08 грудня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/1983/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Крутько О.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
09 листопада 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 /надалі - позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області /надалі - відповідач/ про визнання протиправною та скасування постанови від 11 жовтня 2017 року № 16-19-273/731-402 про накладення штрафу в сумі 96000 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що постановою Машівського районного суду Полтавської області її притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 41 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн за те саме правопорушення, що і постановою управління Держпраці у Полтавській області від 11.10.2017 у справі № 16-19-273/731-402, що є притягненням вдруге за правопорушення, за яке вже притягнуто до відповідальності.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. У письмових запереченнях зазначив, що доводи позивача про подвійне притягнення до відповідальності за одне й те саме порушення є необґрунтованими, оскільки відповідальність за приписами статті 41 КУпАП та частини 2 статті 265 КЗпП є різною.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що у період з 18.09.2017 по 19.09.2017 державним інспектором Кодинець Ю.А. на підставі наказу ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області від 15.09.2017 №49-П /а.с. 44-45/ та направлення на проведення заходу державного контролю № 1381 від 18.09.2017 /а.с. 46/ проведено позапланову перевірку додержання ФОП ОСОБА_3 законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки № 16-19-273/731 /а.с. 47-60/.
Перевіркою встановлено та зафіксовано в акті перевірки використання ФОП ОСОБА_3 праці найманого працівника ОСОБА_5 без оформлення трудових відносин, що є порушенням частин 1, 3 статті 24 КЗпП.
19.09.2017 головним державним інспектором Кодинець Ю.А. складено протокол № 16-19-273/731 про вчинення ФОП ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту - КУпАП), в частині порушення вимог частини 1, 3 статті 24 КЗпП України /а.с. 25-27/.
ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області від 26.09.2017 № 02-12/4709 позивача проінформовано про розгляд справи щодо накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 за порушення законодавства про працю відповідно до частини 2 ст. 265 КЗпП України 11.10.2017 /а.с. 67/. Зазначений лист отримано позивачем 26.09.2017, про що свідчить його особистий підпис на примірнику листа.
За результатами розгляду адміністративного матеріалу, який надійшов із ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області про притягнення ОСОБА_3, працюючої фізичною особою-підприємцем, до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч.3 КУпАП постановою Машівського районного суду Полтавської області від 10.10.2017 у справі № 540/827/17 ОСОБА_3, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч.3 КпАП України та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 грн /а.с. 93/.
Вказана постанова суду набрала законної сили 23.10.2017, про що зазначено на копії судового рішення, наявній у матеріалах справи.
За результатами розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 16-19-273/731-402 від 11.10.2017, якою за порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено на ФОП ОСОБА_3 штраф у розмірі 96000 грн /а.с. 68/.
Позивач не погодився із вказаною постановою та оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку постанові ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області № 16-19-273/731-402 від 11.10.2017, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (надалі - КзпП України) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини 3 статті 24 КзпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (надалі - Порядок), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
За змістом пункту 10 Порядку постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
Також частиною 3 статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення передбачено, що фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із частиною 1 статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою - четвертою та сьомою статті 41 цього Кодексу.
Таким чином частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачена відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Як встановлено судом, постановою Машівського районного суду Полтавської області від 10.10.2017 у справі № 540/827/17, що набрала законної сили 23.10.2017, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч.3 КпАП України та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн /а.с. 93/.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_5 виконувала роботу, пов'язану з торгівлею, що відповідало трудовим функціям продавця, в магазині ФОП ОСОБА_3 без укладання трудового договору. За таких обставин судом притягнуто ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 41 ч.3 КпАП України, а саме фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Враховуючи те, що постановою Машівського районного суду Полтавської області від 10.10.2017 у справі № 540/827/17, що набрала законної сили 23.10.2017, встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_3 до роботи працівника ОСОБА_5 без оформлення трудового договору (контракту), суд вважає це обставиною, що не потребує доказування.
Отже, суд вважає доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого, крім ч. 3 ст. 41 КУпАП, також абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, а саме: допуску до роботи працівника без оформлення трудового договору (контракту).
