ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 грудня 2017 року 11:19 № 826/16051/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі Галаган І.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Грицаєнка Р.М., розглянув відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_3
доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_3 (далі - позивач/ОСОБА_3) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач/ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.04.2016 №694188-1305.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що звільнений від обов'язку нарахування сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), оскільки є платником єдиного податку.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 30.11.2006 за реєстраційним написом №7 та витягу з Державного реєстру правочинів, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є власниками нежилих приміщень загальною площею 98,60 кв.м., з №1 (один) по №10 (десять) групи приміщень №145 (сто сорок п'ять (в літ.А) розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 08.04.2016 №694188-1305, яким ОСОБА_3 нараховано грошове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 7067,20 грн.
Позивач вважаючи податкове повідомлення-рішення від 08.04.2016 №694188-1305 протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.
За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статті 289 Податкового кодексу України.
Поряд з цим у частинах першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Оспорюючи податкове повідомлення-рішення від 08.04.2016 №694188-1305, позивач посилається те, що за останнім не оформлене право власності саме на земельну ділянку, а відтак підстав для підстави для нарахування земельного податку відсутні.
Так, в листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 18.01.2017 №31-26-0.22-566/2-17 вказано, що документи, що посвідчують право власності/користування земельною ділянкою на території міста Києва за адресою: АДРЕСА_1, у порядку встановленому постановою кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1021, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у м. Києві, не реєструвались.
Поряд з цим, суд не погоджується з вищезазначеними твердженнями позивача та вказує на наступне.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.12.2015 (справа №21-3517а15), згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7 липня 2015 року (справа № 21-775а15).
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Водночас, в частині доводів позивача, що він звільняється від сплати плати за землю як платник єдиного податку, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пункту 291.2 статті 291 цього Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, ОСОБА_3 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 30.06.2005 за №20690000000003592.
Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку від 11.10.2016 №1626543409611, ОСОБА_3 з 01.01.2016 є платником єдиного податку за ставкою 5% 3 групи.
Як вказано вище, позивач має у спільній сумісній власності на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 30.11.2006 нежилі приміщення загальною площею 98,60 кв.м., з №1 (один) по №10 (десять) групи приміщень №145 (сто сорок п'ять (в літ.А) розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до наданих пояснень позивача, ОСОБА_3 використовує вищевказані приміщення у господарській діяльності - здає в оренду, що підтверджується наданим до матеріалів справи договором від 02.02.2015.
Так, відповідно до умов договору оренди будинку, споруди (іншого об'єкта нерухомості) від 02.02.2015 №б/н фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (орендодавець) передає, а ОСОБА_5 (орендар) бере в тимчасове володіння об'єкт, що орендується.
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2, 1.3 даного Договору об'єкт, що орендується являє собою нежилі приміщення (в літ. А) з №1 по №10 (групи приміщень №145). Приміщення належать орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу №з-2284, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 30.11.2006 року, зареєстровано Київським БТІ 27.12.2006 року, записано в реєстрову книгу номер 83п-61 за реєстровим номером №5999п. Адреса: АДРЕСА_1. Загальна площа: 98,6 кв.м.
Згідно пункту 2 Договору оренда здійснюється з метою використання нежилих приміщень: перукарня.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).
Частиною другою статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку в разі провадження діяльності, що спрямована на отримання доходу.
Таким чином, з огляду на встановлення судом обставини використання нежитлових приміщень з метою провадження господарської діяльності позивачем, який є платником єдиного податку, суд приходить до висновку про безпідставність донарахування відповідачем сум грошового зобов'язання зі сплати земельного податку.
Перевіряючи правильність здійсненого відповідачем розрахунку спірної суми земельного податку суд встановив, що останній був визначений за наступною формулою:
54,47 кв.м. х 755,11 х 2,5 х 1,28 х 1,249 х 1,433 х 3%=7067,20, де:
54,47 кв.м. - пропорційна частка земельної ділянки;
755,11 - базова вартість 1 кв.м. землі (грн./кв.м.);
2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі;
1,28 - Локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони;
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (Постанова КМУ від 12.05.2000 №783, лист Держ.агентства ЗРУ від 14.01.2015 №6-27-0.22-215/2-15 та ст.. 289 Кодексу);
1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (Постанова КМУ від 12.05.2000 №783, Лист Держ. служби України з питань геодонезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22 -201/2-16 та ст.. 289 Кодексу);
3% - ставка податку ( з урахуванням п. 5.6 Положення «Про плату за землю» затвердженого Рішенням КМР від 23.06.2011 року №242/5629 ( в редакції. Рішення КМР від 28.01.2015 р. №58/923) зі змінами та доповненнями).
З даного розрахунку неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки (54,47 кв.м), з якої проведено нарахування позивачу земельного податку в сумі 7067,20, оскільки відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, немає даних щодо площі приміщень зазначеного будинку з урахуванням частки (1/2) позивача, та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на позивача, що не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог п. 286.6 ст. 286, п. 287.8 ст. 287 ПК України та вірність розрахунку суми податкового зобов'язання.
При цьому, контролюючим органом не надано доказів, які підтверджували необхідність встановлення ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено саме у розмірі 3%, в той час як Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті Києві до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923) встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у відсотках від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки зайняті житловим фондом - 0,03 %, а ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб, з огляду на те, що відсутні обґрунтовані докази невикористання останнім земельних ділянок під належним йому нежилим приміщенням у власній господарській діяльності.
Отже, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість застосування конкретних показників, а також помилковість розрахунків податкового органу щодо розмірів земельного податку, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.04.2016 №694188-1305 в повному обсязі.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 08.04.2016 №694188-1305.
Присудити ОСОБА_3 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 21 коп.) з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (02217, м. Київ, вул. Закревського, 41, ЄДРПОУ 39466328).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян