Дата документу 11.12.2017 Справа № 554/6663/17
Провадження № 2/554/3243/2017
11 грудня 2017 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Чуванової А.М.,
при секретарі - Садошенко М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, третя особа: голова комісії з реорганізації Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в.о. директора Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2,-
У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Позивач, уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконним та скасувати наказ №118-к від 27.07.2017 року про звільнення її з посади заступника начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 31.07.2017 року на підставі п.6 ст.36 КЗпП України через відмову від продовження роботи, у зв'язку із зміною істотних умов праці, поновити її на відповідній посаді згідно штатного розпису - заступника начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області; стягнути з Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути на її користь моральну шкоду в сумі 10000 гривень та судові витрати у вигляді оплат за отриману правову допомогу в сумі 4500 гривень. Позовні вимоги, враховуючи уточнення позовних вимог, обґрунтовувала тим, що 27.07.2017 року наказом №118-к від 27.07.2017 року, виданим головою комісії з реорганізації Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в.о.директора Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2 позивача звільнено з посади заступника начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 31.07.2017 року на підставі п.6 ст.36 КЗпП України через відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці. Позивач зазначила, що 26.05.2017 року їй було повідомлено про, так звану, зміну істотних умов праці, оскільки відповідно до вимог п.4,п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-ХІV та згідно із наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.05.2017 року №256-ос Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності припиняється шляхом приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області. Дія трудового договору працівника продовжується у разі реорганізації (злиття, приєднання, перетворення) відповідно до ч.3 ст.36 КЗпП України. Позивачу запропонували іншу посаду, а саме - головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту, з чим вона не погодилась. Після відповідного приєднання посада, яку займала позивач, була збережена, але на неї було призначено іншу особу. Таким чином, зміни істотних умов праці не було; а відмова від переведення на іншу посаду не може бути підставою для звільнення за п.6 ст.36 КЗпП України Крім того, відповідач не врахував, що позивач навчається у вищому учбовому закладі. Позивач вважає звільнення незаконним і, крім поновлення на роботі, просить стягнути з правонаступника у спірних відносинах середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного розрахунку: (6352,51 грн.(з/п за червень 2017 року) + 9245,97 грн.(з/п за липень 2017 р) : 31 (кількість робочих днів за червень-липень 2017 року) = 503,18 грн. (середньоденна заробітна плата). Середній заробіток, з врахуванням підвищення посадових окладів, складає: 632,89 грн. х 93 дні = 58858,77 грн. У зв'язку з незаконними діями відповідача, позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає у втраті нормальних життєвих зав'язків позивача, як інваліда 3 групи, спаплюження її честь та гідності як фахівця з великим досвідом роботи, погіршення її фізичного стану здоров'я. Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює в 10000 гривень.
Ухвалою суду від 25.09.2017 року в справі в якості співвідповідача залучено Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1уточнені позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити повністю. Пояснила, що відбулося злиття двох фондів, їй запропонували посаду на порядок нижчу, вона відмовилась.
Представники позивача ОСОБА_1- ОСОБА_3 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити повністю, згідно обставин, викладених у позові.
Представник відповідачів ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення на позов. Пояснила, що відбулося злиття двох фондів і утворився новий, інший штатний розпис, інша посада, на яку претендує позивач , з іншою посадовою інструкцією; позивача не рекомендували на нову посаду, враховуючи її недостатній професійний рівень та якість роботи; надала контррозрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу; моральна шкода не доведена. Вказала, що з 24.11.2017 року процедура припинення Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності завершена, відомості внесені в реєстр; поновлення позивача неможливе.
Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала представника відповідачів, з позовом не погодилася.
Суд, заслухавши позивача, його представника, представника відповідачів та третю особу, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Судом встановлено, що 27.09.2002 року ОСОБА_1була прийнята на роботу до відповідача на посаду головного спеціаліста-ревізора контрольно-ревізійного відділу; 01.11.2013 року - переведена на посаду заступника начальника контрольно-ревізійного відділу (а.с.14-19 - трудова книжка, а.с.128 - довідка відповідача).
