ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
12 грудня 2017 року Справа № 813/3807/17
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Хоми О.П.,
з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,
з участю представників: позивача Скочипця А.Б., відповідача Андріїва М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брок» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Брок» (далі-ТзОВ «Брок»,позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області,відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 24.07. 2017 № 0012951414.
В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність та невідповідність нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 06.07.2017 №923/13-01-14-14. Реальність взаємовідносин між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Вессанс» спростовується належними первинними документами, які підтверджують факт здійснення фінансово-господарських відносин, вид, обсяг, якість операцій та розрахунків, що здійснювалися та підтверджують реальність на повноту відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням в деклараціях з податку на додану вартість результатів таких господарських операцій. Первинні документи долучені до матеріалів справи та були дослідженні контролюючим органом під час перевірки.Контрагент позивача- ТзОВ «Вессанс» на час здійснення таких господарських операцій був зареєстрованим платником податку на додану вартість.В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що ТзОВ «Вессанс» не малоосновних активів для проведення господарських операцій по наданню послуг. Вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів.Крім того, якщо контрагент позивача чи будь-які інші особи і допустили у своїй діяльності ті чи інші порушення, позивач не може і не повинен нести відповідальність за це. З урахуванням викладеного, вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив, з підстав викладених у письмових запереченнях. Суть заперечень полягає у тому, що ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Брок»з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ «Вессанс» за період січень 2017 року, результати якої оформлено актом від 06.07.2017 №923/13-01-14-14. Перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 146 080грн. Зазначив, що ТзОВ «Вессанс»до контролюючого органу не поданоподаткову звітність за 2016 рік, за 2017 рік подано тільки за період січень, лютий 2017 звіт про нарахування заробітної плати, податкові декларації з податку на додану вартість платником податку надіслані поштою та отримали статус «Історія подання». Операції ТзОВ «Вессанс» за період січень 2017 із ТзОВ «Брок» не містятьрозумних економічних або інших причин систематичного (протягом місяця) надання робіт та послуг. Вказав, що договір про надання послуг від 03.01.2017 №03/01/17 зі сторони ТзОВ «Вессанас» підписаний директором ОСОБА_3, однак такий станом на час підписання договору не був керівником даного підприємства. У зв'язку з наведеним перевіркою встановлено не підтвердження факту надання послг ТзОВ «Венессанс» для ТзОВ «Брок». Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач - ТзОВ «Брок», зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа за кодом ЄДРПОУ 20833498 та з 01.12.1994 перебуває на податковому обліку за №00502421.
ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Брок»з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ «Вессанс» за період січень 2017 року.
Результати перевірки оформлено актом від 06.07.2017 №923/13-01-14-14.
Як слідує з акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 146 080, 00 грн, у тому числі за січень 2017 в розмірі 146 080, 00 грн.
На підставі вказаного актаГУ ДФС у Львівській області 24.07.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення №0012951414, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість 182 600, 00 грн, у тому числі 146 080, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 520, 00 грн.
Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.
Рішенням ДФС України від 05.10.2017 № 22324/6/99-99-1101-02-25 про результати розгляду скаргиподаткове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Податковеповідомлення-рішення від 24.07.2017 №0012951414 є предметом оскарження.
В основу висновків контролюючого органу про порушення ТзОВ «Брок»вимог податкового законодавствапокладено інформаціюз інформаційних систем ГУ ДФСу Львівській області. На підставі інформації про відсутність у ТзОВ «Венессанс»основних засобів відповідач дійшов висновку про те, що контрагент позивача не міг фактично здійснювати господарські операції, передбачені умовами відповідного договору. Податкова звітність ТзОВ «Венессанс» за 2016 рік не подавалась, за 2017 рік подано тільки за період січень, лютий 2017.
