготовки, які проводились для офіцерів, що вибували в зону АТО, не була обов'язком.
Позивач вказав, що згідно зі ст.45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
В законі визначено, що дисциплінарне стягнення накладається лише у разі виникнення такої необхідності. Тобто, щоб прийти до переконання про необхідність застосування до офіцера дисциплінарного стягнення, командиру необхідно з'ясувати усі обставини, які передували вчиненню ним правопорушення, визначити ступінь вини та інші обставини, які мають значення для справедливого обрання виду дисциплінарного стягнення, яке накладається на порушника.
Позивач зазначив, що підполковник ОСОБА_3 з ним не спілкувався, не з'ясовував у позивача причин та обставин, що передували вчиненню ніби-то правопорушення, та не нагадував про обов'язки служби, будь-які письмові пояснення з приводу відсутності позивача на заняттях з бойової підготовки в нього не відбирались. Службове розслідування з метою з'ясування усіх обставин та для прийняття об'єктивного рішення не проводилось. Отже, вважає, що такі дії свідчать про неповне, необ'єктивне і не всебічне дослідження всіх обставин, що вплинули на накладення на позивача дисциплінарного стягнення. Зауважив, що вирішальним при накладенні дисциплінарної відповідальності за скоєний проступок військовослужбовцем є характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступінь вини, попередня поведінка порушника та розмір завданих державі та іншим особам збитків. При цьому, підполковником ОСОБА_3 при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення у вигладі догани не враховано, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") з 2013 по 2016 рік позивач характеризується позитивно, неодноразово нагороджувався грамотами, має подяки від командувача сухопутних військ Збройних Сил України, командувача військ ОК "Захід", жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Окрім цього, всупереч ст.98 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України підполковник ОСОБА_3 не повідомив позивача, в чому полягає порушення ним військової дисципліни, про невиконання позивачем службових обов'язків позивач дізнався лише після оголошення йому догани.
З огляду на наведене, позивач просив визнати протиправним та скасувати дисциплінарне стягнення "догана", накладене усно 02.12.2016 підполковником ОСОБА_3 .
В судовому засіданні позивач адміністративний позов підтримав, надав усні та письмові пояснення за обставинами, наведеними в адміністративному позові, та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач полковник ОСОБА_3 подав письмове заперечення на адміністративний позов (а.с.35-39), в якому зазначив, що відповідно до плану ротацій особового складу військової частини НОМЕР_1 мала відбутися планова ротація офіцерів управління частини згідно з переліком посад, визначених розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим необхідно було виділити двох офіцерів для заміни оперативних чергових напрямків на механізовані бригади ОТУ "Луганськ". В пропозиціях, поданих на відрядження, були визначені полковники ОСОБА_5 та ОСОБА_8 25.11.2016 т.в.о. начальника управління ТрО полковник Корнійчук С.В. під час проведення наради з начальниками відділів управління довів до відповідача, що кандидатура полковника ОСОБА_5 на відрядження не затверджена, та визначив, що, виходячи з черговості залучення офіцерів управління до відряджень в район проведення АТО, та того факту, що підполковник ОСОБА_1 - старший офіцер відділу напрямків ТрО, на відміну від інших офіцерів управління, був у такому відрядженні найменший термін - два тижні ще в 2014 році та протягом 2015-2016 років не виконував завдань в районах проведення АТО, визначив замінити полковника ОСОБА_5 на підполковника ОСОБА_1 . Відповідач зазначив, що впродовж 2016 року даний офіцер вже неодноразово планувався до відрядження в район проведення АТО для виконання службових обов'язків, проте жодного разу його не відправляли. Після наради відповідач як начальник відділу напрямків управління територіальної оборони, отримавши завдання від начальника управління ТрО, віддав розпорядження своєму підлеглому підполковнику ОСОБА_1 підготуватися належним чином та 29.11.2016 виїхати в службове відрядження в зону проведення АТО у відповідності до Розподілу оперативного складу КП ОТУ "Луганськ" по центрах, групах (службах), де він спланований ОЧ (напрямку) на одну з механізованих бригад ОТУ "Луганськ".