27.07.2017 року наказом №118-к від 27.07.2017 року, виданим головою комісії з реорганізації Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в.о.директора Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2 позивача звільнено з посади заступника начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 31.07.2017 року на підставі п.6 ст.36 КЗпП України через відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці (а.с.6 - наказ).
Відповідно наказу №256-ос від 22.05.2017 року виконавчої дирекції Фонду соціального страхування припинено Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності шляхом приєднання до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області (а.с.85).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 24.11.2017 внесено запис про припинення Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, згідно наказу від 22.05.2017 року №256-ос; правонаступником є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області (а.с.177-178).
Правління Фонду соціального страхування України 08.02.2017 року постановило затвердити граничну чисельність працівників Фонду у кількості 7988 штатних одиниць, у тому числі граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - 267 штатних одиниць (а.с.87-88).
Відповідно наказу директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України наказано затвердити штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та в м.Києві, згідно з додатками 1-25 (а.с.122-124 - наказ з додатками).
Згідно повідомлення про зміну істотних умов праці від 26.05.2017 року (а.с.9) голова комісії з реорганізації повідомила ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці.
Згідно персонального попередження ОСОБА_1від 30.06.2017 року: у разі відмови від прийняття за переведенням до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області з 01.08.2017 року на запропоновану посаду трудовий договір ОСОБА_1з виконавчою дирекцією Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності буде припинено 30.08.2017 року на підставі п.6 ст.36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці).
Згідно листа начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області від 20.06.2017 року позивачу запропоновано перейти на посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту (а.с.127).
Відповідно заяви позивача (а.с.131) ОСОБА_1не погодилася зайняти посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту.
Посадові інструкції (а.с.180 182 - посадова інструкція заступника начальника контрольно-ревізійного відділу; а.с.183-184 - посадова інструкція заступн6ика начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту) свідчать про відмінність посад.
Положеннями частин 3,4 статті 32 КЗпП України визначено, що у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Термін «зміна в організації виробництва і праці» використовується не лише у частині 3 статті 32 КЗпП України, а й у значно ширшому сенсі в статті 40 КЗпП України. Зокрема, скорочення штату чи чисельності працівників хоч би на одну штатну одиницю пункт 1 статті 40 КЗпП України визнає одним з окремих випадків змін в організації виробництва і праці. З урахуванням цієї ознаки можна визнати зміни в організації виробництва і праці у такому випадку: власник вивільняє одного працівника, звільняє його за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а обов'язки вивільненого працівника поділяє між іншими працівниками, які зобов'язані підпорядковуватися такому розпорядженню власника.
Таким чином, ознакою, що відрізняє використання вказаного терміну у статтях 32 та 40 КЗпП є те, що при зміні в організації виробництва і праці відповідно до статті 40 КЗпП має місце скорочення штату чи чисельності працівників хоч би на одну штатну одиницю.
Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною. Так, згідно пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.40 КЗпП); згідно пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Докази в справі безспірно вказують на те, що мали місце обумовлені реорганізацією зміни в організації виробництва і праці, які потягли затвердження нового штатного розпису та скорочення в тому числі й посади заступника начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення по пункту 6 статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною 3 статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною 3 статті 32 КЗпП зміну істотних умов праці та відповідно припинення трудового договору по пункту 6 статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.
Таким чином, правові підстави для припинення з ОСОБА_1трудового договору по пункту 6 статті 36 КЗпП України відсутні.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За положеннями ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Виходячи з вищевказаних обставин, суд вважає що наказ №118-к від 27.07.2017 року про звільнення ОСОБА_1є протиправним та підлягає до скасування.
Що стосується вимог позивача про поновлення на роботі, суд приходить до наступного.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Вимогами ст. 240-1 КЗпП України передбачено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Зі змісту положень п.18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» вбачається, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП ). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 24.11.2017 внесено запис про припинення Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, згідно наказу від 22.05.2017 року №256-ос; правонаступником є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що в цій частині вимоги позивача не підлягають до задоволення, у зв'язку з неможливістю такого поновлення на роботі, оскільки Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, де позивач займала посаду заступника начальника контрольно-ревізійного відділу, припинило свою діяльність.
