30 листопада 2017 року м.Київ № 810/1904/17
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Київській області
про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного Управління національної поліції в Київській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Головного Управління національної поліції в Київській області від 30.01.2017 № 140 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області» про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області капітана поліції ОСОБА_1;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління національної поліції в Київській області від 14.04.2017 № 292 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції з 18.04.2017 капітана поліції ОСОБА_1, старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області за підпунктом 6 пункту 1 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) статті 77 Закону України про «Про Національну поліцію»;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.04.2017 наказом Головного управління Національної поліції у Київській області від 14.04.2017 № 292 о/с "По особовому складу" його було звільнено зі служби в поліції за підпунктом 6 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Позивач зазначив, що підставою для прийняття зазначеного наказу став наказ Головного управління Національної поліції у Київській області від 30.01.2017 № 140 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області».
Позивач пояснив, що цим наказом його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з поліції за порушення службової дисципліни, статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, а саме: порушення вимог підпункту 10.1. пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12 Правил дорожнього руху України, пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377), підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», які виявилися у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, у якій тілесні ушкодження отримали цивільні особи, ненаданні домедичної допомоги водієві автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_3, неповідомленні про факт скоєння ДТП найближчого органу поліції, незабезпеченні охорони місця події та залишення місця події, проявленні нещирості під час проведення службового розслідування.
Із вказаними наказами позивач категорично не погоджується, та вважає, що вони були прийняті без законних на те підстав та всупереч вимогам законодавства України.
Зокрема, позивач вказує, що підставою для видачі наказу ГУНП у Київській області від 30.01.2017 № 140 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області» став Висновок службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю окремих працівників Білоцерківського ВП.
Зазначений висновок на думку позивача є безпідставним та таким, що прийнятий з порушенням вимог Дисциплінарного статуту ОВС України, зокрема статей 12 та 14, оскільки вказані у висновку підстави для звільнення не відповідають дійсним обставинам справи, а склад дисциплінарного проступку у його діях відсутній.
Так, позивач стверджує, що в результаті ДТП він отримав тілесні ушкодження та перебував у шоковому стані, а тому не міг в повній мірі керувати своїми діями та приймати правильні рішення.
Разом з цим, про факт ДТП за його участю він одразу повідомив безпосереднього начальника, надав письмові пояснення у найближчому відділі поліції та перебував на місці події до закінчення надання потерпілим кваліфікованої допомоги екстреними службами.
У зв'язку з цим, позивач стверджує, що вимоги пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» ним порушено не було, оскільки вказані норми не містять положень, яким саме способом працівники поліції повинні повідомити найближчий орган поліції та в який термін.
Зауважив, що висновки відповідача про порушення ним Правил дорожнього руху є також незаконними та передчасними, оскільки таке порушення можливо встановити лише за результатом проведення розслідування кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України.
Крім того, позивач звертав увагу суду, що в порушення приписів частини 2 статті 16 Дисциплінарного статуту ОВС відповідач не дочекавшись завершення кримінального провадження дійшов необґрунтованого висновку про порушення ним ПДР.
Разом з цим, відповідачем всупереч вимог статті 14 Дисциплінарного статуту ОВС не було прийнято до уваги його позитивні характеристики та відсутність у нього дисциплінарних стягнень, а обраний вид дисциплінарної відповідальності, у будь-якому випадку, є не співмірним із вказаними висновку порушеннями.
За наведених обставин, позивач стверджує, наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, з огляду на протиправність висновків службового розслідування та наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач вважає, що наказ про звільнення його зі служби в поліції є також протиправним та підлягає скасуванню.
Позивач також зауважив, що реалізацію наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення відповідачем було проведено без дотримання вимог статті 18 Дисциплінарного статуту під час його перебування лікарняному.
З огляду на зазначене, позивач просив суд визнати та скасувати накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення, поновити на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Під час судового розгляду справи позивач та його представник надали пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові. Разом з цим, додатково пояснили суду, що робоча гальмова система, транспортного засобу, яким керував позивач перебувала у технічно несправному стані із-за пошкодження фрикційної накладки внутрішньої гальмівної колодки лівого переднього колеса. Висновком експерта 46А від 17.04.2017 встановлено, що така несправність носить скритий експлуатаційний характер та могла виникнути під час руху автомобіля безпосередньо перед ДТП. Експертом вказано, що виникнення даної несправності могло статися раптово, виявити її у водія не було можливості.
