Номер провадження: 22-ц/785/3645/17
Номер справи місцевого суду: 504/2250/16-ц
Головуючий у першій інстанції Рідник І. Ю.
Доповідач Цюра Т. В.
12.12.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Кононенко Н.А., Сегеди С.М.,
при секретарі: Лопотан В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про надання дозволу на знесення самочинно збудованого та прибудованого нерухомого майна,-
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2017 рокувідмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном, шляхом надання їй дозволу на знесення самочинно збудованого та прибудованого нерухомого майна по АДРЕСА_1.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2.
Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції було вірно встановлено, що домоволодіння, розташоване на земельній ділянці, загальною площею 0.0586 га, по АДРЕСА_1, належить сторонам на праві спільної часткової власності, де позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_5 належить по 1/6 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, відповідачу ОСОБА_3 2/3 його частки, без врахування самочинного будівництва, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23.11.2010 року встановлено, що 1/6 частка ОСОБА_6 в спадковому житловому будинку - літ.«А» складається з: 1-2 житлова, 2-3 житлова, 2-4 житлова, загальною площею 29.7 кв.м., житловою - 29.7 кв.м., господарських будівель і споруд: літ. «Б»-літня кухня, І-вимощення, 1-6 - огорожа. Право власності на присадибну земельну ділянку оформлено і зареєстровано в установленому законом порядку тільки позивачем ОСОБА_2, якій належить 1/3 частка цієї ділянки, згідно рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10.03.2015 року /а.с.12-18, 45-48/.
Згідно висновку №3611/24 від 21.01.2015 року судової будівельно-технічної експертизи, яка була проведена при розгляді справи №504/797/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про виділ в натурі частини житлового будинку та визнання права власності на частину земельної ділянки, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину земельної ділянки, спірний спадковий житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 неможливо поділити між спадкоємцями в натурі відповідно до їх часток, що успадковуються, з дотриманням будівельних норм без рахування самовільних переобладнань, які у спадщину не у ввійшли.
Судом вірно встановлено, що враховуючи відсутність варіантів розподілу житлового будинку між спадкоємцями, відсутня і технічна можливість розподілу між ними і присадибної земельної ділянки /а.с.26-31, 32-35/.
Крім того, судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_1 є спадковим майном та дістався спадкоємцям разом із самочинним будівництвом, порядок оформлення прав на яке роз'яснено у п.7 постанови Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».
Відмовляючи у задоволенні зазначеного позову суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач звернулася до суду за захистом своїх прав у непередбачений цивільним законодавством спосіб та до неналежних відповідачів.
Колегія погоджується з таким висновком суду з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
Як визначено ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Крім того, відповідно до п.п. 5, 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року, право на звернення до суду, згідно до вимог статті 376 ЦК, з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Відповідно до положень статті 38 Закону № 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 Земельного кодексу України.
Отже, право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва на підставі статті 376 ЦК України позивачка не мала, таке право належить зокрема відповідним органам державної влади або органу місцевого самоврядування та іншим особам, право власності яких порушено самочинним будівництвом, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою, відповідачем - особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач, будучи власником 1/6 частки у житловому будинку та 1/3 частки земельної ділянки, які набула у власність в порядку спадкування за законом, звернулася до суду за захистом своїх прав, шляхом пред'явлення позову до інших спадкоємців нерухомого майна з вимогами про надання їй дозволу про знос самочинного будівництва, тобто з вимогами щодо захисту свого права до осіб, які є такими ж спадкоємцями як і позивач, та у спосіб, який не передбачений нормами цивільного законодавства.
Європейській суд з прав людини по справі «Іванова и Черкезов проти Болгарии» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга N 46577/15) от 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що порядок оформлення своїх прав спадкоємцями на самочинне будівництво, що було здійснено спадкодавцем, передбачено в встановлений діючим цивільним законодавством спосіб, що буде дієвим захистом прав усіх спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8, щодо узаконення своїх прав.
Доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи позовної заяви і зведені до переоцінки доказів, які районним судом досліджені на підставі вірно встановлених обставин, яким надано правильну оцінку.
Відповідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду є законним і обґрунтованим.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про надання дозволу на знесення самочинно збудованого та прибудованого нерухомого майна - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: С.М. Сегеда
Н.А. Кононенко