Справа № 815/5776/17
13 грудня 2017 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Вовченко O.A.,
секретар судового засідання Соколова М.С.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Саінчина С.О. (згідно ордеру та договору про надання правової допомоги),
представника відповідача - Маврич Т.А. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання видати наказ, суд -
До Одеського окружного адміністративного суду 10 листопада 2017 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (а.с. 21-23), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 18 травня 2017 року №Г-7937/0-4172/6-17 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області видати відповідний наказ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та затвердити виготовлену документацію» на земельну ділянку у відповідності до поданих документів на гр. ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові з посиланням на ст. ст. 118, 121, 122 ЗК України зазначено, що 24.04.2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. ГУ Держгеокадастру в Одеській області, розглянувши клопотання позивача, відмовило у наданні дозволу, оскільки на думку відповідача позивач вже звертався за дозволом на розробку документації для ведення садівництва загальною площею 0,12 га. Однак законодавством встановлено виключні підстави за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивач діяв у межах діючих Законів України, звернувшись до відповідача з клопотанням. Відповідач відмовив у розробці проектної документації та запропонував обрати іншу земельну ділянку, що можна розцінювати як зловживання владою або неналежне виконання посадових обов'язків.
Від відповідача до суду 23 листопада 2017 року надійшли письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.33-37), у яких з посиланням на ст. 6 Конституції України, Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, ст.ст. 3, 15-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, пп.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру №308 від 17.11.2016 року, зазначено, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог чинного земельного законодавства повноваження по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах Одеської області з 01.01.2013 року покладені на Головне управління Держгеокадастру в Одеській області. На адресу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 24.04.2015 року надійшло клопотання ОСОБА_1 . За результатом розгляду клопотання Головним управлінням листом від 18.05.2017 року № Г-7937/0-4172/6-17 повідомлено заявника з посиланням на ст. 118 ЗК України, що наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 19.10.2016 року №15-872/13-16-СГ вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва площею 0,12 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які не надані у власність чи користування на території Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту). Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги кількість учасників АТО, яким необхідно надати земельні ділянки у власність, запропоновано позивачу обрати іншу земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та звернутися до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з відповідною заявою.
Також в запереченнях ГУ Держгеокадастру в Одеській області зазначено, що задоволення позовної вимоги про зобов'язання Головного управління прийняти відповідне рішення з питання, віднесення законодавством до його повноваження, є грубим порушенням ст. 6 Конституції України. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інші рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, зазначених в запереченнях на адміністративний позов.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
22 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням, у якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,12 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Красносільської сільської ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області за межами населеного пункту (а.с.52-53).
До вказаного клопотання позивачем було додано (у копіях): паспорт громадянина України; ідентифікаційний код, графічні матеріали бажаної земельної ділянки, довідка військової частини про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції, посвідчення учасника бойових дій.
Клопотання позивача від 22.09.2016 року зареєстроване Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за №Г-14128/0/5-16.
19 жовтня 2016 року згідно наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-8722/13-16-СГ, відповідно до ст. 15-1,22,35,118,121,122 ЗК України, ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтований розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для ведення садівництва.
24 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням, у якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Старостинської сільської ради, Роздільнянського району Одеської області, (за межами населеного пункту), (а.с. 58-59).
До клопотання позивачем було додано (у копіях): паспорт громадянина України; ідентифікаційний код, графічні матеріали бажаної земельної ділянки, довідка військової частини про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції, посвідчення учасника бойових дій.
Клопотання ОСОБА_1 від 24.04.2017 року зареєстроване Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за №Г-7937/0/5-17.
18 травня 2017 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області на адресу позивача направило лист №Г-7937/0-4172/6-17 (а.с.63-64) «Про надання відповіді», яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вищевказана відмова обґрунтована тим, що на графічних матеріалах, долучених до заяви, визначено земельний масив, запроектований для відведення військовослужбовцям - учасникам АТО у власність для ведення особистого селянського господарства. Даний земельний масив на території Одеської області було визначено на виконання доручення Держземагенства України від 15.05.2014 року щодо забезпечення земельними ділянками військовослужбовців - учасників антитерористичної операції у східних та південно-східних областях України. Наказом Головного управління від 19.10.2016 року № 15-8722/13-16-СГ позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,12 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які не надані у власність чи користування на території Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту). Також в листі запропоновано ОСОБА_1 обрати іншу земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та звернутися до Головного управління з відповідною заявою.
Вирішуючи позовні вимоги позивача, суд дійшов висновку, що зазначені вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На підставі п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №15, основними завданнями Держгеокадастру України є, зокрема реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Відповідно до п. 7 зазначеного Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відносини, що виникають зокрема з приводу підстав набуття громадянами права на землю із земель державної та комунальної власності та порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовані ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Приписами частин 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.6). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7).
З наведених норм вбачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам.
У даному випадку на території Одеської області таким органом є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.