Крім того, висновком експерта за результатом проведення авто-технічної експертизи № 3833/17-26 від 27.07.2017 було встановлено, що ОСОБА_1 перебував в аварійній ситуації, а тому його дії вимогами ПДР України не регламентуються, а залежать від психофізіологічних якостей водія. Експертом також вказано, що вирішити питання про те, чи були дії водія ОСОБА_1 у причинному зв'язку з виникненням ДТП вирішити експертним шляхом не представляється можливим.
Позивач та його представник у судовому засіданні наголошували, що в результаті ДТП позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, перебував у шоковому стані та періодично втрачав свідомість, а тому не мав реальної можливості надавати домедичну допомогу іншим потерпілим у наслідок ДТП особам, оскільки сам потребував медичної допомоги.
Звертали увагу, що позивач та його колеги досить тривалий час перебували на місці події, зокрема, до від'їзду карети швидкої допомоги із потерпілим водієм іншого транспортного засобу, та відновлення руху працівниками ДСНС. Водночас, оскільки позивач та слідчий Ящук В.О. також потребували медичної допомоги, вони вимушені були покинути місце пригоди не дочекавшись співробітників патрульної поліції для оформлення факту ДТП. При цьому, позивач мав намір повернутись на місце події та у подальшому самостійно звернувся до найближчого відділу поліції та прокуратури з поясненнями по факту ДТП.
За наведених обставин позивач та його представник наголошували, що позивача було безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з органів поліції. У свою чергу, зазначили, що незаконне звільнення є підставою для поновлення порушених прав, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач адміністративного позову не визнав та надав суду письмові заперечення.
В обґрунтування доводів заперечень зазначив обставини аналогічні викладеним у висновку службового розслідування затвердженого Начальником ГУНП у Київській області від 30.11.2017 та зауважив, що факт дисциплінарного проступку позивача є підтвердженим. Наголошував, що Головне управління діяло в межах та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, а тому підстав для скасування оскаржуваних наказів та задоволення позовних вимог - не має. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Разом з цим, під час судового розгляду справи представник відповідача пояснив суду, що факт вини позивача було встановлено комісією за результатом проведення службового розслідування, а застосована до ОСОБА_1 міра відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції була визначена керівником. Крім того, представник відповідача пояснив суду, що комісія дійшла висновку про те, що саме позивач зобов'язаний був надати домедичну допомогу потерпілим цивільним особам, у зв'язку з тим, що відповідно до первинної інформації, яка надійшла під час повідомлення про ДТП, транспортний засіб позивача зник з місця події. При цьому, звідки надійшла ця інформація представник відповідача пояснити суду не зміг.
У судове засідання, призначене на 30.11.2017, особи, які беруть участь у справі не з'явились та явку уповноважених представників до суду не забезпечили.
Водночас, до початку судового засідання від позивача до суду надійшла заява про здійснення судового розгляду справи без його участі в порядку письмового провадження.
Судом також встановлено, що відповідач у запереченнях на адміністративний позов від 30.11.2017, крім іншого, просив суд розглянути справу без участі представника Головного управління національної поліції у Київській області.
З огляду на зазначене та керуючись приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1, з 28 жовтня 2010 року проходив службу в органах МВС України в Київській області.
07.11.2015 відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с "По особовому складу" позивач був прийнятий на службу в Національну поліцію України на посаду старшого слідчого з присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання капітан поліції.
21.01.2017 до Головного управління з УВБ в Київській області ДВБ НП надійшла інформація про те, що у всесвітній мережі «Інтернет» виявлено публікацію про те, що 20.01.2017 на автомобільній дорозі «Городище-Рівне-Старокостянтинів», сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів марки «Mitsubishi Pajero Wagon», д.н.з ОСОБА_19 та «DAEWOO LANOS» д.н.з. НОМЕР_2, у результаті якої водій останнього автомобіля отримав тілесні ушкодження, а водій автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon» - старший слідчий слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції ГУ Національної поліції у Київській області капітан поліції ОСОБА_1 спільно із пасажирами свого автомобіля зник з місця пригоди.