В цей же день 25.11.2016 після обідньої перерви підполковник ОСОБА_1 прибув на службу та подав відповідачу рапорт на відпустку за сімейними обставинами, мотивуючи це тим, що 28.10.2016 його дружині зробили операцію, а зараз йому необхідно допомагати їй доглядати дітей. В даній довідці даних про важкий стан членів родини військовослужбовця не зазначалося. Відповідач зазначив, що відповідно до вимог Статуту Збройних Сил України для розгляду заяви на відпустку військовослужбовця визначений термін до одного місяця на прийняття рішення, а ті, що не потребують додаткового вивчення та перевірки - не пізніше п'ятнадцяти днів з часу їх надходження.
26.11.2016 у підполковника ОСОБА_1 був вихідний. 28.11.2016 о 8:00 на загальному шикуванні офіцерів військової частини НОМЕР_1 , на якому в числі інших офіцерів управління був присутній і підполковник ОСОБА_1 , ТВО начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_9 довів розпорядження командира військової частини щодо проведення занять з бойової підготовки для офіцерів, які визначені на планову ротацію в штаб ОТУ "Луганськ" 28.11.2016 на 233 загальновійськовому полігоні та час і місце шикування даних офіцерів для організованого виїзду на полігон.
В подальшому близько 8:30 28.11.2016 в кабінеті відділу напрямків територіальної оборони відповідач побачив, що два офіцери (полковник Твердохліб та підполковник ОСОБА_10 ), які убували у відрядження, вже вдягнулись та спитали дозволу убувати на практичні завдання, а підполковник ОСОБА_1 знаходився на своєму робочому місці та судячи з його поведінки, не думав збиратися, тому відповідач поставив завдання підполковнику ОСОБА_1 вибути на вищевказані заняття, та нагадав, що автобус, визначений для перевезення, убуває о 8:45, на що той сказав, що буде звертатися до командира військової частини та з іншими офіцерами убув в напрямку визначеного місця шикування офіцерів для убуття на заняття. В подальшому відповідач рух даного офіцера не контролював, так як був присутній на брифінгу в командира військової частини НОМЕР_1 , який відбувається щопонеділка в приміщенні штабу військової частини. Після брифінгу близько 11:30 28.11.2016 від заступника начальника відділу планування управління ТрО полковника Касаткіна відповідач дізнався, що той бачив підполковника ОСОБА_1 близько 10:00 в приміщенні мобілізаційного управління військової частини НОМЕР_1 , в той час, коли останній мав знаходитись на практичних заняттях. Близько 12:30 28.11.2016 відповідача викликав до себе ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_11 та довів, що після брифінгу, а це біля 11:00 - 11:20 до командира військової частини звернувся підполковник ОСОБА_1 з проханням відмінити попереднє рішення та дозволити йому не убувати в службове відрядження, рішенням командира військової частини підполковник ОСОБА_1 був замінений на іншого офіцера.
На робочому місці підполковник ОСОБА_1 з'явився тільки після обідньої перерви 28.11.2016, на запитання відповідача, чому він не убув на полігон та був відсутній на практичних заняттях, в присутності інших офіцерів підполковник ОСОБА_1 відповів: "Я був в туалеті, тому не встиг до відправки автобуса".
Відповідач зазначив, що всупереч вимогам ст.37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про невиконання отриманого наказу підполковник ОСОБА_1 йому не доповів. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Враховуючи причину відсутності на заняттях, вказану підполковником ОСОБА_1 , та факт відсутності на практичних заняттях підполковника ОСОБА_1 без поважної причини, так як на момент проведення занять, а тим більше на момент відбуття автобуса з офіцерами до місць проведення визначених занять, позитивного рішення командира військової частини щодо заміни даного офіцера та внесення змін в Розподіл особового складу по пунктах управління прийнято не було, тим більше ніхто не відміняв розпорядження щодо його залучення на заняття, яке розпочалося раніше прийнятого рішення на заміну підполковника ОСОБА_1 , відповідач, користуючись владою, наданою йому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, та з метою недопущення подібних випадків в подальшому, за неналежне виконання службових обов'язків, що в подальшому могло привести до неготовності офіцера до виконання службових обов'язків в ході проведення бойових дій та інших наслідків, що могли привести до травмування (загибелі особового складу), під час проведення службової наради з офіцерами управління ТрО (за посадою не нижче підполковника ОСОБА_1 ) оголосив дисциплінарне стягнення "догана" усно, що і довів до підполковника ОСОБА_1 : "За невиконання вимог розпорядження КВОК щодо відбуття та відсутності під час проведення практичних занять з офіцерами, які сплановані до відрядження в зону АТО 28.11.2016, оголошую вам догану". Відповідач вважає, що він як військова посадова особа, яка наділена дисциплінарною владою, притягнув підполковника ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю за безпідставністю вимог.
В ході судового розгляду відповідач надавав пояснення, аналогічні наведеному в письмовому запереченні.
В судове засідання 11.12.2017 відповідач не прибув з поважної причини, у зв'язку з відрядженням до оперативно-тактичного угрупування "Луганськ", району проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, для участі в антитерористичній операції (а.с.195).
Враховуючи наявність письмового заперечення відповідача та усні пояснення відповідача, суд вважає можливим закінчити судовий розгляд справи за відсутності відповідача в судовому засіданні.
Представник третьої особи на стороні відповідача Оперативне командування "Захід" Сухопутних військ збройних Сил України в судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову за безпідставністю вимог. Вважає, що при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, при цьому за обставин допущеного позивачем дисциплінарного проступку, який виразився в невиконанні наказу командира, не було необхідності в проведенні службового розслідування, відібрання пояснень тощо. З огляду на наведене, просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В судовому засіданні 11.12.2017 було допитано в якості свідка полковника ОСОБА_7 , який повідомив, що ОСОБА_1 його колишній підлеглий приблизно в кінці листопада 2016р. звернувся до нього, щоб не виїжджати в район бойового призначення в ОТУ "Луганськ", бо в нього хвора дружина та троє дітей. Така розмова мала місце між 9-11 год. ранку. Свідок з цього приводу звернувся до командувача ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який погодився замінити підполковника ОСОБА_1 іншим офіцером, про що свідок в подальшому повідомив ОСОБА_1 . Ствердив, що означена розмова мала місце виключно щодо відрядження в район проведення бойових дій і ніяк не стосувалася участі офіцерів в проведенні занять з бойової підготовки на полігоні. Інших обставин справи за давністю пригадати не може.
Заслухавши пояснення позивача, відповідача, представника третьої особи, показання свідка, враховуючи письмові пояснення позивача, підтримані ним в судовому засіданні, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, з урахуванням такого.
Матеріалами справи стверджується, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, наказом командувача військ ОК "Захід" № 1 від 31.03.2015 призначений на посаду старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с.41). Наказом командувача військ ОК "Захід" (по стройовій частині) № 215 від 21.09.2017 підполковника ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 № 318 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я), з 28.09.2017 виключено зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до Рівненського ОМВК Рівненської області (а.с.157).
Суд встановив, що 24.11.2016 тимчасово виконуючим обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " полковником ОСОБА_9 видано розпорядження № 155 про проведення занять з особовим складом військових частин Рівненського гарнізону, який убуває для виконання бойового завдання в зону проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою підвищення вогневої виучки і вдосконалення навичок з володіння стрілецькою зброєю та забезпечення вимог безпеки (а.с.178-180).
25.11.2016 командувачем військ ОК "Захід" генерал-майором ОСОБА_6 було затверджено Розподіл оперативного складу КП ОТУ "Луганськ" по центрах, групах (службах), відповідно до якого було визначено підполковника ОСОБА_1 оперативним черговим (напрямку) на заміну (а.с.50).
Даним Розподілом також визначено прибуття особового складу з інших військових частин, військових комісаріатів до управління ОК "Захід" до 08:00 28.11.2016; заняття з мінної безпеки та вогневої підготовки з 10:00 28.11 до 17:00 28.11.2016 на 233 загальновійськовому полігоні; убуття чергової ротації 12:00 29.11.2016 (а.с.50-51).