Частиною 1 статті 121 Земельного кодексу визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Судом встановлено, що разом із клопотанням про передачу заявнику безоплатно у власність земельні ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства позивачем було надано копію графічного матеріалу на якому позначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.60).
З досліджених в судовому засіданні належних доказів судом встановлено, що позивачем до клопотання додано посвідчення учасника бойових дій від 25.04.2015 року серії НОМЕР_1 , виписане на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 61), та довідку № 1521 від 17.11.2015 року військової частини - польова пошта НОМЕР_2 про безпосередню участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції (а.с. 62).
Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбачено першочергове відведення земельних ділянок учасникам бойових дій, інвалідів війни, учасникам війни, особам (сім'ї загиблих), на яких поширюється чинність цього Закону.
Так, вказаним Законом передбачено надання пільг учасникам бойових дій (п. 4 ст. 12 цього Закону), інвалідам війни (п. 18.ст. 13 цього Закону), учасникам війни (п. 13 ст. 14 цього Закону), особам (сім'ї загиблих), на яких поширюється чинність цього Закону у вигляді першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 898-р від 19.08.2015 року "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками, Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київська міська державні адміністрації повинні забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.
З досліджених доказів судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги земельного законодавства, які регулюють порядок подання клопотання про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
З аналізу приписів Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що законодавчо визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У рішенні відповідача, яке викладено в листі від 18 травня 2017 року № Г-7973/0-4172/6-17, підставою відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою зазначено, що на графічних матеріалах, долучених до заяви, визначено земельний масив, запроектований для відведення військовослужбовцям - учасникам АТО у власність для ведення особистого селянського господарства.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є учасником антитерористичної операції, що підтверджується довідкою № 1521 від 17.11.2015 року (а.с. 11).
Також підставою для відмови ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначено, що наказом Головного управління від 19.10.2016 року № 15-8722/13-16-СГ позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,12 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які не надані у власність чи користування на території Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту).
Однак з досліджених доказів судом встановлено, що позивач 24.04.2017 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га., за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населеного пункту).
Приписами чинного законодавства не передбачена заборона отримання громадянами України у межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в разі отримання раніше земельної ділянки для ведення садівництва.
Також в листі запропоновано ОСОБА_1 обрати іншу земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та звернутися до Головного управління з відповідною заявою.
Зазначена пропозиція відповідача обрати позивачу іншу земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства не ґрунтується на приписах чинного законодавства.
Отже, відмова відповідача, оформлена листом №Г-7937/0-4172/6-17 від 18 травня 2017 року, не містить підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України, тобто не ґрунтується на вимогах закону, а відтак суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Одеській області, яке оформлене листом №Г-7937/0-4172/6-17 від 18 травня 2017 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області видати відповідний наказ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та затвердити виготовлену документацію» на земельну ділянку у відповідності до поданих документів на гр. ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
В запереченнях на адміністративний позов відповідач, посилаючись на ст. 6 Конституції України та Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, зазначає, що суд не може підміняти державний орган рішення якого скасовується.
Однак суд зазначає, що відповідності до ч.2 ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.,
В ст. 8 Конституції України закріплено що в Україні визнається і діє принцип верховенство права».
Згідно ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до абз.5 п.5 рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 від 16.04.2010 у справі №1-9/2009, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже дискреційні повноваження - це повноваження суб'єкта владних повноважень закріплені у законодавстві обирати у конкретній ситуації між альтернативами управлінськими рішеннями, кожне з яких є правомірним.
Проаналізувавши зазначені приписи суд дійшов висновку, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов: відповідності клопотання та доданих до неї документів вимогам законодавства, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у порядку та строки визначені законом та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення із клопотанням про видачу дозволу, з урахуванням фактичних обставин, існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Підстави для відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначені в ст. 118 ЗК України.
Відповідачем а ні у відповіді ОСОБА_1 від 18.05.2017 року № Г-7937/0-4172/6-17, а ні в запереченнях на адміністративний позов не зазначено жодної з підстав для відмови у видачі дозволу з визначених в ст. 118 ЗК України.
В ч.1 ст.244-2 КАС України зазначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
Також суд зауважує, що ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність його рішення, зазначеного у листі від 18.05.2017 року № Г-7937/0-4172/6-17, а тому суд обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, з урахуванням приписів ст. 11 КАС України вважає за необхідне зобов'язати Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.00 га. на території Старостинської сільської ради, Роздільнянського району Одеської області, за межами населеного пункту у відповідності до поданого клопотання з документами, зареєстрованими в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 24.04.2017 року за №Г-7937/0/5-17.
Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 160-163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 18 травня 2017 року №Г-7937/0-4172/6-17 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.00 га. на території Старостинської сільської ради, Роздільнянського району Одеської області, за межами населеного пункту у відповідності до поданого клопотання з документами, зареєстрованими в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області 24.04.2017 року за №Г-7937/0/5-17.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 14.12.2017 року.
Суддя Вовченко O.A.
.