Наказом Головного управління Національної поліції від 23.01.2017 № 94 з даного приводу було призначене службове розслідування за фактом інформації про дорожньо-транспортну пригоду за участю капітана поліції ОСОБА_1, яка мала місце 20.01.2017 на території Хмельницької області.
Як вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи висновку від 17.05.2017 у ході проведення службового розслідування було встановлено, 18.01.2017 Головним управлінням видано наказ № 82 про відрядження з 20.01.2017 по 21.01.2017 до м. Шепетівка Хмельницької області без вогнепальної зброї, окремих працівників відділу поліції, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, оперуповноважених сектора кримінальної поліції: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 на службових автомобілях «ВАЗ 2109», д.н.з. 1219 (на синьому фоні) під керуванням ОСОБА_8, та власних автомобілях «Mitsubishi Pajero Wagon», д.н.з ОСОБА_19 під керуванням ОСОБА_1, та «Shkoda Octavia», д.н.з. ОСОБА_20 під керуванням ОСОБА_15
Зазначені працівники поліції прибули до м. Шепетівка Хмельницької області з метою проведення обшуків 20.01.2017 близько 07.00.
20.01.2017 о 13.06 до чергової частини ГУНП в Хмельницькій області надійшло повідомлення про те, що на автомобільній дорозі «Городище-Рівне-Староконстянтинів» у напрямку м. Хмельницький, поблизу Ізяславського перехрестя, сталася дорожньо - транспортна пригода далі за участі автомобіля НОМЕР_3 та автомобіля НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_16 Внаслідок ДТП ОСОБА_16 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому правого колінного суглобу, перелому ребер з правої сторони, ЗЧМТ. Пасажирка автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon» ОСОБА_17, яка перебувала на передньому пасажирському сидінні, отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому верхньої третьової ліктьової кістки.
Невстановлений водій та пасажири автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon» зникли з місця події без надання медичної допомоги учасникам ДТП.
Вказане повідомлення зареєстровано до ЖЄО Шепетівського ВПГУНП в Хмельницькій області за № 516 від 20.01.2017.
Того ж дня, відомості за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, слідчим відділом Шепетівського ВП ГУНП в Хмельницькій області внесено до ЄРДР за № 12017240270000096 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
У ході службового розслідування на підставі пояснень відряджених працівників поліції було встановлено, що з метою проведення обшуків працівники поліції ОСОБА_5 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, а також свідок ОСОБА_17 виїхали за межі м. Шепетівка на автомобілі «Mitsubishi Pajero Wagon», д.н.з ОСОБА_19 під керуванням ОСОБА_1
Під час руху на одному з поворотів автомобіль стало заносити, він став некерованим. В цей час із-за повороту в зустрічному напрямку рухався автомобіль «DAEWOO» з яким відбулось зіткнення. Одразу після зіткнення ОСОБА_5 намагався надати допомогу потерпілій цивільній особі - ОСОБА_17, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 намагались надати допомогу потерпілому водію автомобіля НОМЕР_5. У подальшому на місце ДТП приїхали працівники ДСНС та швидка допомога. Після того, як потерпілого водія забрала швидка, ОСОБА_5 повідомив свого безпосереднього начальника про ДТП. Надалі працівники Білоцерківського ВП поїхали в сторону м. Біла Церква на автомобілі «Shkoda Octavia».
По дорозі до м. Біла Церква, біля м. Козятин, ОСОБА_1 зустрів свого батька та разом з ним поїхав до м.Шепетівка. Оскільки на місці ДТП автомобілі та їх уламки вже були відсутні ОСОБА_1 разом з батьком поїхали до Шепетівського ВП для того щоб повідомити про ДТП. 21.01.2017 ОСОБА_1 самостійно поїхав до Шепетівсього ВП та прокуратури м.Шепетівка та повідомив обставини ДТП учасником якої він став.
Як вбачається з висновку службового розлідування громадянка ОСОБА_17 пояснила, що після ДТП її забрав чоловік, в цей час на місці ДТП вже перебували працівники ДСНС та швидкої медичної допомоги. Працівники Білоцерківського ВП також знаходились в цей час на місці ДТП, зокрема, деякі з них біля автомобіля НОМЕР_5.
