ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 грудня 2017 року № 826/6488/16
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Великій Васильківській, 81-а, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі
головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Аверкової В.В., Шевченко Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до 1) Кабінету Міністрів України,
2) Державної судової адміністрації України,
3) Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві,
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна казначейська служба України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві щодо не нарахування та невиплати заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно, відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»);
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві зробити перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по теперішній час включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), та виплати її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо):
- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не приведення постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України привести у відповідність до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» - постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцію України, закони України «Про оплату праці», «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про прокуратуру», «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та зазначає, що їй нараховувалася та виплачувалася заробітна плата в розмірі, який не узгоджується із вимогами чинного законодавства.
Представником територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві та Державної судової адміністрації України через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Конституції України, законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про Державний бюджет України на 2015 рік», постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та зазначив, що управління, здійснюючи нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та в межах затвердженого фонду оплати праці.
Представником Кабінету Міністрів України через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог, посилаючись на Конституцію України, закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про Кабінет Міністрів України» та вказав про відсутність бездіяльності Кабінету Міністрів України в частині не приведення постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 з 5 вересня 2008 року по 29 квітня 2016 року працювала у Святошинському районному суді міста Києва: з 5 вересня 2008 року на посаді секретаря судового засідання; з 3 липня 2013 року - помічника судді; з 11 квітня 2016 року головним спеціалістом із забезпечення зв'язків із засобами масової інформації.
Посадовий оклад ОСОБА_1 становив у період з жовтня 2014 року по серпень 2015 року - 1218 грн., з 1 вересня по 8 вересня 2015 року - 1378 грн., з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року - 2756 грн., з 1 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року - 5 512 грн.
Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо незгоди з розміром посадового окладу та відповідно виплатами грошових сум, суд виходить з наступного.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», яким внесено зміни до частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів» та доповнено абзацом другим, згідно якого розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
З 28 березня 2015 року Законом від 12.02.2015 № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» зобов'язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Згідно з пунктом 2 частини тринадцятої розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього закону, мав внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим законом, у тому числі з метою забезпечень збільшення видатків Державного бюджету України на оплату у розмірі, не меншому ніж передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що норми і положення частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.
Частиною п'ятою ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що правовий статус працівників апарату суду встановлено Законом України «Про державну службу». Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів.
Законом України «Про забезпечення права па справедливий суд» затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до цієї редакції матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначаються ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому згідно з підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом має привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої ст. 33 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною другою ст. 8 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ст. 13 Закону №108/95-ВР).
Враховуючи, що вказані видатки не передбачені у державному бюджеті на 2015 рік, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що норми і положення, зокрема, частини першої ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів.
Заробітна плата працівників апарату судів визначена постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), зокрема, Додатком 47 "схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів".
Згідно з частинами першою та другою ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої ст. 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Отже, діючим законодавством закріплене право працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, на посадовий оклад у розмірі 30 відсотків від посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Але законодавчого механізму реалізації даного права немає, так як не внесені відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268.
Також, суд зазначає, що Державна судова адміністрація України є розпорядником (одержувачем) коштів Державного бюджету України, а відтак, реалізує будь-які бюджетні зобов'язання та платежі за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що в період з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 не внесено та Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» видатки на реалізацію згадуваних статей Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено.
Крім того, 2 березня 2015 року, тобто після прийняття Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», прийнятий Закон України № 217-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Підпунктом 12 пункту 1 Закону № 217-VIII з абзацу третього пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік було виключено посилання на частину третю статті 69, статтю 129, частину першу статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зберігши при цьому загальне посилання на положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» на виконання зазначених вимог були внесені зміни у постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». Зокрема, у схемі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів місячний посадовий оклад було визначено як коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду. Окрім цього, було передбачено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду
Таким чином, Державна судова адміністрації України та Територіальне управління Державної судової адміністрації в місті Києві не мали юридично обґрунтованих підстав фінансувати, нараховувати та виплачувати посадові оклади, у розмірах інших, ніж це передбачено нормами постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268.
Оскільки Урядом України з метою приведення у відповідність до Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» відповідні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у визначений законами строк внесено не було, а відтак на час виникнення спірних правовідносин був відсутній механізм реалізації положень абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»), а в подальшому, абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 12.07.2016 у справі №21-1726а16 та від 13.07.2016 у справі №820/4653/16.
Крім того, як встановлено під час розгляду справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі № 826/26238/15 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Державна судова адміністрація України про оскарження нормативно-правового акта відмовлено в задоволені позову щодо визнання протиправною та такою, що містить ознаки політичної дискримінації постанови Кабінету Міністрів України №644 від 02.09.2015 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» в частині встановлення примітки додатку № 45 до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», згідно якої у 2015 році місячний посадовий оклад керівних працівників і спеціалістів апарату апеляційних судів застосовується з урахуванням 50 % зменшення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року у справі № 826/23568/15 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити дії та визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 644 у задоволенні позову відмовлено.
Вказаним рішенням встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 644, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 в частині невстановлення посадових окладів працівникам апарату суду відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та застосування у 2015 році 50-відсоткового зменшення до посадового окладу, встановленого у примітці до додатку № 47 до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 644 є законною та відповідає вимогам законодавства України.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, суд приймає до уваги позицію, викладену в рішеннях Київського апеляційного адміністративного суду та Окружного адміністративного суду міста Києва.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення" Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.
Наведене в сукупності свідчить, що нарахування та виплата відповідачами посадових окладів, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України від 09.03.2006 №268, є правомірними.
При цьому, факт виплати заробітної плати виходячи з розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 позивачем не заперечується.
Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи судом не встановлено порушеного права позивача в частині виплати їй заробітної плати.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин, суд прийшов до висновку, що позов є необгрунтованим та визнається судом таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий М.А.Бояринцева
Судді В.В. Аверкова
Н.М.Шевченко