Про зазначені обставини позивач був належним чином проінформований 25.11.2016 підполковником ОСОБА_3 , про що ствердив в письмовому поясненні, покликаючись на те, що рішення про його відрядження в район проведення бойових дій було прийняте полковником ОСОБА_4 , який тимчасово виконував обов'язки начальника управління територіальної оборони управління ОК "Захід", у зв'язку з неприязним ставленням до позивача. Окрім цього, позивач вказував, що в подальшому 25.11.2016 він подав рапорт підполковнику ОСОБА_3 про надання йому відпустки за сімейними обставинами, після чого позивача викликав полковник ОСОБА_4 та сказав готуватися у відрядження (а.с.68-95).
З усних та письмових пояснень позивача в судовому засіданні встановлено, що рішення про відрядження його в район проведення бойових дій він вважав необгрунтованим, оскільки в зоні АТО він проходив військову службу впродовж трьох тижнів в 2014 році, окрім того, в нього складні сімейні обставини, в той час як інші офіцери висловлювали бажання виїхати у відрядження в район проведення антитерористичної операції. Цим і було зумовлено подання позивачем рапорту 25.11.2016 про надання відпустки.
Суд зауважує, що оскільки відпустка позивачу у встановленому порядку надана не була, відтак сам факт подання рапорту про надання відпустки не створює жодних правових наслідків та на оцінку спірних правовідносин не впливає.
Покликання позивача в адміністративному позові про те, що 28.11.2016 він був відсутній на заняттях з бойової підготовки, оскільки розпорядження КВОК "Захід" щодо участі у заняттях з бойової підготовки на 233 загальновійськовому полігоні 28.11.2016 до нього не доводилось та його не стосувалося, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. Так, в письмовому поясненні від 30.03.2017 позивач зазначив: "О 8:00 28.11.2016 на загальному шикуванні офіцерів оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", на якому я був присутній, тимчасово виконуючий обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " полковник ОСОБА_9 , довів до всіх офіцерів розпорядження командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " слідуючого змісту: офіцери, які вибувають у відрядження в зону АТО 29.11.2016, сьогодні о 08:45 28.11.2016 вибувають на 233 загальновійськовий полігон для проведення стрільб" (а.с.81).
Таким чином, суд вважає, що станом на 28.11.2016 на 8:00 позивачу було достеменно відомо, що він 25.11.2016 був включений в розподіл оперативного складу КП ОТУ "Луганськ" по центрах, групах (службах) оперативним черговим (напрямку) на заміну, та відповідно повинен був вибувати 08:45 28.11.2016 для участі в заняттях з бойової підготовки.
Відповідно до встановлених фактичних обставин справи, позивач з метою вирішення питання щодо його заміни іншим офіцером у відрядженні в районі проведення бойових дій, після шикування 28.11.2016 біля 9:00 звернувся до командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " генерал-майора ОСОБА_12 . При цьому, як зазначив позивач, в цей час автобус, який був спланований для виїзду для проведення стрільб, вибув на полігон (а.с.84). Командувач направив ОСОБА_1 до заступника командувача військ по роботі з особовим складом полковника ОСОБА_7 . Зазначене підтверджується показаннями свідка ОСОБА_7 , який пояснив, що розмова з зазначеного питання між ним та позивачем мала місце між 9 та 11 год. ранку; свідок доповів про ситуацію в сім'ї позивача (хвора дружина та троє неповнолітніх дітей) командувачу військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який погодився на заміну у відрядженні позивача іншим офіцером; про це свідок повідомив ОСОБА_1 . При цьому свідок також ствердив, що будь-якої розмови з приводу участі ОСОБА_1 в заняттях з бойової підготовки не було.
Таким чином, суд встановив, що станом на 08:45 28.11.2016 на час відправлення транспортного засобу з офіцерами, запланованими до відрядження в зону АТО, для участі в заняттях з бойової підготовки на 233 загальновійськовому полігоні рішення про заміну підполковника ОСОБА_1 на іншого офіцера у відрядженні в районі бойових дій ні безпосереднім командиром позивача, ні вищестоящим командиром не приймалося, відомості щодо такої заміни в розподіл оперативного складу КП ОТУ "Луганськ" не вносились . Будь-які інші обставини, які давали б позивачу підстави не прийняти участь в заняттях з бойової підготовки, судом не встановлені, позивач на їх наявність не вказує. Відтак суд оцінює критично та відхиляє як необгрунтовані доводи позивача про те, що розпорядження командування щодо проведення занять з бойової підготовки 28.11.2016 його не стосувалося.