Водночас контролюючим органом у акті перевірки вказується, що виписані ТзОВ «Венессанс» податкові накладні на ТзОВ «Брок» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі. Договір про надання послуг від 03.01.2017 №03/01/17, укладений між ТзОВ «Брок» та ТзОВ «Венессанс», зі сторони ТзОВ «Венессанс» підписаний директором ОСОБА_3, який перебував директором вказаного підприємства лише після 27.01.2017. У зв'язку з чим господарські операції між ТзОВ «Брок» та ТзОВ «Венессанс» фактично не відбувалися. Тому податкові та видаткові накладні не мають юридичної сили первинних документів, а формування ТзОВ «Брок» податкового кредиту на їх підставі є безпідставним.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - Податковий кодекс).
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 вказаного Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 вказаного Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до вказаного Кодексу
Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з частини 2 цієї ж статті 9 Закону№996-XIVпервинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз вказаних норм в сукупності дає підстави стверджувати, що для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.
Як зазначено по тексту постанови вище, підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення стали висновки контролюючого органу про безтоварних характер господарських операцій між ТзОВ «Брок» та ТзОВ «Венессанс».
Судом встановлено, що між ТзОВ «Венессанс» (Виконавець) та ТзОВ «Брок» (замовник) було укладено договір про надання послуг від 03.01.2017 №03/01/17.
Згідно з умовами вказаного договору,Виконавець надає послуги по виготовленню, монтажу, демонтажу, обслуговуванню рекламного зображення на рекламних конструкціях Замовника (власних чи орендованих), послуги з ремонту (відновлення, реставрації), виготовлення, демонтажу рекламних конструкцій та рекламо носіїв, інші послуги погоджені із Замовником.
На підтвердження здійснення господарських операцій ТзОВ «Брок» представлено:
- акти здачі прийняття-робіт: від 16.01.2017 №0000010, від 27.01.2017 №0000011, від 30.01.2017 №0000012, від 31.01.2017 №0000013;
- звітність щодо наявності трудових ресурсів ТзОВ «Венессанс», виплати заробітної плати;
- податкові накладні: від 16.01.2017 №10, від 27.01.2017 №11, від 30.01.2017 №12, від 31.01.2017 №13.
Виписаніна виконання договору про надання послуг від 03.01.2017 №03/01/17 накладні зареєстровано ТзОВ «Венессанс» в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.
Як вбачається зі змісту акта перевірки та не заперечується представником відповідача,ТзОВ «Брок» підтверджено факт оплати за надані послуги на загальну суму - 876 480,00 грн, в тому числі ПДВ - 146 080, 00 грн.
ТзОВ «Брок» суму податку на додану вартість в розмірі 146 080, 00 грн по придбаних послугах у ТзОВ «Венессанс» включено до складу податкового кредиту за період січень 2017.
Суд зазначає, що вказані вище господарські операції відображені позивачем у податкові звітності. Наявні у справі документи надавались позивачем до перевірки та були предметом дослідження, що не заперечується представником відповідача.
Згідно з вимогами Закону №996-XIV відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
В статті 2 Закону №996-XIV зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону №996-XIV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, під первинними документами розуміють документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійснені господарської операції. Крім того, підпис на документі може бути скріплений печаткою (п.2.5 Положення №88).
Всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом №996-XIV до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ТзОВ «Брок» та ТзОВ «Венессанс».
Судом встановлено, ТзОВ «Венессанс» надавало позивачу наступні послуги: виготовлення, монтаж, обслуговування рекламного зображення, відновлення транспортних засобів після демонтажу рекламного зображення.
Враховуючи специфіку наданих ТзОВ «Венессанс» послуг, на думку суду, необґрунтованими є твердження податкового органу щодо необхідності надання доказів на підтвердження придбання ТзОВ «Венессанс» вказаних послуг від інших суб'єктів господарювання з метою виконання договору з ТзОВ «Брок».
Водночас аналіз отриманих ТзОВ «Брок» послуг на підставі договору, від 03.01.2017 №03/01/17 свідчить, що такі відповідають основним видам діяльності ТзОВ «Венессанс», як суб'єкта господарювання.
Беручи до уваги викладене в сукупності, суд дійшов висновку про правомірність формуванняТзОВ «Брок» податкового кредиту і витрат за господарськими операціями з ТзОВ «Венессанс».