Інші свідки ДТП пояснили, що потерпілий водій автомобіля НОМЕР_5 був зажатий всередині автомобіля, біля його автомобіля та у салоні автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon», д.н.з ОСОБА_19 нікого не було.
У свою чергу, у висновку також вказано про те, що працівники Білоцерківського ВП надали фотознімок (який також наявний в матеріалах даної справи) із місця ДТП, на якому зображено пошкоджені автомобілі «DAEWOO LANOS» та «Mitsubishi Pajero Wagon», а також автомобіль швидкої медичної допомоги, який прибув на виклик. Біля автомобіля «DAEWOO LANOS» знаходились медичні працівники та працівники ДСНС. В цей час біля автомобіля «Mitsubishi Pajero Wagon» знаходились ОСОБА_5, а на велилій відстані від вказаного транспортного засобу стояли ОСОБА_14 та ОСОБА_13
Разом з цим, комісією також з'ясовано, що 23.01.2017 о 13.30 ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківської МЛ № 2 за медичною допомогою у зв'язку із отриманням тілесних ушкоджень 20.01.2017 під час ДТП. Після проведення медичного огляду ОСОБА_1 встановлено діагноз: ЗЧМТ, СГМ, забою м'яких частин поперекового відділу хребта.
За результатом проведення службового розслідування, зокрема на підставі зазначених вище обставин, комісія дійшла висновку про свідоме порушення ОСОБА_1 вимог ПДР України, а саме підпункту 10.1 пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12, що призвело до тяжких наслідків.
Крім того, комісія також дійшла висновку, що окремі працівники Білоцерківського ВП, в тому числі і ОСОБА_1, будучи поліцейськими на яких покладені певні обов'язки, свідомо, після скоєння ДТП, перебуваючи на місці події домедичну допомогу водієві автомобіля «DAEWOO LANOS» не надали, про скоєння ДТП найближчий орган поліції не повідомили, охорону місця події не забезпечили, а навпаки усвідомлюючи тяжкі наслідки з місця події зникли.
Таким чином, після проведення службової перевірки було зроблено висновок, зокрема, що за вказані порушення капітан поліції ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів поліції.
30.01.2017 Головним управлінням Національної поліції у Київській області прийнято наказ № 140 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області». У пункті 1 цього Наказу, зазначено: за порушення службової дисципліни, статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС України в частині дотримання законодавства, а саме: вимог підпункту 10.1. пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12 Правил дорожнього руху України, пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377), підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», які виявилися у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, у якій тілесні ушкодження отримали цивільні особи, ненаданні домедичної допомоги водієві автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_3, неповідомленні про факт скоєння ДТП найближчого органу поліції, незабезпеченні охорони місця події та залишення місця події, проявленні нещирості під час проведення службового розслідування капітана поліції ОСОБА_1 звільнити з органів поліції.
18.04.2017 на підставі наказу ГУНП в Київській області від 30.01.2017 № 140 Головним управлінням Національної поліції у Київській області прийнято наказ № 292 о/с «По особовому складу». Зі змісту цього наказу вбачається, що відповідно до Закону України «Про національну поліцію» вирішено звільнити зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) пункту 1 статті 77 капітана поліції ОСОБА_1 (0055115), старшого слідчого слідчого відділення відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції.
Не погоджуючись такими висновками комісії та вважаючи вказані накази такими, що порушують його законні права та інтереси, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VІІІ), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.
У частині 1 статті 60 вказаного Закону № 580-VІІІ зазначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів частини 1 статті 17 цього Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Положеннями пункту 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VІІІ визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Судом встановлено, що позивач був прийнятий на службу в Національну поліцію України на посаду старшого слідчого з присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання капітан поліції 07.11.2015.
Водночас, наказом від 18.04.2017 № 292 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VІІІ у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення (у вигляді звільнення зі служби), накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту.
Як вже зазначалось, підставою для прийняття вказаного наказу, який оскаржується позивачем, слугував наказ Головного управлінням Національної поліції у Київській області № 140 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області» від 30.01.2017, який, у свою чергу приймався на підставі висновку службового розсідування від 30.01.2017 за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю окремих працівників Білоцерківського ВП.
