Справа № 369/3043/17 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/780/5212/17 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.
Категорія 21 11.12.2017
Іменем України
11 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого - Мережко М.В.
Суддів - Данілова О.М.,Суханової Є.М.
Секретар - Шуляк Д.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року про відмову у закритті провадження у справі за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов»язання вчинити дії.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
У березні 2017 року Державна архітектурно - будівельна інспекція України звернулася в суд із зазначеним позовом . Позивач просив зобов»язати відповідача ОСОБА_2 знести багатоквартирний житловий будинок за власний рахунок , що знаходиться на земельних ділянках за адресами : АДРЕСА_1 ( кадастрові номери земельних ділянок НОМЕР_1 ; НОМЕР_2, НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 .
Представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6,14 вересня 2017 року подано заяву про закриття провадження по справі. У заяві зазначено ,що відносини між сторонами є публічно- правовими , внаслідок чого зазначений спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства .( т.1 а.с. 172-174).
Ухвалою Києво- Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовлено.( т.2 а.с. 82-83)
Не погоджуючись з ухвалою суду , ОСОБА_2 ( представник відповідача ОСОБА_6) подала апеляційну скаргу , в якій просила скасувати ухвалу суду , посилаючись на порушення норм процесуального права , на постановити ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Представник відповідача у клопотанні зазначав , що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.
Відповідно до п.7 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено ,що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень
Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.
У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК).
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності
При цьому, на думку суду, за змістом статті 177 ЦК об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.
З урахуванням норм частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 ЦК України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ в особі департаменту про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року справа №21-1959а16.
Відповідно до п. 33. Постанови Пленуму Верховного Суду України « « від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» суд зупиняє або закриває провадження у справі чи залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених відповідно статтями 201, 202, 205, 207 ЦПК, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Закінчення провадження у справі з цих підстав без ухвалення рішення має бути належно вмотивовано в ухвалах, постановлених з цього приводу. Про наслідки вчинення зазначених процесуальних дій суд роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК і правил, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги , що дана справа мала би розглядатися за правилами адміністративного судочинства є безпідставними, , не спростовують висновків суду першої інстанції , не перешкоджають розгляду даної цивільної справі .
Суд першої інстанції , при винесенні ухвали про відмову у закритті провадження у справі , вірно врахував , що підстави для закриття провадження у справі відсутні ,тому прийняв законну і обгрунтовану ухвалу , підстав для скасування якої колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст..ст. 303, 304 ,307, 312 , 313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає .
Головуючий
Судді