Відповідно до відомості складання заліку зі знань вимог безпеки під час проведення занять з вогневої підготовки військової частини НОМЕР_1 за 28.11.2016 підполковник ОСОБА_1 не проходив інструктаж з виконання стрільб (а.с.181). Відповідно до відомостей визначення індивідуальних оцінок та обліку результатів виконання вправ навчальних стрільб від 28.11.2016 підполковник ОСОБА_1 на навчальних стрільбах відсутній (а.с.182,183).
В службовій картці ОСОБА_1 в розділі "Стягнення" наявний запис: Вид стягнення: "Догана"; За що накладено: За невиконання вимог розпорядження КВОК "Захід" щодо участі в заняттях з бойової підготовки на 233 звп 28.11.2016 та відсутність на вказаних заняттях; Коли вчинено проступок: 28.11.2016; Коли накладено стягнення: усно 02.12.2016; Ким накладено: тво начальника управління ТрО Угриновський В.С.; Коли і ким скасовано: Знято дисциплінарне стягнення "догана" 24.05.2017 ОСОБА_3 (а.с.19-25, 155-156).
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує, що загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 N 548-XIV, зі змінами та доповненнями (далі Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до ст.5 Статуту внутрішньої служби ЗСУ внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст.6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Частиною 7 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, а в роті - старшина роти.
Статтею 8 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Загальні обов'язки військовослужбовців, покладені на військовослужбовців у зв'язку з необхідністю виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, встановлені в ст.11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, до яких законом віднесено, зокрема:
свято і непорушно додержуватися Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Статтею 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Суд встановив, що наказом командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по стройовій частині) №174 від 20.10.2015 підполковника ОСОБА_3 допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою начальника відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК "Захід", наказано вважати таким, що з 20.10.2015 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с.48). Отже, на час виникнення спірних правовідносин підполковник ОСОБА_3 , який обіймав посаду начальника відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК "Захід", був безпосереднім начальником (командиром) старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління ОК "Захід" ОСОБА_1 , а позивач, відповідно, був підлеглим офіцером підполковника ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 14 Статуту внутрішньої служби ЗСУ із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно зі ст.26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до ст.30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
За змістом ст.31 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до ст.38 Статуту внутрішньої служби ЗСУ у разі коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові (начальникові), який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу.
Командир (начальник), який віддав наступний наказ, повідомляє про це командира (начальника), який віддав попередній наказ.
При цьому суд враховує, що статтею 210 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що бойова підготовка є основним елементом повсякденної діяльності військовослужбовців у мирний час. Заходи, визначені планом бойової підготовки і розкладом занять, можуть переноситися тільки командиром (начальником), який їх затвердив.
За обставинами справи, визначені командуванням ОК "Захід" заходи з проведення занять з бойової підготовки 28.11.2016, які безпосередньо стосувалися ОСОБА_1 , до початку таких занять змінені не були і підлягали виконанню позивачем.
З огляду на наведене, суд вважає, що відповідно до ст.ст.37, 38 Статуту внутрішньої служби ЗСУ позивач був зобов'язаний доповісти своєму безпосередньому командирові підполковнику ОСОБА_3 про невиконання розпорядження КВОК "Захід" щодо участі в заняттях з бойової підготовки.
Суд враховує, що позивач в судовому засіданні підтвердив, що він не повідомив підполковника ОСОБА_3 про прийняте командувачем рішення щодо його заміни у відрядженні в район проведення бойових дій, а на запитання останнього, чому він не вибув на полігон для участі в навчальних стрільбах, відповів, що був в туалеті.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 N 551-XIV, зі змінами та доповненнями (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
За змістом ст.ст.1,2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до ст.3 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна досягається шляхом, зокрема, особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету.
