12 грудня 2017 рокум. Ужгород№ 807/180/17
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С. І.
при секретарі судового засідання Кречко Л.В.
за участю представників
позивач: ОСОБА_1, адвокат Лучинець О.В.
відповідача: Радь О.І. (довіреність від 24.04.2017 року № 3)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення, -
У відповідності до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 грудня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови. Постанова в повному обсязі складена 18 грудня 2017 року.
ОСОБА_1, громадянин Сирії (далі - позивач), звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДМС в Закарпатській області), яким просить визнати неправомірним та скасувати рішення ГУ ДМС в Закарпатській області від 22.02.2017 року № 3 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач 22.02.2017 року позивач повторно звернувся до ГУ ДМС в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ситуації в країні походження позивача Сирії, не тільки не покращилася, але погіршилася і останній не бажає повертатися га батьківщину через війну і переслідування, яких може там зазнати. Не зважаючи на безліч інформації у відкритих джерелах щодо загальної та гуманітарної ситуації у Сирії, а також оновленої позиції УВКБ ООН щодо повернення сирійських громадян до Сирії, згідно якої УВКБ ООН рекомендує утриматися від вислання сирійців до країни походження, ГУ ДМС в Закарпатській області приймає рішення про відмову у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мотивуючи тим, що згідно ч.6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки ОСОБА_1 вже було відмовлено раніше у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися, про що було зазначено у Повідомленні № 3. Позивач вважає рішення ГУ ДМС в Закарпатській області про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, просить скасувати його та зобов'язати ГУ ДМС в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просять задовольнити заявлений адміністративний позов.
Відповідач надав суду заперечення проти позову (лист представника ГУ ДМС в Закарпатській області Радь О.І. від 06.03.2017 року (що діє на підставі довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи), яким просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на ту обставину, що позивач, у своїй заяві від 22.02.2017 року зазначає, що причиною виїзду з країни походження є те, що в Сирії йде війна, повернутися туди він не може. поряд з цим зазначає, що відповідно до законодавства Сирії, ті хто відбував покарання за злочини в іншій країні, повинні частину відбутого строку відсидіти у в'язниці Сирії, оскільки вважається, що вони зіпсували репутацію країни, тобто позивача можуть відправити ще до в'язниці, через те, що відсидів певний строк в Україні. Крім того, позивач вже звертався до Головного управління ДМС України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з тих підстав, що в країні походження позивача - Сирії триває війна, та те, що його можуть примусового призвати на військову службу. Крім того, зазначив, що відповідно до законодавства Сирії, його можуть відправити до в'язниці, оскільки відбув покарання у іншій країні. 16.01.2015 року ГУ ДМС України в м. Києві направлено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1, який підтримано Державною міграційною службою України рішенням від 25.03.2015 року № 232-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Звертає увагу на те, що позивач зазначив одні й ті самі причини, за яких просить надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та у відповідності до приписів ч.6 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить суд відмовити в його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно преамбули Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон 3671) - цей Закон визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону 3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені ст.6 Закону 3671, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до ч.4 ст.8 Закону 3671, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 26.09.2014 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, мотивуючи заяву тим, що не хоче повертатися до країни походження - Сирії, оскільки наразі там триває війна, та йому небезпечно повертатися туди. Також, наголосив на тому, що він не служив в армії та його можуть примусово призвати на службу. Крім того, відповідно до законодавства Сирії, ті, хто відбував покарання за злочин в іншій країні, повинні частину відбутого строку відсидіти також у Сирії, оскільки вважається, що вони зіпсували репутацію країни, тобто, його можуть ще і відправити до в'язниці через те, що він відсидів певний строк в Україні за злочин, якого не скоював (заява-анкета від 26.09.2014 року № 163).
За результатами розгляду вказаної заяви позивача, 16.01.2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві направлено до Державної міграційної служби України висновок про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1.
Рішенням Державної міграційної служби України від 25.03.2015 року № 232-15, відповідно до статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами розгляду особової справи № 2014 KYIV 0163 ОСОБА_1, громадянина Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1, надісланої до Державної міграційної служби України Головним управлінням ДМС у м. Київі для прийняття остаточного рішення, на основі всебічного вивчення матеріалів особової справи, Державною міграційною службою України прийнято рішення, яким підтримано висновок Головного управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.08.2015 року (справа № 826/7276/15, головуючий - суддя Кротюк О.В.) в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, яким просив визнати неправомірним та скасувати рішення від 25.03.2015 року № 232-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву про визнання особою біженцем або такою, що потребує додаткового захисту - відмовлено.
В той же час, 22.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС у Закарпатській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мотивуючи свої побоювання повернення до Сирії обумовлені наявністю війни, можливістю примусового призову на військову службу, можливістю бути ув'язненим за псування репутації своєї країни походження (оскільки позивач відбував покарання в України за вчинене ним кримінальне діяння) в зв'язку з цим життя позивача буде в Сирії в небезпеці.
Наказом начальника ГУ ДМС в Закарпатській області від 22 лютого 2017 року, у відповідності до статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1, як особі, якій раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Разом з тим, відповідно до ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
З наведеного вбачається, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю відповідних підстав, у тому випадку, якщо не змінились умови. Таким чином, якщо визначені умови змінились, у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відсутні підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За матеріалами справи судом встановлено, що наказом від 22.02.2017 року № 15 ГУ ДМС у Закарпатській області відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що відсутні умови, передбачені п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, оскільки, у своїй повторній заяві про надання статусу біженця в Україні від 22.02.2017 року позивачем не наведено обставин, які б свідчили про зміну/появу умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", необхідних для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи те, що відносно позивача попередньо приймалося рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідача були підстави для прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви для вирішення питання про визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем доведено правомірність оскарженого рішення та, за наведених обставин, позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать матеріалам справи та вимогам законодавства та в їх задоволенні слід відмовити.
Згідно ч. 2 ст. 94 КАС України, в зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат відповідача, судові витрати по справі не стягуються.
Керуючись ст. ст. 2, 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення - відмовити.
2. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд в порядку та строки, встановлені ст.186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання її копії (копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції).
Суддя С.І. Рейті