Ухвала від 14.12.2017 по справі 417/4287/17

Головуючий у 1 інстанції - Чернік А.П.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року справа №417/4287/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 07 листопада 2017 року у справі № 417/4287/17 за позовом ОСОБА_2 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання поновити виплату пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2017 року ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області (надалі - відповідач, ОСОБА_3) про визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість (а.с. 2).

Ухвалою харківського районного суду Луганської області від 26 вересня 2017 року, проведено заміну первинного відповідача - ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області на Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 07 листопада 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправними та дискримінаційними дії Марківського обєднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2.

Зобов'язано Марківське обєднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 та виплатити виниклу заборгованість.

Зобов'язано Марківське обєднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подати у місячний строк з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання постанови (а.с. 64-68).

Вважаючи відповідну постанову суду першої інстанції такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що умовою призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою. Апелянт зазначає, що на виконання п.п. 2.4 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року ОСОБА_3, 26.10.2016 року зроблено запит до управління соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації для перевірки фактичного місця проживання/перебування позивача за вказаною у довідці адресою, на яку, листом від 14.11.2016 року надано відповідь, що під час здійснення перевірки фактичного проживання позивача за вказаною у довідці адресою, власник будинку не підтвердив факт проживання ОСОБА_2 Крім того, апелянт звертає увагу, що після чергового обміну інформацією у листопаді 2016 року від УСЗН Марківської РДА надійшли відомості, згідно яких ОСОБА_2 має ознаку «93 - переселенець «не зареєстрований» та відсутній в Єдиній інформаційній базі про внутрішньо переміщених осіб України, оскільки позивачем не підтверджено факт проживання на території Марківського району. До того ж, на переконання апелянта, судом першої інстанції не перевірено дійсність довідки від 10.11.2015 року № 925022486 та не враховано, що на момент звернення до суду остання скасована УСЗН Марківської РДА (а.с. 72-76).

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому, відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги встановила наступне.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріали справи, позивач, ОСОБА_2., відповідно до довідки від 10 листопада 2015 року № 925022486 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1,, Марківський район, Луганська область, 92400 (а.с. 4).

Позивач перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії за віком, що відповідачем у справі не заперечується.

З 01 грудня 2016 року позивачу припинено виплати її пенсії.

За роз'ясненнями з цього приводу, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та отримав відповідь від 15.05.2017 року за вих. № 5322/08, в якій зазначено, серед іншого, що листом структурного підрозділу з питань соціального захисту населення від 14.11.2016 року № 3786 повідомлено про відмову в поновленні виплати пенсії у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання внаслідок чого позивачу необхідно повторно надати заяву про поновлення виплати пенсії за місцем реєстрації, після чого позивача буде включено до списків на перевірку фактичного місця проживання та направлено до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення. ГУПФУ у Луганській області також зазначено, що після надходження копії відповідного рішення, ОСОБА_3 буде відновлено виплату пенсії або відмовлено у її поновлення (а.с. 5).

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, управлінням до суду надано ОСОБА_3 надано запит від 26.10.2016 року за вих. № 4718/02-38 до управління соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації для перевірки фактичного місця проживання/перебування позивача за адресою: вул. Подгорная, буд. 29, смт. Марківка, Марківський район, Луганська область, 92400 (а.с. 18), а також відповідь УСЗН Марківської РДА від 14.11.2016 року № 3786, в якій зазначено, за вказаною вище адресою позивач не проживає (власник будинку факт проживання ОСОБА_2 не підтвердив) (а.с. 19).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії з 01 грудня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому, задовольнив позовні вимоги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_3 не приймалось.

В якості підстави для припинення виплати позивачу його пенсії, відповідач посилається на лист УСЗН Марківської РДА від 14.11.2016 року № 3786, в якому зазначено, що позивач не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, а також на те, що УСЗН Марківської РДА скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.11.2015 року № 925022486.

Колегія суддів звертає увагу, що ані лист УСЗН Марківської РДА від 14.11.2016 року № 3786, ані той факт, що УСЗН Марківської РДА скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.11.2015 року № 925022486 не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що припинення виплати позивачу її пенсії на підставі листа УСЗН Марківської РДА від 14.11.2016 року № 3786 та скасуванням ані УСЗН Марківської РДА скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.11.2015 року № 925022486 у зв'язку з не підтвердженням місця проживання суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Слід також зазначити, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відсутність позивача за вказаною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб не може бути підставою для позбавлення конституційного права позивача на отримання соціального захисту, а саме, права на отримання пенсії.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що припинення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним, а вимоги позивача щодо відновлення виплати пенсії є правомірними, такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому, підлягають задоволенню.

Щодо зобов'язання суду першої інстанції подати Марківському обєднаному управлінню Пенсійного фонду України Луганської області у місячний строк з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання постанови, передбаченого ч. 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до вимог цієї норми, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

За змістом ст. ст. 163, 207 КАС України, правом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення наділені суди усіх інстанції, якщо вони приймають постанову.

Крім того, зобов'язання суду надати звіт про виконання судового рішення полягає в іншому, а саме: проконтролювати виконання рішення, звіт може бути встановлений лише у випадках, коли:

- суб'єкт владних повноважень був відповідачем;

- позов задоволено;

- відповідача зобов'язано вчинити певні дії судовим рішенням або цей його обов'язок прямо передбачений законом.

Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що вказаний перелік є вичерпним і має містити вищезазначені складові для зобов'язання суб'єкт владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення.

У Рішенні від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Таким чином, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Відтак, контроль за виконання рішення та надання звіту щодо його виконання може бути покладено на суб'єкта владних повноважень з метою забезпечення конституційного права громадян (юридичних осіб) на судовий захист.

Враховуючи, що судове рішення прийнято на користь позивача та з метою забезпечення конституційного права на виплату пенсії, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання Марківське обєднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подати у місячний строк з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання постанови.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права

На підставі наведеного, керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.

Постанову Марківського районного суду Луганської області від 07 листопада 2017 року у справі № 417/4287/17 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

ОСОБА_4

Попередній документ
71029682
Наступний документ
71029684
Інформація про рішення:
№ рішення: 71029683
№ справи: 417/4287/17
Дата рішення: 14.12.2017
Дата публікації: 19.12.2017
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Донецький апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звіл