Однак, суд бере до уваги, що ФОП ОСОБА_3 вже притягнуто до юридичної відповідальності за фактичний допуск працівника ОСОБА_5 до роботи без оформлення трудового договору (контракту) постановою Машівського районного суду Полтавської області від 10.10.2017 у справі № 540/827/17, що набрала законної сили 23.10.2017.
За таких обставин постановою ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу № 16-19-273/731-402 від 11.10.2017 вдруге притягнено її за те саме правопорушення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За змістом частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 6 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно із Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписану від імені України 9 листопада 1995 року, Перший протокол, протоколи N 4 і N 7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року, та протоколи N 2 і N 11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.
Жодних відступів від положень цієї статті не допускається на підставі статті 15 Конвенції.
У рішенні від 10 лютого 2015 року у справі “Остерлунд проти Фінляндії” (заява № 53197/13) Європейський суд з прав людини наголосив, що правова характеристика процедури відповідно до національного законодавства не може бути єдиним критерієм для визначення відповідності принципу “не бути притягненим до суду або покараним двічі” відповідно до Статті 4 § 1 Протоколу № 7. Інакше, застосування цього положення залишиться на розсуд Договірних Держав, що може призвести до наслідків, несумісних з завданням та метою Конвенції (для прикладу див. “Сторбратен проти Норвегії” № 12277/04, ЄСПЛ 2007 - (витяги), з подальшими посиланнями). Поняття “кримінальна процедура” в тексті Статті 4 Протоколу № 7 має тлумачитися в контексті загальних принципів відповідних слів “кримінальне обвинувачення” та “покарання” в Статтях 6 та 7 Конвенції відповідно (див. “Хаарвіг проти Норвегії” № 11187/05 від 11 грудня 2007 року;“Росенкіст проти Швеції” № 60619/00 від 14 вересня 2004 року; “Менессон проти Швеції” № 41265/98 від 8 квітня 2003 року; “Гьоктан проти ОСОБА_6” № 33402/96, § 48, ЄСПЛ 2002- V; “ОСОБА_2 проти ОСОБА_6” від 23 вересня 1998 року, § 35, Збірка судових рішень та постанов 1998-VII; та “Нільссон проти Швеції” № 73661/01, ЄСПЛ 2005-XIII) .
Усталена судова практика Суду виділяє три критерії широко відомі як “Критерії Енгеля” (див. “ОСОБА_7 та інші проти Нідерландів” від 8 червня 1976, ОСОБА_1 А № 22), які використовуються для визнання або невизнання обвинувачення кримінальним. Перший критерій: правова класифікація правопорушення відповідно до національного законодавства. Другий - сама суть правопорушення, та третій - ступінь тяжкості покарання, що може бути застосоване до особи. Другий та третій критерії є альтернативними, а не обов'язково кумулятивними. Однак це не виключає кумулятивний підхід в ситуації, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє досягнути остаточного висновку щодо існування кримінального правопорушення (див. “Джуссіла проти Фінляндії [GC]” 39665/98 та 40086/98, §§ 82-86, ЄСПЛ 2003-X).
У вищезгаданій справі “Джуссіла проти Фінляндії” суд прийняв позицію, що податкові донарахування мають ознаки кримінального правопорушення в розумінні Статті 6 Конвенції. Суд визнав, що стосовно першого критерію очевидним є факт, що податкові донарахування класифікувались не як кримінальні, а як частина фіскального режиму. Однак таке визначення не було вирішальним, важливішим був другий критерій. Суд звернув увагу, що податкові донарахування були накладені на платника податку відповідно до загальних положень, що застосовуються до платників податків взагалі. Крім того, відповідно до законодавства Фінляндії, податкові донарахування були спрямовані не на грошову компенсацію шкоди, а на покарання для запобігання здійснення повторного правопорушення. Отже, донарахування були накладені відповідно до правила, спрямованого на попередження та покарання. Таким чином, Суд вирішив, що це є ознаками кримінального характеру правопорушення. Що стосується третього критерію ОСОБА_7, то незначний характер штрафу не виключає справу з-під дії Статті 6. Тому Стаття 6 застосовується відповідно до її положення щодо кримінальних правопорушень незалежно від незначного характеру податкового донарахування (див. “Джуссіла проти Фінляндії [GC]”, §§ 37-38). Відповідно, процедури, що стосуються податкових донарахувань, є “кримінальними” і для цілей Статті 4 Протоколу № 7 //пункти 36, 37, 38 рішення ЄСПЛ у справі “Остерлунд проти Фінляндії” /.
