ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.12.2017Справа №910/20254/17
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/20254/17
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія";
до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз";
2) публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк";
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Національний Банк України
про зобов'язання вчинити дії.
Представники сторін:
від позивача: Галушко С.І., витяг з угоди б/н від 03.07.2017р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Каракоця О.Р., довіреність № 8220-К-Н-О від 23.08.2017р.;
від третьої особи: не з'явився.
обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз" (далі - відповідач 1) та публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - відповідач 2) про зобов'язання виконати дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.10.2016р. між ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" та ТОВ "Хромія" було укладено договір поруки № 4П14011Д/П в забезпечення виконання кредитного договору № 4П14011Д від 13.01.2014р., укладеного між відповідачами.
20.10.2016р. позивачем було виконано свої зобов'язання за договором поруки № 4П14011И/П загалом на суму 1 159 277 016,69 грн. У разі виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника, що відповідає ст. 556 Цивільного кодексу України. Однак відповідач-2 відмовляється надати позивачу документи, які підтверджують обов'язок ТОВ "Парадіз". Також, позивач вважає, що відповідачі заперечують право позивача на стягнення з ТОВ "Парадіз" боргу за вказаними кредитними договорами та перешкоджають цьому.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017р. порушено провадження у справі № 910/20254/17 та призначено справу до розгляду на 07.12.2017р., залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Національний Банк України.
Присутній у судовому засіданні 07.12.2017р. представник позивача подав суду додаткові пояснення та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з несвоєчасним отриманням ували суду про порушення провадження у справі та не підготовкою відзиву на позовну заяву.
Представник позивача не заперечував щодо відкладення розгляду справи.
Однак, судом відмовлено в задоволенні усного клопотання представника відповідача-2 щодо відкладення розгляду справи, оскільки відповідно до змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, перелік таких обставин наведений у зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України. Обставини, на які посилається представник відповідача-2, як на підставу відкладення розгляду справи, не відповідають приписам ст. 77 ГПК України.
Представники третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, пояснень по справі суду не подав.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 17.11.2017р. не виконав, відзив на позов та витребувані докази не подав.
Відповідач-1 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 17.11.2017р. було надіслано відповідачу-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена у позовній заяві, та відповідає відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте поштове відправлення повернуто на адресу суду без вручення, з відповідною відміткою поштової установи.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників відповідача-1 та третьої особи суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача-1 та третьої особи не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідача-1 та третьої особи, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.10.2016р. між позивачем (за договором - поручитель) та відповідачем-2 (за договором - кредитор) було укладено договір поруки № 4П14011Д/П (далі - договір поруки), відповідно до п. 1 якого предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Парадіз» (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №4П14011Д від 13.01.2014р. (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Як зазначає позивач, він, як поручитель, 20.10.2016р. виконав обов'язок боржника за кредитними договорами на загальну суму 1 159 277 016,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2184 від 20.10.2016р.
З огляду на викладене, 28.01.2017р. позивач на адресу ТОВ «Парадіз» цінним листом направив останньому для підписання проект Угоди № 21/10-1 від 21.10.2016р. між позивачем, як новим кредитором, та відповідачем-1 (за угодою - боржник), відповідно до якої зазначено, що боржник визнає, підтверджує та зобов'язується виконати перед новим кредитором свої зобов'язання за вказаними кредитними договорами, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на загальну суму 1 159 277 016,69 грн. Відповідно до п.2 даної Угоди, боржник виконує свої обов'язки по кредитним договорам перед новим кредитором у зв'язку з виконанням останнім зобов'язань боржника перед первісним кредитором (Банком) по поверненню кредитних коштів та сплаті відсотків за користування кредитом по Договору поруки № 4П14011Д/П від 20.10.2016р. згідно ст. 556 Цивільного кодексу України.
Вказаний проект угоди № 21/10-1 відповідач-1 не отримано, поштове відправлення повернуто на адресу позивача без вручення з відповідною відміткою поштової установи.
В подальшому, 19.04.2017р. позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою сплатити в повному обсязі борг за кредитним договором №4П14011Д від 13.01.2014р. Проте, вказана вимога позивача залишена без відповіді та задоволення.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає себе кредитором відповідача-1 за кредитним договором № 4П14011Д від 13.01.2014р., проте відповідачі заперечують таке право позивача на стягнення з відповідача-1 боргу за вказаними кредитними договорами та перешкоджають цьому.
З огляду на викладені обставини, позивач просить суд визнати відсутність у відповідача-2 права на стягнення з відповідача-1 боргу за кредитним договором № 4П14011Д від 13.01.2014р. та визнати право позивача на стягнення з відповідача-1 боргу по кредитному договору № 4П14011Д від 13.01.2014р.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно з ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України визначено спосіб захисту порушеного права; викладені у вказаних статтях способи захисту порушеного права не є вичерпними, зі змісту вище зазначених статей вбачається, що порушене право та законний інтерес можуть бути захищені також іншими способами, встановленими договором або законом.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічний припис містить ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України про те, що права суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, іншими способами, передбаченими законом.
Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом, натомість, предмет позову про визнання права та визнання відсутності права - не передбачений як спосіб захисту чинним законодавством, що позбавляє суд можливості захистити права позивача.
Крім того, суд зазначає, що в даному випадку, вимоги позивача про визнання права та визнання відсутності права є вимогою про встановлення юридичних фактів, що може бути предметом розгляду справи судом в порядку цивільного судочинства.
Позивачем не подано жодних доказів в підтвердження того, що відповідачі заперечують чи оспорюють факт сплати позивачем коштів на підставі договору поруки.
Водночас, суд звертає увагу, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Позивач мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами, обґрунтовуючи, що відповідачі не визнають факт виконання позивачем зобов'язання за кредитними договорами, та, відповідно, факт переходу прав кредитора до позивача.
Проте, позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач-1 не визнає факту сплати позивачем коштів в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором № 4П14011Д від 13.01.2014р., а також доказів в обґрунтування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує момент переходу прав та обов'язків кредитора до поручителя за зобов'язаннями, забезпеченими порукою.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Всі інші підстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги у позовній заяві, не приймаються судом до уваги як такі, що не спростовують викладених вище судом висновків.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 13.12.2017р.
Суддя А.І. Привалов