12 грудня 2017 рокусправа № 336/4525/17(2-а/336/433/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С. Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18 вересня 2017 року у справі № 336/4525/17 за позовом Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору, -
Позивач 14.08.2017 року звернувся до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження від 28.07.2017 року ВП №54406088 в частині стягнення з УПФУ в Шевченківському районі м.Запоріжжя виконавчого збору у розмірі 12800 грн.;
- скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження від 28.07.2017 року ВП № 54406088 в частині стягнення з УПФУ в Шевченківському районі м.Запоріжжя виконавчого збору у розмірі 12800 грн..
Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_1 від 28.07.2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54406088 в частині стягнення з Шевченківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України виконавчого збору в сумі 12800 гривень.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Позивач подав суду заперечення на апеляційну скаргу, якими просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін. Також позивач просив розглянути справу без участі представника позивача.
Сторони у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Згідно пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_1 від 28.07.2017 року відкрито виконавче провадження № 54406088 за виконавчим листом №2а-1876/2011, виданим 24.11.2014 року на виконання постанови Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 01 січня 2011 року, якою зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя провести перерахунок та нарахування і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, у розмірі встановленому ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ст.28 ЗУ Про загальнообов'язкове пенсійне страхування за період з 01.08.2010 р. по 01.04.2011 р. з урахуванням різниці вже проведених виплат.
Одночасно державним виконавцем прийнято рішення про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 12800 грн. (а.с.5-6).
Не погодившись з рішенням державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору, позивач оскаржив його до суду.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову з наступних підстав.
Розглядаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області є належним відповідачем у справі. Проте така позиція суду є помилковою з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №385/2011 затверджено Положення про Державну виконавчу службу України, відповідно до пункту 7 якого ДВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах, міжрайонних та міськрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України.
Згідно із Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою КМУ №229 від 02.07.2014 року, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.
З 07.04.2015 року вищевказане Положення про ДВС втратило чинність у зв'язку із прийняттям постанови КМУ №150 від 31.03.2015 року, якою погоджено пропозицію Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.
Статтею 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за №1302/29432, органами державної виконавчої служби є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
- управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
- районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.
Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Отже вказаними нормами статті встановлено, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.
Під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що в даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну, що призвело до порушення норм процесуального законодавства.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції за приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України не наділений повноваженнями щодо здійснення заміни неналежного відповідача під час апеляційного розгляду справи, тому, відповідно, підстави для задоволення позову до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області відсутні.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18 вересня 2017 року у справі № 336/4525/17 задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18 вересня 2017 року у справі № 336/4525/17 скасувати.
В задоволенні позову Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця в частині стягнення з боржника виконавчого збору відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції, прийнята в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: С.В. Чабаненко
Суддя: С.Ю. Чумак