ОСОБА_7 для визначення обвинувачення кримінальним застосовано ЄСПЛ і в інших справах, зокрема, “Юссіла проти Фінляндії”, “Озтюрк проти Німеччини”, “ОСОБА_8 проти Росії”, Лутц проти Німеччини” та ін.
Таким чином практика ЄСПЛ свідчить, що поняття "кримінального обвинувачення" в контексті статті 4 Протоколу № 7, як і ч. 1 ст. 6 Конвенції, має "автономне" значення, тому національне законодавство не є вирішальним при визначенні того, чи пов'язано обвинувачення з "кримінальним правопорушенням".
Враховуючи практику ЄСПЛ щодо оцінки правопорушення як кримінального із використанням “критеріїв ОСОБА_7”, суд зазначає, що норми абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП, якими передбачено накладення на фізичну особу-підприємця штрафу за фактичний допуск працівника без оформлення трудового договору (контракту), відповідно до національного законодавства не відносяться до кримінального переслідування, однак це не має вирішального значення, оскільки важливішими за "тестом ОСОБА_7" є другий та третій критерій.
Суд зауважує, що норми абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України та ч. 3 ст.41 КУпАП є нормами загального характеру, які поширюються на невизначене коло осіб, та які не спрямовані на грошову компенсацію шкоди, натомість застосовуються з метою покарання та попередження нових порушень, при цьому передбачають покарання особи у вигляді штрафу у досить значному розмірі для фізичної особи, тому їх можливо розглядати як кримінальне переслідування у розумінні Конвенції та практики ЄСПЛ.
Слід також зазначити, що у рішенні від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) Європейський суд з прав людини надав оцінку національному законодавству на предмет визначення кримінального провадження. Суд зазначив, що Уряд визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення, проте заперечував проти того, що Митний кодекс має аналогічний характер. Суд визнав, що не вбачає істотної різниці між Кодексом про адміністративні правопорушення, який, на думку Уряду, має карний кримінально-правовий характер, та розділом VIII Митного кодексу, який стосується окремих видів митних правопорушень, які також можна визначити як адміністративні правопорушення.
Відносно питання визначення того, чи правопорушення, в яких обвинувачувався заявник, були однаковими, ЄСПЛ у справі “ОСОБА_8 проти Росії” надав уніфіковане тлумачення поняттю “однакові правопорушення” для цілей Статті 4 Протоколу № 7. Суд прийняв позицію, що Стаття 4 Протоколу № 7 має розумітися як така, що забороняє переслідування або судовий розгляд щодо другого “правопорушення”, якщо воно виникло з ідентичних фактів або фактів, які по суті були однаковими.
Відповідні посилання на рішення у справі “ОСОБА_8 проти Росії” наявні і у рішенні ЄСПЛ у справі “Остерлунд проти Фінляндії” /п. 40/.
У даній справі диспозиції абз.2 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", які не мають жодної відмінності, а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні. Суб'єкти відповідальності, як за абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпПУ, так і за ч.3 ст.41 КУпАП повністю співпадають, оскільки в обох випадках до відповідальності притягається фізична особа-підприємець. Також у санкціях наведених статтей передбачений один й той самий вид стягнення - штраф у грошовій формі.
Таким чином правопорушення, за вчинення яких передбачена відповідальність абз.2 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.3 ст.41 КУпАП, є однаковими.
