Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7627/17
Номер провадження2/711/2368/17
07 грудня 2017 року
Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:
головуючий суддя: Дунаєв С.О.
при секретарі: Нарадько Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за прострочення боргового зобов'язання,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь три відсотки річних від простроченої суми боргу в розмірі 68623,27грн. та інфляційні втрати за весь час прострочення боргового зобов'язання в сумі 439929,44грн., а всього 508552,71грн. В обґрунтування позову зазначено, що 19.02.2010р. між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики згідно якого, останній взяв в борг кошти в сумі 40000дол. США. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.03.2011р. з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто борг в сумі 316496грн. Дане рішення набрало законної сили 16.03.2011р. та звернуто до виконання 09.06.2011р. Фактично рішення суду було виконано тільки 03.08.2017р. замість визначеного сторонами строку (по першій вимоги позикодавця, з якою останній звернувся до відповідача 15.05.2010р.), а тому зобов'язання по поверненню боргу припинилося тільки з цього часу. За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та три відсотки річних від простроченої суми за період часу з 15.05.2010р. по 03.08.2017р.
Відповідач надав суду письмову заяву, в якій зазначив, що по вимозі про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком у один рік і її слід рахувати від дня, коли особа довідалася про порушення свого права, а саме від дня ухвалення рішення Придніпровським районним судом м. Черкаси від 16.03.2011р., у зв'язку із чим просив відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
В судове засідання сторони не з'явилися, про причини неявки не повідомили.
Представник позивача ОСОБА_3, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності сторони позивача. Також просив суд не брати до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки позивачем строк звернення до суду не порушений.
Дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
19.02.2010р. сторони уклали між собою договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача позику в розмірі, що еквівалентно 40000дол. США. При цьому сторони обумовили, що борг підлягає поверненню за першою вимогою позикодавця, що було підтверджено розпискою, складеною відповідачем. 15.05.2010р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення суми боргу, однак відповідач даної вимоги не виконав. Зазначені обставини викладені в рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.11.2011р., яке набрало законної сили 19.05.2011р., а тому доказуванню не підлягають.
Згідно даного рішення з відповідача на користь позивача стягнуто борг за договором позики в сумі 316496грн, що є еквівалентом 40000дол.США.
Дане рішення позивачем було звернуто до виконання на підставі виконавчого листа №2-279/2011 виданого 09.05.2011р.. Фактичне повне виконання судового рішення здійснено відповідачем 22.06.2017р. шляхом сплати боргу згідно платіжного доручення, що зазначив відповідач у своїй заяві від 24.11.2017р.. Зазначена обставина позивачем та його представником не заперечується, а тому суд вважає її доведеною.
У зв'язку з цим постановою державного виконавця від 03.08.2017р. закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення суду від 16.11.2011р. на підставі фактичного повного його виконання боржником /а.с.11/.
Отже відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики і період простроченого зобов'язання відповідача починається з 15.05.2010р. і припинився 22.06.2017р. (дата фактичного повернення боргу сплаченого платіжним дорученням).
За таких обставин позивач вимагає стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат за весь період прострочення, а тому звернувся до суду з зазначеним позовом.
Тож між сторонами виник спір з приводу виконання договірних зобов'язань, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та умовами, укладеного між сторонами договору.
Судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору позики строк виконання позичальником його зобов'язання з повернення позики визначений моментом пред'явлення вимоги позикодавця. Вимогу про повернення позики позивач пред'явив відповідачу 15.05.2010р.. У своїй вимозі позивач вимагав повернути позику в найкоротший термін. Отже з огляду на положення ч.2 ст.530 ЦК строк повернення позики спливає 22.05.2010р..
Таким чином обов'язок відповідача з повернення суми позики настав 22.05.2010р., проте фактично зобов'язання було виконано 22.06.2017р. на виконання рішення суду від 16.03.2011р.. Відтак саме 22.06.2017р. є датою припинення зобов'язання між сторонами договору.
За змістом положень ст.526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК).
Положеннями ст.611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст.625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 ЦК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК, зокрема відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017р. №3-1522гс16.
Таким чином, зобов'язання відповідача припинилося виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК), а тому 22.06.2017р. (дата здійснення відповідачем платежу на виконання позикового зобов'язання) і є датою, коли зобов'язання припинилося.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Позивач визначив період для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних із 15.05.2010р. по 03.08.2017р., а з позовом звернувся 15.09.2017р., тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 15.09.2014р. по 21.06.2017р., а в іншій частині позовних вимог слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Згідно даних Державної служби статистики України, що є загальновідомою інформацією і доступно на порталі в мережі Інтернет за посиланням http://www.ukrstat.gov.ua/, сукупний індекс інфляції за період з 15.09.2014р. по 21.06.2017р. складає 1,922, а відтак розмір інфляційних збитків, завданих через неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання про повернення суми позики (316496грн) складає 291936,60грн.
Розмір трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання на суму 316496грн за період з 15.09.2014р. по 21.06.2017р. складає 26273,50грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах суми 318210,10грн (291936,60грн + 26273,50грн).
Визначаючи порядок розподілу судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються із суми судового збору, що був сплачений позивачем в розмірі 5085,53грн. Беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах суми 318210,10грн, що складає 62,571705% від ціни позову (508552,71грн), то на підставі ч.1 ст.88 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати в сумі 3182,10грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.7, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільно-процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 318210 (триста вісімнадцять тисяч двісті десять)гривень 10 (десять)копійок, в якості компенсації за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 16 березня 2011 року №2-279/11.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування судових витрат 3182 (три тисячі сто вісімдесят дві)гривні 10 (десять)копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий: ОСОБА_4