Головуючий у 1 інстанції - Третяк О.Г.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
13 грудня 2017 року справа №409/2218/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2017 року у справі № 409/2218/17 за позовом ОСОБА_2 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити пенсію, -
04 жовтня 2017 року позовом ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити пенсію. В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що 09 серпня 2017 року вона звернулася до відповідача з письмовою заявою про переведення її на інший вид пенсії, а саме з пенсії по втраті годувальника призначеної як матері сина військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби на пенсію у разі втрати годувальника чоловіка ОСОБА_3 за Законом України «Про державну службу». 22 серпня 2017 року від відповідача позивачкою була отримана письмова відповідь датована 18.08.2017 вих. № 1791/031-08, де зазначено про прийняте рішення про відмову у перерахунку пенсії з виду на вид у разі втрати годувальника у зв'язку з відсутністю в Законі України « Про судоустрій і статус суддів» пенсії у разі втрати годувальника. Вважає дане рішення відповідача протиправним та прийнятим в порушення вимог законодавчих актів України.
04 квітня 2017 року помер ОСОБА_3, який на момент смерті працював на державній службі - на посаді голови Білокуракинського районного суду Луганської області. ОСОБА_3 мав право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Позивачка з 1977 року проживала разом з чоловіком і постійно перебувала на його повному утриманні. На даний час вона є непрацездатною, їй виповнилося 59 років та вона отримує пенсію у разі втрати годувальника як мати загиблого військовослужбовця. Інших членів сімї, які можуть утримувати позивачку немає. Додаткових доходів вона не має. Відповідно до ст.10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види, призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ч. З ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.2013 № З-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Статтею 37 Закону України № 3723 передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зміни відносно зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання та скасування окремих норм щодо пенсійного забезпечення суддів, що вносились до ст. 141 (Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці) Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453 у редакції Законів України № від 02.03.2015 № 213, від 24.12.2015 № 911 визнані неконстуційними за рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016.
Оскільки зниження рівня гарантій незалежності суддів є неконституційним, та враховуючи, що чоловік позивачки ОСОБА_3 на час смерті працював на посаді державної служби, мав стаж роботи на посадах державної служби більше як 20 років, позивачка вважає, що має право на отримання пенсії у разі втрати годувальника, свого чоловіка ОСОБА_3 за положеннями Закону України «Про державну службу».
Просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про відмову у перерахунку пенсії з виду на вид у разі втрати годувальника у зв'язку з відсутністю в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії у разі втрати годувальника. Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити з 09.09.2017 року ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_3, померлого 04.04.2017 року, у розмірі 70 відсотків суми його заробітної плати.
Постановою Білокуракинського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2017 року у справі № 409/2218/17 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про відмову у перерахунку пенсії з виду на вид у разі втрати годувальника у зв'язку з відсутністю в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії у разі втрати годувальника. Зобов'язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити з 09.09.2017 року ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_3, померлого 04.04.2017 року, у розмірі 70 відсотків суми його заробітної плати.
Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що призначення пенсії в разі втрати годувальника, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено. Постановою Правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25.01.2008 року, затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці в якому передбачено лише перелік документів для призначення та перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, пенсія в разі втрати годувальника відповідно до цього порядку не передбачена.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд апеляційної скарги проводиться в порядку письмового провадження. Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка, ОСОБА_2 з 06.08.1977 року перебуває у зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.24). Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер 04 квітня 2017 року (а.с.6). Згідно копії трудової книжки ОСОБА_3, він з 14.01.1997 року призначений суддею Білокуракинського районного суду (а.с.15). Згідно запису № 23 у трудовій книжці ОСОБА_3, був відрахований зі складу Білокуракинського районного суду у зв'язку зі смертю (а.с.19).
За нормами ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види, призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ч. З ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VI судді який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу” або за його вибором щомісячне довічне утримання.
Відповідно до ч. 2 ст. 138 вищевказаного закону суддя який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне утримання. При досягнення таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на отримання щомісячного грошового утримання чи за його вибором призначається пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 року №3723-XII.