Відповідно до ст.6 Дисциплінарного статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Встановлені в судовому засіданні обставини справи дають підстави для висновку, що позивач не виконав розпорядження КВОК "Захід" щодо участі в заняттях з бойової підготовки 28.11.2016, при цьому правомірність такого розпорядження сумнівів у суду не викликає. Відтак, суд вважає, що позивач допустив порушення військової дисципліни внаслідок невиконання наказу (розпорядження) командира та не повідомлення про це свого безпосереднього командира.
Відповідно до ст.7 Дисциплінарного статуту ЗСУ застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Згідно зі ст.8 Дисциплінарного статуту ЗСУ командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою щодо підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою, зокрема: є) полковник (капітан 1 рангу) - владою командира полку (корабля 1 рангу).
Відповідно до ст.71 Дисциплінарного статуту ЗСУ командир полку (корабля 1 рангу), бригади, дивізії щодо підлеглих офіцерів має право:
а) робити зауваження, оголошувати догану, сувору догану;
б) попереджувати про неповну службову відповідність.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що у разі невиконання неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Усі дисциплінарні стягнення, крім позбавлення військового звання, накладені на військовослужбовців і не скасовані до дня звільнення їх у запас чи відставку, втрачають чинність з дня звільнення.
Відповідно до ст.83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Суд враховує, що відповідно до ст.84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
А згідно зі ст.86 Дисциплінарного статуту ЗСУ якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого (ст.87 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Відповідно до ст.97 Дисциплінарного статуту ЗСУ про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.
Відповідно до ст.98 Дисциплінарного статуту ЗСУ під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
З урахуванням наведених вище норм матеріального закону суд дійшов висновку, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення "догана", яке було усно оголошене підполковником ОСОБА_3 02.12.2016, накладене командиром, наділеним відповідною дисциплінарною владою, відповідає характеру та обставинам вчиненого дисциплінарного проступку (безпідставна відсутність на заняттях з бойової підготовки військовослужбовця, запланованого до відрядження в район проведення бойових дій) та його можливих наслідків (загроза життю та здоров'ю військовослужбовця, особового складу в умовах бойових дій). Та обставина, що позивач за час служби в військовій частині НОМЕР_1 характеризується виключно з позитивної сторони та має неодноразові заохочення, не виключала можливості застосування до нього оскарженого дисциплінарного стягнення. При цьому, Дисциплінарний статут ЗСУ допускає накладення дисциплінарного стягнення "догана" в усному порядку, встановивши вимогу лише щодо застосування таких дисциплінарних стягнень як пониження в посаді військовослужбовців, пониження у військових званнях, попередження про неповну службову наказом посадової особи, якій цим Статутом надано таке право (ст.100,102 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Відсутність позивача на заняттях з бойової підготовки 28.11.2016 підтверджена матеріалами справи та не заперечується самим позивачем. До часу накладення оскарженого дисциплінарного стягнення 02.12.2016 всі обставини, пов'язані з заміною підполковника ОСОБА_1 в розподілі оперативного складу КП ОТУ "Луганськ" іншим офіцером, були відомі сторонам даної адміністративної справи. Обставини щодо ситуації в родині позивача (амбулаторне лікування дружини, троє неповнолітніх дітей) були враховані при заміні позивача у відрядженні в район бойових дій на іншого офіцера, однак не впливали на участь позивача в заняттях з бойової підготовки 28.11.2016. За таких обставин у відповідача були відсутніми підстави для проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини позивача, позаяк зазначені обставини відповідачу були відомі і повністю підтверджували вину позивача у вчиненні дисциплінарного проступку. Жодні інші обставини, які мали б бути враховані при застосуванні дисциплінарного стягнення, в ході судового розгляду адміністративної справи позивачем не наведені, а судом не встановлені.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною третьою статті 2 цього Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач підполковник ОСОБА_3 при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення "догана", оголошеного усно 02.12.2016, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, обгрунтовано та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а також своєчасно. На час вирішення судом адміністративного спору дисциплінарне стягнення зняте з позивача особою, яка його застосувала. Таким чином, доводи позивача не підтверджують протиправності оскарженого дисциплінарного стягнення та не дають суду підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.94 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дорошенко Н.О.