Так, судом було встановлено, що за результатом проведення службового розслідування комісія дійшла висновку про наявність у діях капітана поліції ОСОБА_1, які виявилися:
- у вчиненні ДТП внаслідок якої цивільні особи отримали тілесні ушкодження,
- ненаданні домедичної допомоги водієві автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_3,
- неповідомленні про факт скоєння ДТП найближчого органу поліції,
- незабезпеченні охорони місця події та залишення місця події,
- проявленні нещирості під час проведення службового розслідування, порушення статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС України статті в частині дотримання законодавства, а саме: вимог підпункту 10.1. пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12 Правил дорожнього руху України, пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377), підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію»
Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення позивача зі служби в поліції за вказаних обставин, суд зазначає про таке.
Відповідно до вимог статті 18 Закону № 580-VІІІ (пункти 1, 2, 3, 4 частини 1) поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я.
Частиною 2 цієї норми встановлено, що поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Приписами пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої Наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377 (далі - Інструкція № 1377) визначено, що посадова особа органу поліції в разі перебування поза межами органу, в якому вона призначена, на території України в разі звернення до неї громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких зобов'язана вжити заходів щодо запобігання правопорушенням і їх припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події і повідомити про це найближчий орган поліції.
Посадова особа органу поліції при виявленні чи отриманні інформації про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію негайно повідомляє про це чергову частину органу поліції.
Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції № 1377 джерелом інформації про вчинені кримінальні правопорушення та інші події є:
1) повідомлення осіб, які надходять до органу поліції або особи, уповноваженої здійснювати досудове розслідування (далі - слідчий);
2) самостійно виявлені слідчим або іншою посадовою особою органу поліції з будь-якого джерела обставини кримінальних правопорушень;
3) повідомлення осіб, які затримали підозрювану особу на місці вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, судом встановлено, що в даному випадку позивач був учасником ДТП, по факту якої до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
У свою чергу, суд звертає увагу, що згідно з приписами Кримінально-процесуального кодексу України (стаття 7) зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, диспозитивність та інше.
Принцип дизпозитивності передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 26 КПК України).
Згідно з приписами статті 9 вказаного нормативно-правового акту при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, та враховуючи, що позивач був учасником ДТП та є стороною кримінального провадження, суд дійшов висновку, що норми пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії № 1377, підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» не можуть бути застосовані до позивача, з огляду на таке. Приписами вказаних норм передбачено відповідні обов'язки поліцейського, зокрема, вжити заходів щодо запобігання правопорушенням і їх припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події і повідомити про це найближчий орган поліції, лише у разі виявлення чи отримання інформації про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію, що загрожує особистій чи публічній безпеці, а не коли відповідна особа є учасником такої події.
Крім того, застосовання вказаних норм за встановлених обставин є порушенням загальних засад кримінального провадження.
При цьому, суд також звертає увагу, що комісією під час проведення службового розслідування безпідставно не було враховано тих обставин, що під час ДТП позивач також отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості (що спричинили тривалий розлад його здоров'я), та разом із іншими потерпілими внаслідок ДТП особами потребував медичної допомоги, а тому не мав реальної можливості надавати домедичну допомогу іншим потерпілим осмобам, зокрема, водієві автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_3 Факт отримання позивачем тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості внаслідок ДТП підтверджується висновком екстра № 474 від 27.09.2017. Крім того, факт відсутності реальної можливості ОСОБА_1 надавати домедичну допомогу іншим потерпілим внаслідок ДТП осмобам, було підтверджено свідками (які підписали присягу свідка та були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання) під час допиту у судовому засіданні 14.11.2017.
Разом з цим, судом встановлено, що безпідставно не було враховано комісією і тієї обставини, що позивач при першій можливості, а саме наступного дня після того, як сталася дорожньо - транспортна пригода повідомив про факт скоєння ДТП найближчий орган поліції та прокуратуру м.Шепетівка.