Пунктом 10 ст. 37 Закону України “Про державну службу” №3723-XII від 16.12.1993 року передбачено що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім'ї - 90% відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
У лютому 2015 року вступив в законну силу Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд” №192-VIII від 12.02.2015 року, розділ 10 якого визначав cтатус судді у відставці.
Згідно ст.ст. 141-142 цього Закону суддя у відставці мав право на призначення йому пенсії на умовах передбачених ст. 37 Закону України “Про державну службу”, або за його вибором право на отримання щомісячного довічного утримання.
Аналогічним чином визначав право судді у відставці на пенсійне забезпечення, а також права утриманців померлого судді у відставці на отримання пенсії на випадок втрати годувальника та Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення” №213-VIII від 02.03.2015 року, яким було змінено назву статті 37 Закону України “Про державну службу” на нову назву “Пенсійне забезпечення державних службовців”.
Відповідно до змісту частини 10 ст. 37 цього Закону право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, які отримували або мали право на пенсію за цим законом.
Закон України “Про державну службу” №3723-XII від 16.12.1993 року втратив чинність на підставі Закону України “Про державну службу” №889 -VIII від 10.12.2015 року за винятком ст. 37 Закону України “Про державну службу” № 3723-XII від 16.12.1993 року, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону України “Про державну службу” №889 -VIII від 10.12.2015 року.
Згідно п.10 і 12 розділу 11 Закону України “Про державну службу” №889 -VIII від 10.12.2015 року та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” державні службовці які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій держслужбовців, визначених ст. 25 Закону України “Про державну службу” мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” №3723-XII від 16.12.1993 року з наступними змінами.
Колегія суддів зазначає, що п.13 розділу 11 Закону України “Про державну службу” №889 -VIII від 10.12.2015 року передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог ст. 31 Закону України “Про державну службу” №3723-XII з наступними змінами, зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
Про реалізацію права судді на відставку за нормами Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №2453-VI від 7 липня 2010 року йде мова і в змісті п.25. ч.2 розділу 12 “Остаточних і перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-8 від 02.06.2016 року.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-8/2016 року від 8 червня 2016 року за № 4-рп/2016 року (конституційне подання Верховного Суду України щодо конституційності положень ч.3, абзаци 1-2,4,6 ч. 5 ст.141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та положень пункту 5 розділу 3 “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення” визнані такими, що не відповідають Конституції.
Положення Закону України “Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2423 в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24 грудня 2015 року № 911-VIII і положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213, визнані неконституційними, і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України “Про державну службу” № 3723-XII від 16.12.1993 року на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частин 13 та 14 ст.37 Закону України “Про державну службу” № 3723-XII від 16.12.1993 року у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, позивач на момент звернення з заявою до пенсійного органу був непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника та відповідав вимогам вищезазначених норм ст.37 Закону № 3723-XII.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи представника відповідача, що норми ст.37 Закону № 3723-XII розповсюджуються тільки на осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та не розповсюджуються на позивача, з огляду на наступне.
Однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (ст..6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.
З огляду на спірні правовідносини правова визначеність полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення по Закону України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року N 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на певні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, похідним є і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII.
Спеціальним законом, що регулює гарантії соціального захисту суддів є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ). Саме деякі положення Закону № 2453-VІ вказаним рішення були визнані неконституційними.
Отже відповідач, як орган, якому делеговані повноваження щодо призначення і виплати пенсій до них, при зверненні позивачки з заявою про перехід на пенсію по випадку втрати годувальника повинен був діяти відповідно до вимог Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VI від 7 липня 2010 року, ст.37 Закону України “Про державну службу” № 3723-XII від 16.12.1993 року з наступними змінами.
На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.195, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст.212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2017 року у справі № 409/2218/17 - залишити без задоволення.
Постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2017 року у справі № 409/2218/17 за позовом ОСОБА_2 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити пенсію - залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Головуючий А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
ОСОБА_4