Головуючий у 1 інстанції - Пирогова Л.В.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
13 грудня 2017 року справа №242/4049/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 06 листопада 2017 року у справі № 242/4049/17 за позовом ОСОБА_4 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
21 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Селидівського міського суду Донецької області з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в якому просила визнати протиправними дії Селидовського ОУПФУ Донецької області щодо призупинення пенсійних виплат інваліду 2 групи ОСОБА_4 з червня 2017 року, зобов'язати Селидовське ОУПФУ Донецької області поновити пенсійні виплати інваліду 2 групи ОСОБА_4 починаючи з 01 червня 2017 року у розмірах, згідно вимог законодавства.
Постановою від 06 листопада 2017 року Селидівський міський суд Донецької області задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4
Визнав неправомірною бездіяльність Селидовського ОУПФУ Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_4 за її заявою від 19.05.2017 року.
Зобов'язав Селидовське ОУПФУ Донецької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 пенсії за віком відповідно до її заяви від 19.05.2017 року.
Допустив негайне виконання постанови суду у межах суми платежу за один місяць.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, пославшись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову Селидівського міського суду Донецької області від 06 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що 07 квітня 2014 року, особи, які визначені у частині 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 - VII вимушені були покинути своє місце проживання, зокрема, переселитися, перереєструватися або вчинити інші дії по переміщенню на контролюючу територію - визначає за собою статус внутрішньо переміщеної особи - як такої яка вимушена була покинути території, на якій органи Української влади не контролюють та не здійснюють свої повноваження. Вважає, що позивач в розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою не зважаючи на зміну місця реєстрації.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 виданого 08.10.2008 року Пенсійним фондом України ОСОБА_4 є пенсіонером за віком.
Позивач 19.05.2017 року звернулась до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про поновлення виплати пенсії в зв'язку зі зміною місця реєстрації.
Селидовське ОУПФУ Донецької області листом від 13.09.2017 року № 6880102 надало відповідь позивачу з якої вбачається, що вона не має права звертатись за поновленням пенсії відповідно до п.п. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу з червня 2017 року з посиланням на необхідність надання позивачем до управління пенсійного фонду довідки внутрішньо переміщеної особи, та як наслідок, наявність підстав для поновлення, нарахування та виплати пенсії позивачу.
З приводу викладеного колегія суддів звертає увагу, що право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI.
Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону та включають таки випадки для припинення пенсії:
- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
- у разі смерті пенсіонера;
- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
- в інших випадках, передбачених законом.
Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії законом не передбачено.
Крім цього відповідно до статті 8 ОСОБА_5 України, ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії.
Статтею 24 ОСОБА_5 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 49 ОСОБА_5 України).
При цьому пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_5 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_5 України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися ОСОБА_5 України як актом прямої дії.
Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року N1382-IV:
- свобода пересування це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
- вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
В свою чергу місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; а реєстрацією є внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
При цьому реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_5, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається зі штемпелю Селидівської міської ради Донецької області в паспорті позивача, останнім зареєстрованим місцем його проживання є м. Селидове, тобто в силу вищенаведених вимог Законів позивач не є внутрішньо переміщеною особою, а має зареєстроване місце проживання на підконтрольній Україні території, що спростовує посилання апелянта на необхідність надання позивачем пенсійному фонду довідку внутрішньо переміщеної особи.
Враховуючи встановлені по справі обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями: 9, 11, 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 06 листопада 2017 року у справі № 242/4049/17 за позовом ОСОБА_4 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 06 листопада 2017 року у справі № 242/4049/17 - залишити без змін.
Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя І.В. Геращенко
Судді Т.Г. Арабей
ОСОБА_3