14 грудня 2017 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Бондаренко Н.В., Григоренка М.П.,
секретар судового засідання - Москалик Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабірова про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, -
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 27.05.2016 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ТзОВ "Естейт Селлінг" з моменту його укладення.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" покликається на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28.07.2010 року у справі №2-6681/10 звернуто стягнення на вищезгаданий предмет іпотеки: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Судом не досліджено умов договору іпотеки від 13.03.2008 року, зокрема, щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, погодженого сторонами та щодо наявності застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку".
Норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не містять прямої заборони на позасудове врегулювання, передбачене ст. 36 Закону України "Про іпотеку".
Тому банк правомірно задовольнив свої кредиторські вимоги, шляхом укладання
Справа № 569/14537/16-ц Головуючий в суді І інстанції - Тимощук О.Я.
Провадження № 22-ц/787/1796/2017 Суддя-доповідач - Шимків С.С.
договору купівлі-продажу предмету іпотеки в рахунок погашення заборгованості на основі іпотечного застереження.
Письмове застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, котре міститься в іпотечному договорі, однозначно трактується як згода власника, оскільки підпис іпотекодавця (власника) в іпотечному договорі є способом його волевиявлення (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Мораторій не пом'якшує та не скасовує юридичну відповідальність особи, а тому ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути застосований до спірних правовідносин.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладення договору купівлі-продажу квартири на підставі рішення суду здійснено в порушення норм Закону України "Про виконавче провадження" та не у спосіб, передбачений рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на квартиру позивачів не відповідало Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Вказаний висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та положенням чинного законодавства.
Судом встановлено, що 13.03.2008 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 (іпотекодавці) та ЗАТ КБ "ПриватБанк" (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1.
Як зазначено у п. 33.2 договору іпотеки, за цим договором забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором від 13.03.2008 р. №ROZ0GA00000768, укладеного між іпотекодержателем та боржником (ОСОБА_9.) по поверненню кредиту, наданого у вигляді не поновлюваної кредитної лінії в сумі 46600 дол. США на строк з 13.03.2008 року по 13.03.2023 року.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28.07.2010 року у справі №2-6681/10, яке 29.03.2011 року набрало законної сили, частково задоволено позов ЗАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та вирішено, зокрема, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ROZ0GA00000768 від 13.03.2008 р. в розмірі 41705,07 доларів США - звернути стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки №ROZ0GA00000768 від 13.03.2008 року) закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності.
27 травня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТзОВ "Естейт Селлінг" укладено договір купівлі-продажу, згідно п.1 якого за цим договором продавець ПАТ КБ "ПриватБанк" - передає у власність покупцю ТзОВ "Естейт Селлінг" - нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, а покупець ТзОВ "Естейт Селлніг" - приймає у власність нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язується сплатити продавцю за нерухоме майно певну грошову суму відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу, продаж вказаного у пунктах 1, 2 цього договору нерухомого майна здійснюється відповідно до рішення Рівненського міського суду від 28.07.2010 року (справа №2-6681/10; набуло чинності 29.03.2011 року); яким задоволені позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" та ухвалено рішення про звернення стягнення на підставі "Іпотечного договору" на предмет іпотеки -квартира АДРЕСА_1 шляхом його продажу ПАТ КБ ПРИВАТБАНКом з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності.
Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, вказані приписи Закону України "Про іпотеку" не передбачають одночасного застосування у якості підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки рішення суду та договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Покликання апеляційної скарги на викладене у договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" не заслуговують на увагу.
Як закріплено у ч.1 ст.36 Закону України "Про іпотеку" позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у якості підстави звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У спірних правовідносинах застосування іпотекодержателем позасудового порядку задоволення своїх вимог, шляхом укладення 27.05.2016 року договору купівлі-продажу предмета іпотеки, є неправомірним, оскільки набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Окрім того, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28.07.2010 року у справі №2-6681/10 встановлено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме продаж вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки №ROZ0GA00000768 від 13.03.2008 року) закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" з укладанням саме від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Однак ПАТ КБ "ПриватБанк" уклало 27.05.2016 року між ним та ТзОВ "Естейт Селлінг" договір купівлі-продажу предмета іпотеки від свого імені, одночасно покликаючись і на застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені та на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28.07.2010 року у справі №2-6681/10.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що до спірних правовідносин не підлягає до застосування Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не заслуговують на увагу.
07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Місцевий суд, встановивши, що нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позивачів, а його площа менша 140 кв. метрів, правомірно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та дійшов до правильного висновку про те, що звернення стягнення на квартиру позивачів не підлягало виконанню на час дії вищевказаного Закону.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Як передбачено ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Висновок місцевого суду про те, що оскільки договір купівлі-продажу квартири укладений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства, тому підлягає визнанню недійсним з моменту його укладання є правильним.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею чинності.
Головуючий-суддя С.С. Шимків
Судді: Н.В. Бондаренко
М.П. Григоренко