Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
14 грудня 2017 р. Справа № 820/5274/17
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, громадянка ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.05.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, ІНФОРМАЦІЯ_1
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Київській області висновком скасовано посвідку на постійне проживання в Україні на ім'я громадянина ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, ІНФОРМАЦІЯ_1 На підставі висновку відповідачем прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 30.05.2016 року. Позивач вважає рішення незаконним та необґрунтованим.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до вимог ст. ст. 33, 35 КАС України. Через канцелярію суду 14.12.2017 року надав клопотання (№01-26/44906/17), в якому просив суд розглядати справу без участі представника позивача. Також зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до вимог ст. ст. 33, 35 КАС України шляхом надсилання рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення. Проти задоволення вимог адміністративного позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях, також просив суд розглядати справу за його відсутності (а.с. 17 - 21).
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до вимог ст. ст. 33, 35 КАС України шляхом надсилання рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Заяви про розгляд справи за відсутності представника третьої особи чи письмових заперечень проти задоволення вимог позову до канцелярії суду не надходило.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Отже, враховуючи положення ч.6 ст. 128 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Згідно вимог ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, судом вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Зі змісту висновку УДМС України в Київській області про перевірку законності надання дозволу на імміграцію гр. СРВ Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, що гр. СРВ Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, яка є матір'ю іммігрантки та її неповнолітня донька ОСОБА_2 Нга, ІНФОРМАЦІЯ_2 має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
На підставі вказаної заяви позивача, 19.12.2007 ГІРФО ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення щодо надання йому дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та документовано посвідкою на постійне проживання КВ № 13641/60909.
04.05.2016 року до Управління ДМС України в Київській області надійшов запит ГУ ДМС в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивачу, який звернувся до вказаного територіального органу з питання обміну посвідки на постійне проживання (а.с. 23 - 24).
У ході перевірки УДМСУ в Київській області встановлено, що рішення ГІРФО ГУМВС в Київській області від 19.12.2007 про надання дозволу на імміграцію позивачу, як матері іммігрантки на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", суперечить вимогам міграційного законодавства, на підставі чого рішенням УДМС України в Київській області від 27.05.2016 року № 151 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на ім'я гр. СРВ Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 22).
Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.
Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".
Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.
У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись ЗУ "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, не було виявлено, у зв'язку з чим 19 грудня 2007 року було надано посвідку на постійне проживання в Україні серії КВ № 13641/60909.
Судом встановлено, що Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області на підставі висновку було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну позивачу - громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_2 В'єт відповідно до вимог п. 6 ст. 12 Закону України Про імміграцію.
Зі змісту вищезазначеного висновку судом встановлено, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є те, що неповнолітня дитина позивача на момент прийняття документів у її матері не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянства України. Отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно (а.с. 23 - 24).
Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Таким чином, ЗУ "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відповідач послався саме на п. 6 ст. 12 Закону України " Про імміграцію".
Суд зазначає, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.
Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у зв'язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.
Згідно ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Перевіряючи правомірність такого рішення, суд відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України повинен перевірити, чи прийняте воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване позивачем рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.05.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, ІНФОРМАЦІЯ_1 є необґрунтованим та безпідставним, а відтак підлягає скасуванню, а позовні вимоги Нгуєн ОСОБА_2 В'єт - задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 128, 159, 160-164, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов громадянки ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт до Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задовольнити.
Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.05.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт, ІНФОРМАЦІЯ_1
Стягнути на користь громадянки ОСОБА_1 Республіки В'єтнам Нгуєн ОСОБА_2 В'єт (адреса: АДРЕСА_1) сплачену суму судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області (адреса: 04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Шевченко О.В.