Згідно ст. 240-1 КЗпП України ОСОБА_1слід визнати такою, що звільнена 31.07.2017 року з посади заступника начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією фондів соціального страхування.
З приводу питання про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з п. 8 цієї Постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку).
Згідно довідок (а.с.196, 170) середньомісячна заробітна плата, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи перед звільненням ОСОБА_1,складає 8553,80 гривень, середньоденний заробіток позивача складає 427,69 гривень (а.с.196).
Оскільки, матеріали справи не містять інших доказів доходу позивача, та відповідач надав дані, які спростовують розрахунки позивача, суд вважає покласти в основу рішення вказані вище розрахунки відповідача.
Отже, на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2017 року по 11.12.2017 року в розмірі 40202,86 гривень (94 робочі дні х 427,69 гривень).
Щодо вимог про відшкодування 10000 гривень моральної шкоди, то суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди та зокрема її розміру 10000 гривень за обставин встановлених судом.
Відповідно до положення статті 237-1 КЗпП України, на яку посилається позивач, відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
На обґрунтування вимог про відшкодування 10000 гривень моральної шкоди, позивач зазначила, що порушення її прав призвели до моральних страждань, погіршення її фізичного стану здоров'я, що призвело до додаткових зусиль по організації її життя, фінансових витрат.
Разом із тим, позивачем не надано доказів та не доведено вказаних нею фактів, а саме наявності моральних страждань, погіршення її фізичного стану здоров'я, що пов'язано з моральними стражданнями, не доведено, що моральні страждання спричинені внаслідок порушення її трудових прав.
Виходячи із цього, суд вважає, що у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ст.88 ЦПК України.
При цьому, суд враховує положення п. 18. ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», відповідно до якої органи Фонду соціального страхування України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ у всіх судових інстанціях.
Частиною 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи.
Згідно зі ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану адвокатом, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст.79, ст. ст.84 ЦПК України.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним Законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
До матеріалів справи приєднано ордер адвоката (а.с.21), витяг з угоди (а.с.22), договір про надання правової допомоги (а.с.165-168), розрахунок сплаченого гонорару та видані квитанції від 17.08.2017 року на 1500 грн.,1000 грн., від 22.09.2017 року на 2000 грн.(а.с.169).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Враховуючи засади граничних розмірів відшкодування судових витрат, категорію справи, кількість годин, протягом яких надавалася правова допомога, в тому числі представництво інтересів позивача в судових засіданнях, що підтверджується журналами судових засідань і розмір встановленої законом мінімальної заробітної плати, суд вважає що розмір компенсації за надану правову допомогу в сумі 4500 гривень є обґрунтованим.
Судові витрати відповідно до статті 88 ЦПК України підлягають до задоволення пропорційно задоволених вимог. Виходячи з кількості заявлених позовних вимог, так як позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: майнові задоволено, а у стягненні моральної шкоди відмовлено, витрати позивача на правові послуги також підлягають до стягнення частково - в розмірі 2250 гривень.
Суд також зазначає, що окрім вимог, за які позивач звільнена від сплати судового збору (про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі), заявнику необхідно було сплатити судовий збір в сумі 640 гривень за вимоги про стягнення моральної шкоди, які підлягають стягненню з неї на користь держави, враховуючи положення ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.10,11,60,88,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.36,40,42,232,233,2371,235,2401 КЗпП України, суд,-
ПозовОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, третя особа: голова комісії з реорганізації Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в.о. директора Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2,- задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ №118-к від 27.07.2017 року, виданий головою комісії з реорганізації Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в.о.директора Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 31.07.2017 року на підставі п.6 ст.36 КЗпП України через відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
В задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на відповідній посаді згідно штатного розпису - заступника начальника відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області - відмовити.
Визнати ОСОБА_1 такою, що звільнена 31.07.2017 року з посади заступника начальника контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією фондів соціального страхування.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській областіна користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 40202,86 гривень, та повернення витрат на правову допомогу в сумі 2250 гривень.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 640 гривень.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській областіна користь держави судовий збір у розмірі 1280 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: А.М. Чуванова