"12" грудня 2017 р. справа № 336/4107/17 (2-а/336/401/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С. Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 20 вересня 2017 року у справі №336/4107/17 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 26.07.2017 звернувся до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії з урахуванням положень частини 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком у розмірі обчисленому із застосуванням підвищення передбаченого частиною 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію у розмірі 21%, починаючи з 22.07.2016 року, з дати призначення пенсії за віком.
Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 20 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням положень частини 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя перерахувати та виплачувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсію за віком у розмірі, обчисленому із застосуванням підвищення передбаченого частиною 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію у розмірі 21%, починаючи з 14.01.2017 року.
Позовні вимоги про зобов'язання Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком у розмірі обчисленому із застосуванням підвищення передбаченого ч.1 ст.29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію у розмірі 21% за період з 22.07.2016 року по 13.01.2017 року залишено без розгляду.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Також відповідач просив розглянути справу без участі свого представника.
Позивач подав до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову суду залишити без змін. Також позивач просив розглянути справу без його участі.
Сторони у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Згідно пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 2016 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжував працювати та з його заробітної плати сплачувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
22.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського об'єднаного управління ПФУ м.Запоріжжя з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З дати звернення, тобто з 22.07.2016 року пенсійним органом призначено позивачу пенсію за віком, яку розраховано із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2007 рік.
Вказаний розрахунок ОСОБА_1 оскаржив до суду.
Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02.09.2016 року у справі №336/5074/16-а зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя здійснити позивачу перерахунок та призначити пенсію за віком відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузі економіки України за 3 календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії та виплатити позивачеві недоотриману суму пенсії у вигляді різниці між фактично отриманою з 22.07.2016 року та перерахованою пенсією (а.с.9-11).
22.06.2017 року позивач звернувся до УПФУ з заявою про перерахунок йому пенсії за віком з урахуванням положень ч.1 ст.29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію (а.с. 7).
Відповідач листом від 03.07.2017 року №207/К-1 повідомив позивача про те, що він не має права на підвищення пенсії, яке передбачене статтею 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки до призначення пенсії за віком йому виплачувалася пенсія за вислугу років (а.с. 8).
Не погодившись з таким рішенням пенсійного органу, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу була призначена пенсія за віком з більш пізнім виходом на пенсію, а саме на 42 місяці, а тому він набув право на підвищення розміру пенсії відповідно до статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, позивач до 2016 року отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На момент призначення позивачу пенсії за вислугу років, останній не мав права на жодний інший вид пенсійного забезпечення.
Після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжував працювати та з його заробітної плати сплачувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
22.07.2016 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перехід з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У зв'язку із переходом на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та поданої заяви, до розрахунку пенсії позивача взято показник середньої заробітної плати за 2007 рік (1197,91 грн.).
З матеріалів справи вбачається, що при призначенні позивачу пенсії за вислугу років, показник середньої заробітної плати по галузях економіки не застосовувався, що підтверджено наведеною вище постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 вересня 2016 року у справі № 336/5074/16-а.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що реалізація права позивача на пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» проводилась вперше, що вже встановлено постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 вересня 2017 року.
Позивач народився 07.01.1953 року та відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для нього передбачений пенсійний вік - 60 років.
Із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся вперше після досягнення 63 річного віку - в липні 2016 року, саме з цього періоду він отримує пенсію за віком. Тобто позивачеві було призначено пенсію за віком на 42 місяці пізніше настання пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток:
на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців;
на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що зазначене підвищення розміру пенсії за віком призначається у випадку набуття права не на будь-яку пенсію, а набуття права саме на пенсію за віком за Законом №1058, при цьому особа, яка набула такого права виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку. Таким чином, вказана норма закону не ставить в залежність підвищення розміру пенсії за віком від того, чи скористувалась особа правом на інший вид пенсії та чи призначалась особі раніше будь-яка інша пенсія (за вислугу років, по втраті годувальника, по інвалідності, тощо).
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивач на час призначення йому пенсії за віком (в даному випадку з більш пізнього віку) вже отримував пенсію за вислугу років, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. При цьому пенсія за даною нормою тлумачиться як щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом (тобто Законом №1058) пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
У розумінні наведеної норми Закону №1058 позивач до липня 2016 року пенсіонером саме за цим Законом не був, та набувши встановленого ним пенсійного віку та маючи при цьому більш ніж достатнього страхового стажу, отримав право на первинне призначення пенсії за віком в такому ж порядку, як і інші громадяни України, що звернулись за призначенням пенсії у 2016 році, з усіма правами, доплатами та збільшенням, які передбачені при призначенні пенсії за віком на загальних підставах.
З урахуванням викладеного, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що оскільки позивачу була призначена пенсію за віком з більш пізнім виходом на пенсію, а саме на 42 місяці з дня досягнення пенсійного віку, він набув право на підвищення розміру пенсії відповідно до статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя не доведено правомірність відмови в перерахунку позивачу пенсії з урахуванням положень частини 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Постанова суду першої інстанції в частині залишення частини позовних вимог без розгляду, а також відмови у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, сторонами не оскаржується, а тому постанова суду в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до вимог ст.160 КАС України окремим документом викладається ухвала про залишення вимог без розгляду, оскільки таке рішення може бути оскаржено сторонами окремо та в інші строки, ніж постанова суду.
Вказане процесуальне порушення не впливає на вирішення справи по суті, а тому не є підставою для його скасування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 20 вересня 2017 року у справі №336/4107/17 залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 20 вересня 2017 року у справі №336/4107/17 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: С.В. Чабаненко
Суддя: С.Ю. Чумак