Суд також зазначає, що контрагентом позивача - ТзОВ «Венессанс» станом на час здійснення господарських операцій було належним чином виписано навиконання таких господарських операцій та зареєстрованоподаткові накладні, що не заперечується контролюючим органом.
Суд також зазначає, що перевіркою встановлено неподання контрагентомпозивачаподаткової звітності у період 2016 рік, тоді як операції з позивачем мали місце у січні 2017 року. Як свідчать матеріали справи, податкова звітність ТзОВ «Венессанс» у січні 2017 подавалась.
Щодо підписання договору від 03.01.2017 №03/01/17 не уповноваженою особою ТзОВ «Венессанс», суд зазначає, що визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.
Крім того, слід мати на увазі, що вимоги статті 9 Закону№996-XIVщодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема на його контрагентів.
Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. Контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.
Тому формальні недоліки первинних документів, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.
При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства, оскільки недотримання цивільно-правових норм не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.
Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.
Сторонами прийнято виконання Договору шляхом підписання первинних документів та скріплення таких печаткою підприємств.
Крім того, судом встановлено та заперечується сторонами, що ТзОВ «Брок» здійснило оплату за надані послуги. Як вже зазначалось, виписані на виконання договору про надання послуг №03/01/17 від 03.01.2017 податкові накладні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.Зазначене свідчить про виконання сторонами умов Договору.
Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що представленими до матеріалів справи документами навиконання договору про надання послуг від 03.01.2017 №03/01/17 позивачем підтверджено зміни активівв процесі здійснення господарської операції та реальні зміни майнового стану платника податків, учасники господарської операції станом на час здійснення такої були належним чином зареєстрованими платниками податку з податку на додану вартість, а тому певні неточності у первинних документах не можуть бути підтвердження того, що такі господарські операції фактично не відбулися.
Суд також зазначає, що сумнівність господарських операцій позивача з ТзОВ «Венессанс» обґрунтовується податковим органом виключно посиланням на інформацію, викладену в інформаційних базах даних податкового органу.
Щодо вказаних покликань відповідача суд зазначає, що інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Таким чином, бази даних ДФС не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.
Дана правова позиція підтверджується доводами, що викладені в Постановах ВАСУ від 20.09.12р. № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11: «Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності».
Оцінюючи дані факти, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням позивача, а також враховує, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що надані послуги від зазначених контрагентів були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності. Достовірних фактів, які б викликали сумнів в реальності придання таких у суду немає.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на ту обставину, що у контрагента позивача, не було основних активів для виконання договору, що на його думку свідчить про відсутність фактів надання послуг, оскільки вказані висновки не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами по справі.
Окрім того, обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентом (постачальником) є неприпустимим також з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.
Так, у своїй практиці Європейський Суд з прав людини чітко окреслив правило індивідуальної відповідальності платника податків, яке, зокрема, полягає у тому, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні в справі «Бізнес Суппорт Центр» проти Болгарії», в п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.
Тому допущені порушення податкового законодавства постачальником у ланцюгу постачання товару тягнуть негативні наслідки саме для такого постачальника та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого в ціні товару податку на додану вартість.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальника товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.
Однак у даній справі податковим органом (відповідачем) не доведено існування таких обставин щодо узгоджених протиправних дій позивача з його контрагентами, які спрямовані на безпідставне отримання податкових вигод.
Відповідно до вимог частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 24.07. 2017 № 0012951414
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржуване повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 24.07. 2017 № 0012951414, суд дійшов переконання, що таке прийняте відповідачем без урахування вимог Податкового кодексу та з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів, тому його слід визнати протиправними та скасувати.
Відповідно до частини першої статті 94 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 600, 00 грн, сплаченогоквитанцією від 20.10.2017 №180.
Керуючись ст. ст. 7-14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 24.07. 2017 № 0012951414.
Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брок» 1600 (одна тисяча шістсот грн 00 к. судових витрат.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Хома О.П.