Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
14 грудня 2017 р. № 820/5501/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шляхової О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Молчанової О.М.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Чернишук К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 року за №268/1303 про призначення суми податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000,00 грн. у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення - рішення від 21.04.2016 року за №268/1303, прийняте Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у ньому та наданих письмових поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити посилаючись на письмові заперечення, які надав до суду та додаткові пояснення до розрахунку середньо ринкової вартості авто. В обґрунтування своєї позиції, зокрема, зазначає, що на підставі даних отриманих від УДАІ ГУМВС України у Харківській області за ОСОБА_3 зареєстрований легковий автомобіль марки Мегсedеs-Вenz модель GL,(GLS) 350 СDI 4 МАТІС 2013 року випуску. Відповідно до п.п.1.1 п.1 ст. 267 ПКУ, в редакції 2016 року, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 cічня податкового (звітного) року (750*1378, що дорівнює 10033500 грн.), у той час як середньоринкова вартість автомобіля позивача склала 1084606,5 грн., що підпадає під визначення податковим законодавством об'єкту оподаткування.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником автомобіля MERCEDES-BENZ GL 350 CDI 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_1, рік випуску 2013, реєстрація 03.10.2013 р.
На підставі п.п. 54.3.3 п.54.3 ст.54, п.п. 267.6.2 п. 267.6 статті 267 Податкового кодексу України Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 року за №268/1303 про визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб в сумі 25000,0 грн.
Проте, позивач не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015 року, запроваджено транспортний податок.
Згідно зі ст.265 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
За змістом п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Відповідно до п.п.267.3.1 п.267.3 ст.267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
В свою чергу, положеннями п.267.4 ст.267 ПК України передбачено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.
Згідно з п.п.267.5.1 п.267.5 ст.267 ПК України базовим податковим (звітним) періодом є календарний рік.
Відповідно до п.п.267.6.1 п.267.6 ст.267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з п.п.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Відповідно до абз. а) п.п.267.8.1 п.267.8 ст.267 ПК України транспортний податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Суд звертає увагу, що у 2015 році чинною була редакція п.п.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України, згідно якої об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
При цьому, Законом України від 24.12.2015 № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни до ПК України, у зв'язку з чим п.п.267.2.1 п.267.1 ст.267 ПК України викладено в новій редакції.
Так, п.п. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній у 2016 році) встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Постановою КМУ №66 від 18.02.2016 р. затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів.
Згідно наданих представником відповідача пояснень, інформація на сайті Мінеконом розвитку оновлюється щорічно, таким чином розрахунок середньо ринкової вартості за 2016 р. у 2017 р. здійснено саме за формою 2017 р.
Відповідно до зазначеної форми, вартість нового транспортного засобу становить 2410237,0 грн.
Враховуючи вказане, середньоринкова вартість у 2016 р. для вказаного транспортного засобу становить 2410237,0 грн. * (50/100)=184606,50 грн.
Отже, у 2015 році об'єктом оподаткування були автомобілі, що використовувалися до 5 років і мали об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а у 2016 році - автомобілі, що використовувалися до 5 років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Враховуючи викладене, належний позивачеві автомобіль марки MERCEDES-BENZ GL 350 CDI 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_1, є об'єктом оподаткування відповідно до приписів статті 267 Податкового кодексу України.
При цьому, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII неконституційним визнано не було.
За державою (в особі органу законодавчої влади) визнається право вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, з метою встановлення правил сплати податків чи інших зборів (в тому числі і підстав для звільнення від їх сплати), а суд не наділений повноваженнями доповнювати діюче законодавче регулювання своїми рішеннями і встановлювати додаткові підстави для звільнення від сплати транспортного податку, з огляду на відсутність таких норм у податковому законі.
У своєму рішенні від 14 жовтня 2010 року, прийнятому в справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06), Європейський Суд з прав людини зазначив, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів" (п.50).
Введення нового виду податку - "транспортного податку" на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VІІІ від 28.12.2014, та встановлення чітких правил його сплати, слід вважати "законним втручанням" держави у мирне володіння майном особи та узгоджується із практикою Європейський Суд з прав людини.
Статтею 4 Податкового кодексу України встановлено основні засади податкового законодавства України.
Згідно з пп. 4.1.9 п. 4.1 цієї статті податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності. Цей принцип законодавцем закріплено в двох аспектах: перший - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; другий - податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Транспортний податок, як зазначено вище, запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, що дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності.
Крім того, при співвідношенні норми-принципу, якою є норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, та норм ст. 267 Податкового кодексу України, які є конкретними нормами (регулюють відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма - спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.
Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, в склад якого, відповідно до підпункту 265.1.2 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України входить транспортний податок.
Пунктом 10.2 цієї статті закріплено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Відповідно до статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, обмеження передбачені вказаною нормою стосуються законів чи їх окремих положень, які зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету та, відповідно, не застосовується до нових видів податків, що збільшують надходження до бюджету, яким є, зокрема, транспортний податок.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28 грудня 2014 року не вносились зміни до елементів податків, а запроваджено новий вид податку на майно - транспортний податок.
Отже, принцип стабільності передбачений підпунктом 4.1.9 пункту 4 статті 4 Податкового кодексу України застосовується у разі внесення змін до елементів податків та зборів, а не при встановлені нових податків.
Перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VІІІ, яким внесені зміни до Податкового кодексу України щодо порядку справляння транспортного податку, визначено особливості прийняття органами місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків, зокрема, транспортного податку. Пунктом 4 Прикінцевих положень зазначеного Закону, окрім іншого, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині транспортного податку). Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, визначені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
При цьому, положеннями підпункту 12.3.5. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Відповідно до пункту 7.3. статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються ним Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що при вирішенні питання про співвідношення цих норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з Податковим кодексом України, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області податкового повідомлення - рішення від 21.04.2016 року за №268/1303.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законодавством підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суд приходить до висновку Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2017 року.
Суддя Шляхова О.М.