Що стосується висновку комісії про незабезпечення позивачем охорони місця події та залишення місця події, то, судом встановлено, що такий висновок не містить належного обґрунтування та спростовується наявними у справі доказами, а саме:
- наявними у висновку службового розслідування письмовими поясненнями учасників та свідків ДТП, зокрема: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_17,
- фотознімками з місця ДТП, на яких зображено пошкоджені автомобілі «DAEWOO LANOS» та «Mitsubishi Pajero Wagon», автомобіль швидкої медичної допомоги, медичні працівники та працівники ДСНС, а також поліцейські Білоцерківського ВП;
- поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_18 та ОСОБА_7, що були надані суду під час розгляду даної справи, а саме у судовому засіданні 14.11.2015.
При цьому жодних доводів та доказів на підтвердження обґрунтованості викладних у висновку службового розслідування висновків щодо порушення позивачем вимог пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії № 1377, підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», а також спростування доводів доводів позивача відповідач, як суб'єкт владних повноважень суду не надав.
Отже, судом встановлено, що висновки службового розлідування від 30.01.2015 в частині ненадання ОСОБА_1 домедичної допомоги водієві автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_3, неповідомленні про факт скоєння ДТП найближчого органу поліції, а також незабезпечення позивачем охорони місця події та залишення місця події, є необгрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства.
Крім того, судом також встановлено, що висновки службового розлідування від 15.01.2017 в частині порушення позивачем вимог підпункту 10.1. пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12 Правил дорожнього руху України є передчасними, такими що не відповідають вимогам законодавства та повністю спростовуються наявними у справі доказами.
Так, зокрема, висновком експерта за результатом проведення авто технічної експертизи № 3833/17-26 від 27.07.2017 було встановлено, що ОСОБА_1 перебував в аварійній ситуації, а тому його дії вимогами ПДР України не регламентуються, а залежать від психофізіологічних якостей водія. Експертом також вказано, що вирішити питання про те, чи були дії водія ОСОБА_1 у причинному зв'язку з виникненням ДТП вирішити експертним шляхом не представляється можливим.
Крім того, позивач та свідки ОСОБА_5та ОСОБА_7 під час судового розгляду справи пояснили суду, що за декілька хвилин до ДТП автомобіль «Mitsubishi Pajero Wagon» стало заносити та він став некерованим, а тому правил Правил дорожнього руху України позивач умисно не порушував, оскільки він та його пасажири перебували у аварійній ситуації.
Разом з цим, суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту».
Відповідно до приписів статті 62 Конституції України державою гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини передбачена також статтею 17 Кримінально-процесуального кодексу України.
У свою чергу, під час розгляду справи судом з'ясовано, що вина позивача у вчиненні ДТП внаслідок якої цивільні особи отримали тілесні ушкодження не встановлено у передбаченому законодавством порядку.
Будь-які докази які б безальтернативно свідчили про допущення позивачем порушення вимог Правил дорожнього руху України - матеріали справи та службового розслідування не містять.
Представник відповідача жодних доводів та доказів на підтвердження правомірності таких висновків комісії суду також не надав.
Таким чином, враховуючи викладене, судом встановлено, що висновок комісії про вчинення саме з вини позивачем ДТП внаслідок якої цивільні особи отримали тілесні ушкодження, а також порушення ним вимог підпункту 10.1. пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12 Правил дорожнього руху України є протиправним.
Суд зазначає, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частини 1, 2 статті 19 Закону № 580-VІІІ).
Дисциплінарний статут Національної поліції України (затверджений Законом України від 22.02.2006 N 3460-IV) визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень (далі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до положень статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно з приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
У свою чергу, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства (стаття 7 Дисциплінарного Статуту).
Водночас, під час розгляду справи судом встановлено, що висновки службового розслідування від 15.01.2017 про порушення позивачем вимог підпункту 10.1. пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12 Правил дорожнього руху України, пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії № 1377, підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до приписів статті 71 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Водночас, жодних доказів та доводів, які б свідчили про порушення позивачем вказаних у висновку вимог законодавства, відповідач суду не надав та матереріали службового розлідування таких доказів також не містять.
Приписами статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Разом з цим, за порушення службової дисципліни у статті 12 Дисциплінарного статуту визначено такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновок службового розслідування тягне за собою правові наслідки у вигляді притягнення винних до дисциплінарної відповідальності, в тому числі у вигляді звільнення особи зі служби, а тому таке рішення повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Проте, судом встановлено, що висновок службового розслідування не містить будь-якої мотивації щодо застосування до позивача найсуворішого заходу дисциплінарного впливу.
