13 грудня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2041/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Слободянюк Н.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Дубінчина О.М.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Касумова О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, треті особи: ОСОБА_5, Фермерське господарство "Каплевського" про визнання протиправною та скасування відмови у наданні дозволу, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: ОСОБА_5, про:
- визнання відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 га (умовних кадастрових гектарів) для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, викладеної у листі від 11 травня 2017 року за № 5393/6-17, протиправною та її скасування;
- зобов'язання надати дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у розмірі 5,68 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з метою отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 га (умовних кадастрових гектарів) для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за рахунок землі, яка перебуває у користуванні фермерського господарства «Каплевського», вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з відповідним клопотанням. Однак, відповідач листом від 11 травня 2017 року № 5393/6-17 її клопотання залишив без задоволення з тієї підстави, що вказана земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні громадянина ОСОБА_5, тоді як відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать на праві власності або оренди фермерському господарству або на праві приватної власності громадянам-членам фермерського господарства. Позивач вказану відмову вважає протиправною з огляду на те, що відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» вона, як член фермерського господарства «Каплевського», має право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена фермерського господарства із раніше наданої у користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства /а.с. 5-8/.
У письмових запереченнях проти позову відповідач посилався на норму частини 1 статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» та ту обставину, що земельна ділянка, щодо якої відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, надана у постійне користування не фермерському господарству «Каплевського» /членом якого є позивач/, а громадянину ОСОБА_5, що виключає право позивача як члена фермерського господарства на безоплатне отримання цієї земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) на підставі частини 2 статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» /а.с. 32-35/.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини та норми, викладені у позовній заяві, а представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову.
05 грудня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Фермерське господарство "Каплевського".
Від третіх осіб до суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності /а.с. 25, 58/.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що розпорядженням Голови Полтавської районної державної адміністрації від 08 квітня 1996 року затверджено проект відводу землі площею 38,5 га ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства /а.с. 63/.
04 червня 1996 року проведено державну реєстрацію фермерського господарства «Каплевського», засновником якого є ОСОБА_5 /а.с. 15, 62/.
11 червня 1996 року ОСОБА_5 надано у постійне користування земельну ділянку площею 38,5 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102 /а.с. 14/.
11 червня 1996 року ОСОБА_5 виданий наказ № 2 про прийняття до земель фермерського господарства «Каплевського» земельної ділянки, наданої йому у постійне користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2/а.с. 59/.
Розпорядженнями Голови Полтавської районної державної адміністрації від 10.12.1999 № 696 та від 09.06.2000 № 284 визначено розмір земельної частки (паю) - 5,68 кадастрових гектарів /а.с. 28, 29/.
Членами ФГ «Каплевського» серед інших є ОСОБА_3 /а.с. 15/.
07 березня 2017 року члени ФГ «Каплевського» надали згоду ОСОБА_3 на виділення земельної частки (паю) у розмірі 5,68 га для ведення фермерського господарства із земель, які перебувають у користуванні ФГ «Каплевського» /а.с. 27/.
За заявою від 07 березня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А.В., фермерське господарство «Каплевського» в особі засновника - громадянина ОСОБА_5, дало згоду на виділення земельної ділянки у розмірі середньої частки (паю) із земель, які належать ФГ «Каплевського», - ОСОБА_3 /а.с. 30/.
ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням від 13 квітня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
До вказаного клопотання ОСОБА_3 додано наступні документи :
1) копію паспорту;
2) копію ідентифікаційного коду;
3) нотаріально засвідчене погодження на вилучення земельної ділянки у землекористувача,
4)копію свідоцтва про державну реєстрацію землекористувача ФГ "Каплевського",
5) копію статуту ФГ "Каплевського",
6) графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки,
7) копію Державного акта на право постійного користування землею,
8) копії розпорядження голови Полтавської РДА від 10 грудня 1999 року № 696 та від 09 червня 2000 року № 284,
9) копії довіреності, паспорту та ідентифікаційного коду представника /а.с. 36/.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 11 травня 2017 року № 5393/6-17 ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області із посиланням на те, що запланована ОСОБА_3 до відведення земельна ділянка перебуває у користуванні гр. ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, зареєстрованого 11 червня 1996 року за № 102 /а.с. 38/.
Позивач не погодився з рішенням Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформленим листом від 11 травня 2017 року № 5393/6-17 і оскаржив його до суду.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформленому листом від 11 травня 2017 року № 5393/6-17, на відповідність вказаним критеріям, суд виходив з наступного.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Питання набуття права власності чи користування на земельні ділянки державної або комунальної власності урегульовано Земельним кодексом України.
Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Частиною 2 статті 13 цього Закону визначено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Таким чином, позивач, як член фермерського господарства, має право на безоплатне одержання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування /частина 2 статті 116 ЗК України/.
Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.
Частиною 6 статті 118 цього ж Кодексу встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку /частина 7 статті 118 ЗК України/.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Натомість рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладене у листі від 11.05.2017 №5393/6-17, не містить підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Як встановлено судом, відповідач відмовив позивачу у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 га для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з тієї підстави, що бажана земельна ділянка надана у постійне користування не фермерському господарству «Каплевського», а громадянину ОСОБА_5, а відтак не належить до земель фермерського господарства.
Суд також бере до уваги, що вказаний мотив відмови відповідача є хибним з огляду на те, що частина 1 статті 12 Закону України «Про фермерське господарство», на яку посилався відповідач при обґрунтуванні мотиву відмови у наданні дозволу, не містить вичерпного переліку земель, з яких може складатися фермерське господарство.
До того ж статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що складу майна фермерського господарства може входити право користування землею.
Земельна ділянка, надана ОСОБА_5 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 11 червня 1996 року, прийнята у цей же день до земель фермерського господарства «Каплевського» згідно наказу № 2.
Приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А.В. посвідчено згоду фермерського господарства «Каплевського» в особі єдиного засновника - громадянина ОСОБА_5 на виділення земельної ділянки у розмірі середньої частки (паю) - ОСОБА_3.
Заява про надання згоди на виділення земельної ділянки надавалася позивачем, на виконання вимоги частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте, не була взята до уваги відповідачем.
Отже, відмова відповідача, оформлена листом від 11 травня 2017 року № 5393/6-17, не ґрунтується на вимогах закону, а відтак суд доходить висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 га для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Позивачем у прохальній частині позову обрано такий спосіб захисту свого порушеного права як зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 га для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належить до повноважень відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, та є його дискреційними повноваженнями.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у контролі легальності, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зазначена правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14.
Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять..
Таким чином, з метою відновлення порушеного права позивача та необґрунтованості підстав відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 5,68 га для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1280,00 грн і суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у сумі 640 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, треті особи: ОСОБА_5, Фермерське господарство "Каплевського" про визнання протиправною та скасування відмови у наданні дозволу, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлене листом від 11 травня 2017 року № 5393/6-17, про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,68 га для ведення фермерського господарства на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (ідентифікаційний код 39767930) повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 13 квітня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2017 року.
Суддя Н.І. Слободянюк