ЄСПЛ у справі “Остерлунд проти Фінляндії” наголошено, що метою Статті 4 Протоколу № 7 є заборонити повторність кримінального провадження, по якому вже було прийнято остаточне рішення (див. “ОСОБА_6 проти Австрії”, № 37950/97, § 22, 29 травень 2001 р., “Градінгер проти Австрії”, 23 жовтня 1995 року, § 53, ОСОБА_8 A № 328-C; та вищезгадана справа “ОСОБА_8 проти Росії” [GC], § 107). Відповідно до Пояснювальної записки до Протоколу № 7, яка посилається на Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків, “рішення є остаточним, “якщо, відповідно до традиційного розуміння, воно набуло статусу res judicata. Це той випадок, коли воно не підлягає зміні або перегляду, тобто сторонам більше не доступні жодні звичайні засоби юридичного захисту або коли сторони вже скористались всіма такими засобами, або коли закінчився термін оскарження і при цьому сторони не скористались такими засобами”. Такий підхід добре закріплений в судовій практиці Суду (див., наприклад, “Нікітін проти Росії”, № 50178/99, § 37, ЄСПЛ 2004-VIII; та “Горсіяг проти Румунії” (dec.), № 70982/01, від 15 березня 2005 р.) /пункт 42 рішення/.
При цьому у вказаній справі ЄСПЛ зауважено, що стаття 4 Протоколу № 7 чітко забороняє ведення послідовних проваджень, якщо по першій серії проваджень вже було прийнято остаточне рішення на момент коли друга серія проваджень лише відкривалась (див. “ОСОБА_8 проти Росії” [GC]). Що стосується паралельних проваджень Стаття 4 Протоколу № 7 не забороняє одночасне ведення кількох серій проваджень. В такій ситуації не можна сказати, що заявник переслідувався кілька разів “за правопорушення, за яке він вже був виправданий або засуджений” (див. “Гарауді проти ОСОБА_6” (dec.), № 65831/01, ЄСПЛ 2003-IX (витяги). З точки зору Конвенції не є проблемною також ситуація, коли під час двох паралельних серій проваджень друга серія проваджень припиняється після того, як по першій серії було прийнято остаточне рішення (див. “Зігарелла проти Італії” (dec.), № 48154/99, ЄСПЛ 2002-IX (витяги)). Але Суд вважає порушенням, якщо в такій ситуації друга серія проваджень не припиняється (див. “Томасовіч проти Хорватії”, § 31; “Мусліха проти Боснії та Герцеговини” № 32042/11,§ 37, від 14 січня 2014 р.; “Нюкянен проти Фінляндії” № 11828/11, § 52, від 20 травня 2014 р.; “Глантц проти Фінляндії” № 37394/11, § 62, від 20 травня 2014 р.).
Зважаючи на те, що постановою Машівського районного суду Полтавської області від 10.10.2017 у справі № 540/827/17, що набрала законної сили 23.10.2017, тобто є остаточним рішенням res judicata в розумінні Конвенції, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч.3 КпАП України та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн., накладення штрафу за те саме правопорушення також постановою ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області № 16-19-273/731-402 від 11.10.2017 є фактично притягненням її вдруге за правопорушення, за яке її вже притягнено до відповідальності, що є порушенням статті 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Беручи до уваги наведене, виходячи із системного аналізу норм законодавства, керуючись принципом верховенства права, який застосовується із урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, суд приходить до висновку, що постанова ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області № 16-19-273/731-402 від 11.10.2017 є протиправною та підлягає скасуванню.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.
За змістом Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Держпраці є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до пункту 7 вказаного Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, відтак при реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в межах Полтавської області Державна служба України з питань праці діє через ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області, а тому останнє відповідно до пункту 20 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” звільняється від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 11 квітня 2017 року у справі К/800/7399/17.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 960 грн, про що свідчить квитанція № 17 від 09.11.2017.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 960 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ОСОБА_4 Держпраці у Полтавській області від 11 жовтня 2017 року № 16-19-273/731-402 про накладення штрафу у розмірі 96000 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 960,00 (дев'ятсот шістдесят гривень).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 13 грудня 2017 року.
Суддя А.Б. Головко