При цьому, суд зауважує, що вказані у висновку доводи про порушення позивачем пункту 7 Дисциплінарного статуту є лише суб'єктивною думкою осіб, що входили до складу комісії, оскільки є необґрунтованими та повністю спростовуються наявними у справі доказами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що висновок службового розслідування від 15.01.2017 в частині встановлення у діях капітана поліції ОСОБА_1 порушення статті 7 Дисциплінарного статуту, а також рекомендації щодо звільнення вказаної особи зі служби в поліції прийнятий комісією без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, у зв'язку з чим не може бути належною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з поліції.
Згідно з приписами статті 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.
Як вже зазначалось, 30.01.2017 Головним управлінням Національної поліції у Київській області прийнято наказ № 140 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області». У пункті 1 цього Наказу, зазначено: за порушення службової дисципліни, статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС України в частині дотримання законодавства, а саме: вимог підпункту 10.1. пункту 10 та підпункту 12.1 пункту 12 Правил дорожнього руху України, пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструцкії про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377), підпунктів 1, 2, 3, 4 пункту 1 та пункту 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», які виявилися у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, у якій тілесні ушкодження отримали цивільні особи, ненаданні домедичної допомоги водієві автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_3, неповідомленні про факт скоєння ДТП найближчого органу поліції, незабезпеченні охорони місця події та залишення місця події, проявленні нещирості під час проведення службового розслідування капітана поліції ОСОБА_1 звільнити з органів поліції.
Отже, передумовою прийняття зазначеного наказу слугував висновок службового розслідування від 15.01.2017.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Враховуючи, що судом встановлено безпідставність та необґрунтованість висновків службового розслідування в частині встановлення у діях капітана поліції порушення статті 7 Дисциплінарного статуту, а також рекомендації щодо звільнення вказаної особи зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що Наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 30.01.2017 № 140 у частині притягнення капітана поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення з поліції за порушення службової дисципліни з посади старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області - є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав, визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 14 квітня 2017 року № 292 о/с «По особовому складу» в частині його звільнення, а також поновлення його на службі в поліції на посаді старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області, суд зазначає про таке.
Щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 14 квітня 2017 року № 292 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби, суд дійшов висновку, що ця вимога також підлягає задоволенню, оскільки зазначений Наказ було прийнято у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення накладеного на позивача Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 30 січня 2017 року № 140 о/с, який визнано судом протиправним.
Разом з цим, суд звертає увагу, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України).
Оскільки судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений.
Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.
Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки Головного управління Національної поліції в Київській області від 17 липня 2017 року № 386, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за період з лютого по березень 2017 року становить 20511,86 грн.
При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за лютий-березень 2017 року складає 59 календарних днів.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 347,66 грн. (20511,86 грн./59).
Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 226 днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 19 квітня 2017 року по дату призначення ОСОБА_1 на посаду, а саме по 30.11.2017.
Крім того, судом було враховано, що графік роботи (режим праці) позивача не передбачав вихідних днів, тому при обчисленні тривалості вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів, що минули з 19 квітня 2017 року по 30 листопада 2017 року включно.
Отже, оскільки кількість днів вимушеного прогулу складає 226 днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 78571,16 грн. (226 х 347,66 грн).
За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Всупереч викладеним положенням належних і достатніх доказів, які б свідчили про порушення позивачем службової дисципліни та відповідно, наявність підстав для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, надано не було.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення на службі в поліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області допустити до негайного виконання.
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 122, 158 - 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Головного Управління національної поліції в Київській області від 30.01.2017 № 140 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області» про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області капітана поліції ОСОБА_1.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління національної поліції в Київській області від 14.04.2017 № 292 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції з 18.04.2017 капітана поліції ОСОБА_1, старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області за підпунктом 6 пункту 1 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) статті 77 Закону України про «Про Національну поліцію».
4. Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області.
5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого слідчого слідчого відділення поліції № 2 Білоцерківського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Київській області.
6. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 19 квітня 2017 року по 30 листопада 2017 року у розмірі 78571 (сімдесят вісім тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. 16 коп.
7. Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управлння Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 10255 (десять тисяч двісті п'ятдесят п'ять) грн. 93 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Панова Г. В.